Бабинська культура

Горщик бабинської культури з Завалівки, Київщина (Музей археології ІА НАНУ, фото П. Подуфалова)

На межі ІІІ—ІІ тис. до н.е. сталися події, пов'язані з комплексом новацій: винахід коліс на шпицях, виготовлення легкої колісниці, використання коней як тяглової сили. Практичну реалізацію ці відкриття знайшли у воєнній сфері й забезпечили незаперечний успіх тим, хто воював на бойових колісницях. На теренах України ця доля спіткала утворення пізньої фази катакомбної спільноти та культур шнурової кераміки. На їхній базі постає бабинська культура (чи культура багатоваликової кераміки).Горщик бабинської культури з похованняна Запоріжжі (Музей археології ІА НАНУ, фото П. Подуфалова)
Бабинська культура є унікальною в тому сенсі, що вона лишається єдиною серед культурних утворень бронзової доби, поширеною на всій території України, крім Закарпаття.
Бабинську культуру репрезентують поселення, могильники, святилища, скарби бронзових речей та випадкові знахідки. Найвища щільність та виразність пам'яток показова для земель Донеччини, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини, Запоріжжя, Таврії, Причорномор'я
Поселення, а їх відомо понад 200, розташовані на низьких надзаплавних терасах (сад ім. Т. Шевченка в Дніпропетровську, Бабине ІІІ, Лівенцівка), мисових надтерасних виступах (Роздольне) та високих пагорбах (Княжа гора, Хортиця, Кременчук). Досліджено наземні глинобитні житла (Бабине ІІІ), землянки та напівземлянки. Це, здебільшого, невеликі однокамерні споруди з конічним дахом. На поселенні Роздольне (Донеччина) зафіксовано два горизонти житлових споруд — невеликі землянки та заглиблені в землю прямокутні споруди з облицюванням їх заглибленої частини каменем. Житла будували вздовж надзаплавної тераси правого берега р. Кальміус.
На ранньому етапі розвитку культури пожвавлюється добудова давніх могил та будівництво нових, особливо у Дніпро-Донецькому степовому регіоні. Нерідко ланцюжки могил, розташованих неподалік одна від одної, об'єднували штучними пересипами (валами). Так з'являлися довгі могили з ознаками святилищ на поверхні валів. Такі святилища прикрашали примітивні антропоморфні стели, витесані з дерева чи вапнякової брили. 
Відомо понад 2000 поховань в могилах та іноді — на ґрунтових цвинтарях; їх влаштовували у неглибоких ямах, куди ставили кам'яну скриню, дерев'яну раму з дощок чи колоду, а також у прямокутних чи овальних ямах та підбоях (невеликих катакомбах). Іноді дерев'яну раму влаштовували в підбої. Небіжчиків ховали в зібганому стані, на лівому чи правому боці, з орієнтацією на захід чи південний схід. В ранній, елітній групі поховань чоловіків ховали на лівому боці, орієнтованими на захід, а жінок — на правому, головами до сходу. Інвентарні поховання часом містили керамічний посуд, дерев'яні чаші, ремонтовані бронзовою стрічкою, чи круглі таці, кістяні та рогові пряжки різних типів, бронзові ножі, фаянсове "рогате" намисто, кістки тварин. Горщик бабинської культуриз поселення Волинцеве. СіверщинаПроте, значна кількість найбідніших поховань була взагалі позбавлена речового супроводу. 
Керамічні горщики мали високі пропорції з біконіч-
ними боками та розтрубним вінцем (триконічний ламаний контур). Перегини профілю заліплювалися валиками. Декор складався з геометричних композицій, виконаних валиками та прокресленими лініями. Переважали композиції з трикутників, вершинами догори, з паркетним розташуванням трикутників, а також мотиви ялинки. Іноді посуд додатково декорували конічними виступами, петлеподібними чи прохромленими вушками. Недбалий випал, погане виконання та нещільне з'єднання конусів призводили до того, що посудина втрачала спочатку вінця і ставала біконічною, а потім – плічка, стаючи конічною. В такому втятому вигляді горщики не лише використовували в побуті, але й ставили поряд з небіжчиком у поховання.
Посуд знаходили біля голови, черева, ніг, без чіткої прив'язки до певної частини тіла небіжчика чи до певного кута ями.
Населення бабинської культури відзначалося досконалою технікою обробки дерева, що особливо проявилося при виготовленні поховальних скринь із широких дощок та дерев'яних стел. У похованнях збереглися зразки дерев'яного посуду — слоїків, чаш, таць, скриньок. Під час виготовлення таких ємкостей використовували бронзові скріпи та стрічки для з'єднання суміжних площин скриньок і ремонту надколотих виробів. Майстерність теслярів забезпечувалась використанням доволі досконалого металевого інструментарію — тесел, доліт, ножів, провушних сокир, пилок-ножівок, шилець-проколок тощо.
Металеві вироби ще не могли задовольнити дедалі більше потреби суспільства. Тому належну увагу приділяли обробці твердих порід каменю та кременю. Кам'яні молотки-сокири та булави мали просвердлений отвір. Їх використовували, радше, як атрибути влади, ніж як зброю. Бойові стріли, з розвитком традиції, що йшла від катакомбних культур, мали крем'яні вістря з виїмкою в основі. Вінцем досконалості були поліровані нефритові сокири (Балабине в Таврії, Бессарабський скарб).Кістяні пряжки, гачок, шило з поселення Бабине ІІІ та з поховань на Запоріжжі(Музей археології ІА НАНУ, фото П. Подуфалова)
Розроблено складну типологію пряжок бабинської культури, в основі якої лежать масивні круглі, овальні в перетині, кільця. За ними з'являються трикутні в перетині круглі кільця, далі — круглі кільця з бортиком, потім — круглі кільця з бортиком і маленьким боковим отвором, нарешті — овальні, вигнуті в перетині, пряжки з маленьким боковим отвором. Окремо стоять зоо-антропоморфні пряжки, виявлені майже винятково на Донеччині та синхронні з ранніми кільцями. З трансформацією бабинської культури в культури доби пізньої бронзи (бережнівсько-маївську зрубну та сабатинівську) традиція носіння кістяних пряжок переривається.
Племена бабинської культури займалися скотарством — розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, – а також рільництвом, рибальством, обробкою металів, кістки та рогу. Молоді тварини йшли на м'ясо. Спеціально підготованих коней використовували як тяглову силу. На це вказують знахідки дискових псаліїв з шипами (Трахтемирів на Київщині, Богуслав у Наддніпрянщині).
Походження бабинської культури пов'язується з Дніпро-Донецьким осередком культурогенези. За етнічною належністю її носії навряд чи були однорідними. Проте, за сукупністю ознак населення цієї культури можна відносити до лінії розвитку індоіранської мовної спільноти, а її південно-
західний локальний варіант мав певні традиції прагрецького етносу, який виводять окремі дослідники ще від усатівської та буджацької культур.

