Українці в Канаді

Українці в Канаді вперше з'явилися 1892 р. Того ж року в квітні у місцевості Една-Стар, 50 км на північний захід від Едмонтона провінції Альберта, була заснована перша українська колонія. Впродовж 90-х років XIX ст. до Канади переважно із Галичини і Буковини прибуло понад 30 тис. українців, а від 1900 р. до Першої світової війни — ще близько 140 тис.

Українська еміграція в Канаді до 1914 р. досягла близько 170 тис. осіб. Це була перша хвиля еміграції, що рекрутувалася головно з українських земель у складі Австро-Угорщини. Друга хвиля українських емігрантів припадала на міжвоєнний період. Вона становить 68 тис. осіб. У той період до Канади їхали емігранти із Галичини, а також із Західної Волині. Після Другої світової війни до Канади прибули ще близько 33 тис. українців.

Переважно це були переміщені особи із вивезеної на примусові роботи до Німеччини української молоді, що після закінчення війни опинилася у західних зонах окупації, та частини радянських військовополонених і учасників українського національно-визвольного руху, котрі після 1945 р. теж опинилися в західних зонах Німеччини.

За даними канадського перепису населення 1981 р., у Канаді обліковувалось 529 615 одноетнічних українців і 225 365 осіб багатоетнічних, тобто таких, серед батьків яких були українці та неукраїнці.

За даними того ж перепису, українське населення (одноетнічні українці) проживає у провінціях Альберта (136 710 осіб — 25,7% усіх українців Канади), Онтаріо (133 995 — 25,3%), Манітоба (99 795 осіб — 18,7%), Саскачеван (76 810 осіб — 14,3%), Британська Колумбія (63 605 осіб — 11,9%) та ін..

Перші українські емігранти здебільшого їхали у західні провінції Манітоба, Саскачеван, Альберта, де канадський уряд виділяв поселенцям земельні ділянки площею 65 га, які не були освоєні. Потрібно було докладати велетенських зусиль, щоб на місці дикого простору організувати хліборобство. Але іммігранти закладали нові поселення і часто давали їм назви в пам'ять залишених на батьківщині.

Дехто знаходив собі роботу в промисловості, а дехто влаштовувався тут, аби заробити гріш для закладання в майбутньому власного господарства на землі. З часом в українських поселеннях були засновані школи, налагоджувались громадські зв'язки, створювались релігійні громади. Почали діяти організації товариства "Просвіта". У 1903 р. стала виходити українська газета "Канадський фермер". У 1912 р. українець Теодор Стефаник був обраний у муніципальну раду Вінніпега. У 1913 р. Андрій Шандра в Альберті й Тарас Фарлей у Манітобі стали депутатами провінційних законодавчих органів. Українські громади почали інтегруватись у суспільство Канади.

У міжвоєнні роки українці Канади, українські громади, зокрема на початку 20-х років, брали активну участь у промисловому житті Канади, однак глибока економічна криза 1929—1933 рр. об'єктивно гальмувала цей процес. Чимало тих, хто до 1929 р. вже перейшов у місто, вимушені були повертатися назад у сільськогосподарські колонії, часто до батьків.

Що ж стосується іммігрантів після Другої світової війни, то 62,1% з них обрали за місце проживання найурбанізованішу провінцію Онтаріо, з містами Торонто, Оттава, й інші промислово розвинуті. Проте на відміну від "степових" провінцій, де відсоток українців від усього населення відносно високий (у Манітобі — 12,8%, у Саскачевані — 10,5%, в Альберті — 8,5%), в Онтаріо частка українців серед усього населення становить лише 2,3% [6, с. 55], хоч абсолютна кількість українців у цій провінції найбільша і 1986 р. становила разом одноетнічних і багатоетнічних осіб українського походження 260 580. Тоді ж у "степових" провінціях такого населення було: в провінції Альберта — 238 965, Манітоба — 158 320, Британська Колумбія — 143 345, Саскачеван — 125 775, Квебек — 22 410 осіб.

Англомовній, частково франкомовній, асиміляції у Канаді підпадають не лише багатоетнічні українці, а й одноетнічні. Під час перепису населення 1981 р. українську мову як материнську (рідну) назвали 265 125 осіб.

За конфесійним поділом, за тим самим переписом 1981 р., найбільше українців Канади належало до двох традиційних українських церков: серед так званих одноетнічних належність до Греко-католицької церкви задекларувало 159 095 осіб, до Православної — 98 690. Ці церкви певною мірою залишаються носіями багатьох українських культурно-побутових традицій, і з огляду на це вони підтримують збереження української ідентичності. Водночас велика кількість одцоетнічних українців розпорошена у космополітичних церквах, приналежність до яких пришвидшує процес асиміляції.
За характером зайнятості, соціальним складом, професійним поділом українці повністю інтегровані в канадське суспільство. Серед них — працівники інтелігентних професій і службовці, робітники сільського господарства і промисловості та ін.

