Природне середовище
Неоліту

Рогова та кістяні мотики, Поділля,бугодністровська культура. Національнийісторикоетнографічний заповідник "Переяслав"

Становлення і розвиток господарства відтворюючого типу на ранніх його етапах цілковито залежали від особливостей природного середовища; при цьому головними факторами, що зумовлювали його специфіку, були коливання клімату, кількість опадів, зміни рослинного і тваринного світу, зміни гідрологічного режиму водойм, якість ґрунтів та мікрорельєф. Тому, для розуміння процесів, пов'язаних з переходом населення України до неолітичного ступеня розвитку, необхідно розглянути природно-кліматичні умови, на тлі яких і відбувалися ці процеси. Період неоліту в Україні, що тривав близько трьох тисяч років, збігається з атлантичним періодом голоцену, який визначається палеогеографами як кліматичний оптимум голоцену. Цей період характеризується сприятливим співвідношенням тепла та вологи, що зумовили найбільший у післяльодовиковий час розквіт рослинності і тваринного світу помірного поясу Європи. Інтенсивне розповсюдження теплолюбних видів рослин супроводжувалося зсувом ландшафтних зон у північному напрямку та найбільшим поширенням лісів. Палеокліматичні реконструкції показують значні коливання клімату протягом атлантичного періоду голоцену, що мали, вочевидь, глобальний характер. За глобальною схемою палеокліматичної етапності голоцену М. Веклича, протягом атлантичного періоду відбулося по три почергових фази зволоження та висихання клімату. Оскільки в первісному суспільстві існував прямий зв'язок між змінами природного середовища і людського суспільства, то кожна волога стадія атлантичного періоду викликала міграцію населення у степову зону з північних районів, і навпаки, міграцію на північ під час осушення клімату. З атлантичним періодом пов'язується процес формування у степовій зоні голоценових чорноземних ґрунтів на плакорах і лучних у заплавах. Ці ґрунти багато в чому подібні до сучасних ґрунтів і відносяться до того ж підтипу звичайних чорноземів. В Україні в атлантичному періоді сформувалися три ландшафтні зони: лісова, лісостепова та степова. Лісова зона характеризувалася низинно-рівнинним рельєфом, болотистими ґрунтами, торф'яниками та широким розповсюдженням хвойних і листяних лісів на схилах та луків у низинах. У лісах водилися благородні олені, лосі, кабани, ведмеді, вовки, лисиці, зайці, бобри, видри. Лісостепова зона характеризувалася чергуванням лісових масивів з ділянками зі степовою рослинністю, великими запасами вологи, тепла та родючими ґрунтами, тобто дуже сприятливими умовами для розвитку рослинного і тваринного світу. Широколистяні ліси складаються з теплолюбивих видів дерев: липи, дуба, граба, в'яза, ліщини; у північні частині додавалася береза. З тварин, які заселяли цю зону, поширені благородний олень, косуля, тур, лось, зубр, кабан, ведмідь, вовк, лисиця, заєць. Значна протяжність степової зони з заходу на схід зумовлювала неоднорідність клімату на цій території (на сході він відзначався більшою континентальністю, на заході — помірністю) і, у зв'язку з цим, виникнення відмінностей у взаємодії суспільства і природи. Збільшення вологості в атлантичному періоді, особливо в його другій половині, обумовили поширення широколистяних лісів у заплавах і соснових борів на піщаних терасах великих річок аж до Чорного й Азовського морів. У ряді місць степової зони у смузі різнотравно-типчаково-ковилових степів розташовувалися байрачні дубові ліси. Місцями у річкових долинах Побужжя і Нижнього Подніпров'я траплялися озера, які пізніше зникли. Для українського степу атлантичного періоду була властива бідність видового складу диких тварин. Зате в долинах Дніпра та інших рік засвідчене сумісне проживання тварин різних природних зон, більшість з яких складають лісостепові види, що є характерною ознакою степового ландшафту при наявності заліснених річкових долин та балок.