Шляхи та основні етапи
неолітизації України

Урочище Гард на Бузі. Місце розташування низки поселень доби неоліту

Оскільки в Європі первинних центрів доместикації рослин і тварин не було, то землеробство та тваринництво проникли сюди уже в готовому стані з передньоазійського центру, з території західної та центральної Анатолії, де на той час неолітична революція уже завершилася. Звідси у VІІІ тис. до н.е. найдавніші землероби-тваринники проникають на північне і західне узбережжя Егейського моря та його острови, зокрема Крит, який до цього часу не був заселеним. Вони приносять із собою насіння культурних рослин, перших домашніх тварин, навики доглядуГосподарська діяльність неолітичних людей. Реконструкція та малюнок П. Корнієнка за ними та, можливо, й перші рільничі знаряддя. Саме тут і виникають найдавніші в Європі неолітичні поселення Сескло, Арґіса, Ніа Нікомедія та інші. Їхні мешканці уже знали мотичне землеробство, вирощували пшеницю, ячмінь, сочевицю, горох, розводили домашніх овець та кіз, але ще не вміли виготовляти керамічний посуд.
Тому цей особливий, але нетривалий період розвитку називають докерамічним  неолітом. Таким чином було започатковано процес неолітизації Європи, що тривав кілька тисяч років. Однак, унаслідок нерівномірності історичного розвитку, у різних регіонах Європи цей процес протікав неоднаково, у найрізноманітніших формах.
Новий етап у процесі неолітизації європейського континенту також пов'язаний з черговими хвилями міграцій з Переднього Сходу. Цього разу він охоплює широкі області Балкан, Середнього та Нижнього Подунав'я, Трансільванію, Молдову і Бессарабію, досягаючи й території України. У першій половині VІІ тис. до н.е. на цій території виникає найдавніша в Європі неолітична етнокультурна спільнота Караново-Старчево-Кереш-Криш з традиціями виготовлення лощеної мальованої кераміки та кераміки з защипами й заглибленим орнаментом.
У процесі свого розвитку балкано-дунайський неоліт набуває місцевої специфіки. Формується місцева домобудівна традиція, що принципово відрізняється від близькосхідної. Зокрема, якщо на Близькому Сході будувалися житла круглої чи прямокутної форми і виключно з сирцевої цегли, то на Балканах та Подунав'ї виникають прямокутні будівлі з обмазаними глиною дерев'яними стінами та солом'яним двосхилим дахом. Пізніше такий тип житла пошириться на всю середню смугу Європи, включаючи й Україну.
Типове поселення неолітичної добидля Східної та Центральної ЄвропиЗ утворенням етнокультурної спільноти Караново-Старчево-Кереш-Криш пов'язаний і початок тривалого процесу неолітизації України. Так, у першій половині VІІ тис. до н.е. неолітичні громади заселяють верхів'я р. Тиси, в тому числі й територію Закарпатської області. Дослідження показали, що їхні мешканці будували землянки та напівземлянки з печами для обігріву та приготування їжі. Серед хатнього начиння виявлено велику кількість кухонного та столового посуду, а саме: горщики, миски, корчаги і сковородки, та багату колекцію кам'яних знарядь, виготовлених переважно з обсидіану. Серед них переважають ножі та різці. Рідше зустрічаються скребла, наконечники стріл та дротиків, проколки та свердла. Багато кам'яних шліфованих сокир, тесел та доліт, що використовувалися в домобудівництві. Мешканці цих поселень розводили велику рогату худобу, кіз, овець та свиней, а також займалися й рільництвом.
Тепер звернемо свій погляд на Бессарабію, що була північно-східною периферією культури Старчево-Криш. Заселивши Пруто-Дністровське міжріччя, її носії вступили у взаємодію з місцевим мезолітичним населенням. Зрештою, результатом
Кістяні та крем'яні знаряддя, Поділля, бугодністровська культура.Археологічний музей НАН України цього процесу стало поширення у Буго-Дністровському міжріччі нових прогресивних форм господарювання та утворення нової ранньонеолітичної культури, яка отримала назву буго-дністровської. Основними агрокультурами, які вирощували мешканці буго-дністровських поселень Дністра та Південного Бугу, були плівчасті пшениці: двозернянка, однозернянка, спельта, ймовірно, плівчастий ячмінь та просо. З кінця VІІ тис. до н.е. у Подністров'ї розводили велику рогату худобу та свиней. Уже в ранньому неоліті навики скотарства поширилися й у Побужжі, однак, на відміну від Подністров'я, тут у повному складі представлена велика і мала рогата худоба та свиня. Отже, на матеріалах поселень Побужжя підтверджується пануюча сьогодні версія про перехід до відтворюючих форм ведення господарства в Україні й запозичення основних культурних рослин та домашніх тварин, за винятком коня, з Карпато-Балканського регіону. Що стосується питання часу і місця доместикації коня, то воно досі залишається недостатньо вивченим. Так само нема єдиної думки й про те, який вид чи види диких коней були одомашнені.
Формування неолітичної буго-дністровської культури можна розглядати як двосторонній процес, у якому місцеві мезолітичні традиції поєдналися із зайшлими традиціями передових балкано-дунайських племен, при домінуванні останніх. Це яскраво простежується на прикладі керамічного комплексу Буго-дністровської культури, який постав під впливом культури Криш, однак зберіг свої особливості. 