Незважаючи на дуже швидку інтеграцію, пришвидшену асиміляцію українська громада у Канаді впродовж усієї історії виявляла і виявляє динамічність свого громадського, культурного, літературного, мистецького, наукового, освітнього життя. З 1940 р. українські громадські, культурні, церковні й інші товариства з ініціативи канадського уряду були об'єднані у Конгрес українців Канади (КУК). Поза КУК залишалося Товариство об'єднаних українських канадців (ТОУК). КУК — своєрідна представницька організація українців перед державними структурами. До КУК входять Союз українців-самостійників (СУС) (діяв ще від 1927); Українське національне об'єднання (УНО) — течія мельниківців (діяла з 1932 p.); Ліга визволення України — течія бандерівського напряму, сформована у Канаді вже після війни у 1949 р. До КУК також входять Спілка української молоді (СУМ), "Пласт", Організація демократичної української молоді (ОДУМ) та ін.

Чимало товариств орієнтовані на опіку над культурно-мистецьким життям українців Канади. Це провінційні Українські ради мистецтв в Альберті, Манітобі, Саскачевані. Таку ж місію виконують різні фундації, найвідоміша з яких — Українська фундація ім. Т. Шевченка, заснована ще 1936 р. у Вінніпезі. Вона подає фінансову допомогу різним художнім ансамблям, стимулює українські видавництва, організовує художні виставки, турбується про музейництво, архіви, бібліотечну справу. Завдяки діяльності Фундації українське мистецьке життя Канади творить своєрідний загадковий феномен.

Велика увага української громадськості до національного музейництва. З-поміж найбагатших і цікавих музеїв виділяється Музей "Село української культурної спадщини" в Едмунтоні, заснований у 1971 р.

І у Канаді, і в Україні відомі канадські українські наукові осередки історії. В 1985—1986 pp. у 12 канадських університетах проводилися студії з україністики. Українську мову та літературу вивчало 1473 студенти. У чотирьох університетах діяли курси з української культури і фольклору, в чотирьох — з української історії, близько 50 студентів досліджували питання україністики в аспірантурі.

Відповідні українські студії є в університетах Оттави, Торонто, Вінніпега, Саскатуна, Едмонтона та ін. У 15 канадських університетах діють українські студентські клуби, роботу яких скеровує Союз українських студентів Канади (СУСК).

У провінціях відносно компактного проживання українців діє багато двомовних англо-українських шкіл. За двомовними програмами відбувається виховання дітей у дитячих садках до 12-річного віку.

Громадську активність українців Канади засвідчують і значні періодичні видання. Деякі з них існували багато десятків років, наприклад, заснований 1903 р. "Канадський фермер" — понад 75 років. Наприкінці 70-х років XX ст. "Канадський фермер" злився з газетою "Український голос", що виходить уже близько 100 років. На жаль, чимало українських часописів через відсутність необхідних засобів припиняли своє існування. Об'єктивна причина такого стану — зменшення українських читачів у зв'язку з неухильним скороченням україномовних видань. І все-таки сьогодні в Канаді виходять такі українські газети і журнали, як "Свобода", "Батьківщина" та ін.

Окрім канадських сюжетів, періодичні видання подають значну інформацію про події в Україні, українське мистецтво і культуру, внутріполітичну боротьбу, стан української демократії, народного господарства, освіти, науки. Періодика відображає діяльність громадських об'єднань і товариств українців Канади, в тому числі тих, які були створені з цільовим призначенням для розвитку українсько-канадських відносин і зв'язків.
      
За переписом 1991 року в Канаді проживало 1 071 060 осіб з повним або частковим українським походженням, за переписом 2006 року вже 1 209 085, або 3,9% населення країни. До сьогоднішнього дня україноканадці зберегли свою регіональну культурну ідентифікацію з помітною українською самосвідомістю.
      
Чисельність осіб українського походження за переписом 2006 р.:

Територія.    Населення (в тому числі українського походження %).

Манітоба
1 133 510    167 175    14,7%
Саскачеван
953 850    129 265    13,6%
Альберта
3 256 355    332 180    10,2%
Юкон
30 195    1 620    5,4%
Британська Колумбія
4 074 385    197 265    4,8%
Північно-західні території
41 060    1 445    3,5%
Онтаріо
12 028 895    336 355    2,8%
Нова Шотландія
903 090    7 500    0,8%
Нунавут
29 325    155    0,5%
Квебек (провінція)
7 435 905    31 955    0,4%
Нью-Брансвік
719 650    2 455    0,3%
Острів Принца Едварда
134 205    780    <0,1 %
Ньюфаундленд і Лабрадор
500 610    945    <0,1 %
Канада
31 241 030    1 209 085    3,9%

Серед громад з населенням понад 5 тис. осіб, найвищий відсоток осіб українського походження зафіксовано у містечках Веґревіль (41%) та Сент-Пол (31%), розташованих у штаті Альберта.
      
Метрополітенські агломерації Канади з найбільшою кількістю населення українського походження та їх частка у населенні:

Едмонтон - 144 620 - 14,0%
Торонто - 122 510 - 2,4%
Вінніпег - 110 335 - 15,9%
м. Вінніпег - 96 255 - 15,4%
Ванкувер - 81 725 - 3,9%
Калгарі - 76 240 - 7,1%
м. Калгарі - 59 770 - 6,9%
Саскатун - 38 825 - 16,6%
Гамільтон - 27 080 - 3,9%
Монреаль - 26 150 - 0,7%
Реджайна - 25 725 - 13,2%
Оттава-Гатіно - 21 520 - 1,9%
Сент-Кетерінс - Ніагара - 20 990 - 5,4%