Останні дослідження українських вчених показують, що західні неолітизуючі впливи уже в ранньому неоліті поширюються на всю Правобережну  Україну й далі на схід від Дніпра, зокрема, на мезолітичну людність кукрецької культури, в результаті чого постала неолітична Сурська культура, а також ранньонеолітичні пам'ятки матвієвокурганського типу та ракушечноярської (нижньодонської) культури. Однак, це стосується лише лісостепових та степових ландшафтних зон, адже у цей час неолітичні новації зовсім не торкнулися північно-східних лісових районів України, де мешкало мезолітичне автохтонне населення — мисливці та рибалки. Водночас, треба пам'ятати, що перехід до відтворюючого господарства відбувався в межах традиційної привласнювальної економіки. Тому раннє землеробство протягом тривалого часу відігравало лише другорядну роль і мало впливало на звичний спосіб життя. Однак, застосування землеробства привело до інтенсивнішого і раціональнішого використання природного середовища, й у цьому полягає його значення. 
Наступний імпульс у процесі неолітизації Європи пов'язаний з формуванням культур середнього неоліту. Спочатку вони сформувалися всередині балкано-дунайського центру виникнення та поширення відтворювального господарства чи біля його кордонів, а потім поширилися на території Західної, Центральної та Східної Європи, несучи з собою відтворююче господарство та спонукаючи цим процеси неолітизації на величезних просторах європейського континенту. Таку роль зіграла культура лінійно-стрічкової кераміки (дунайська), що сформувалася в Подунав'ї. Через Моравські Ворота та Судети її носії долають гори й заселяють долину Вісли та Одеру, а далі, просуваючись на північ, захід та схід, вони протягом другої половини VІ тис. до н.е. заселяють найбільш придатні для землеробства лесові ґрунти на величезних просторах від Парижа на заході – до Волині, Західного Поділля, Буковини, Бессарабії та Східної Румунії на сході. З її поширенням на терени Волині та Подністров'я пов'язаний новий етап у процесі неолітизації України. 
Кам'яні сокири. Археологічний музей НАН УкраїниМаючи уже досить розвинуту землеробсько-скотарську економіку, на Волині зайшле населення освоювало лише родючі землі Волинської височини, займаючись тут мотичним землеробством та розводячи корів, свиней, овець та кіз. Північніше від них на Волинському Поліссі в цей час мешкали аборигенні жителі, творці волинської неолітичної культури, які вже знали кераміку, але продовжували займатися традиційними видами привласнювального господарства — мисливством, рибальством та збиральництвом. Внаслідок кількасотрічного сусідства між цими різними світами виникають взаємини, в результаті яких волинські автохтони роблять перші спроби займатися землеробством, але на Поліссі воно ще довго залишалося в зародковому стані.
Причинами сповільненого розвитку відтворювальної економіки були, з одного боку, природна специфіка, адже зона Полісся в атлантичному періоді була значною мірою вкрита хвойними та листяними лісами, великі площі займали болота, болотисті низини, озера та ріки. Малопридатними для вирощування пшениці та ячменю були дерново-підзолисті, дернові, лучні та болотисті ґрунти. З іншого боку, розвиток землеробства гальмувався, очевидно, ефективним привласнювальним господарством.
Зовсім інший характер стосунків склався між нео-Кістяні знаряддя, Надпоріжжя, сурська культура. Археологічний музей НАН України
літичними мігрантами з Подунав'я та місцевим буго-дністровським населенням у Подністров'ї в останній чверті VІ тис. до н.е. Кордон між обома культурами проліг по Дністру від Мельниці-Подільської до Могилева-Подільського. Нагадаємо, що буго-дністровці уже були знайомі з ранніми формами землеробства та скотарства. Між обома етнокультурними групами виникли взаємовпливи, що виражалися в різних формах: в обміні продуктами та обміні шлюбними партнерами. В результаті цих контактів буго-дністровський етнос отримав новий поштовх у розвитку відтворювальної економіки, наслідком чого стало зростання кількості населення, збільшення динаміки росту поселень, заселення нових територій та інфільтрація якоїсь його частини в Середню Наддніпрянщину та Надпоріжжя, чим породжувалася нова хвиля неолітизації цих земель. Разом з тим, поширення землеробства та культурних рослин на Середньому Дніпрі та Приазов'ї могло відбуватися й завдяки безпосереднім зв'язкам, що існували в цей період між місцевими громадами мисливців і рибалок та розвинутішими громадами землеробів і скотарів з Волині та Подністров'я. 
Останньою віхою в переході Буго-дністровських, а за ними й інших неолітичних громад лісостепової та степової України до справжнього землеробства та скотарства стала нова міграційна хвиля з балкано-дунайського регіону ранньотрипільського населення, що сталося уже на початку V тис. до н.е., на зламі неолітичної та енеолітичної епох у цьому регіоні. З цього часу землеробство і скотарство в Україні поступово перетворюються на основний вид господарської діяльності, і лише тепер вони впливають на всі сфери життя — демографічну, соціальну та світоглядну.
Отже, становлення землеробства і скотарства у лісостеповій та степовій частинах України відбувалося під безпосереднім впливом землеробсько-скотарських у своїй основі культур Подунав'я, Подністров'я та Волині (Старчево-Криш, лінійно-стрічкової кераміки та Прекукутені-Трипілля А) за умов наростаючої кризи традиційного для місцевого населення мисливського господарства. Протягом неолітичного періоду питома вага цих нових форм господарства зростала, а їхня остаточна перемога відбулася вже в наступну енеолітичну епоху. Тим часом у лісовій зоні України, з її відносно високим ступенем біомаси, ще довго домінували привласнювальні види первісної економіки.