Керамічне колесо з поховання кам'янської культуриу Східному Криму(Музей археології ІА НАНУ,фото П. Подуфалова)Металургія та металообробка у племен бабинської культури

Наявність багатоваликового посуду на ділянках видобутку мідної руди в Бахмутській улоговині (Донеччина) дозволяє припускати участь носіїв бабинської культури в розробці місцевих міднорудних копалень. В усякому разі, поховання з металевими речами кон- центруються переважно в Донецькому регіоні. Скарби бронзових речей, що їх пов'язують з цією культурою, відомі ширше — в Наддніпрянщині (Олександрівський скарб), Надчорномор'ї (Рибаківський, Бандуркинський, Коблевський скарби) та на Кубані (Костромський скарб). До їхнього складу входили в різних сполученнях: провушні сокири, тесла, серпи, ножі, браслети. Впадає в око перевага теслярського інструменту у складі згаданих скарбів, але не можна не відзначити появу бронзових серпів, що набули масового поширення вже за доби пізньої бронзи.
Серпи застосовували не лише для збору злакових, але й, здебільшого, для заготівлі трав та хмизу на осінньо-зимовий період для відгодівлі худоби. Неабияку увагу приділяли виготовленню металевих прикрас – дротяних гривен, браслетів, окуляроподібних нагрудних та скроневих підвісок, намист. Жолобчасті скроневі підвіски вже вміли обгортати золотою фольгою (Андріївське поховання).
Населенню вдалося освоїти виготовлення прикрас зі скляної маси — фаянсів. Це були бородавчасті та сегментовані пронизки, круглі, рогаті та рублені намиста. Зафіксовані разки нашийного намиста. Нитками намистин обв'язували руки та ноги небіжчиць (Компанійцівський цвинтар у Наддніпрянщині).

Мода на пряжки

Знаковими для культури загалом виступають кістяні та рогові пряжки для поясів. Мода на пряжки охопила в перехідний період великі простори Степу та Лісостепу від Карпат до Уралу, а також Карпатський басейн. Але переважну кількість пряжок, а їх відомо вже понад 500 зразків, знайдено на землях України. Контекст знахідок свідчить, що пряжки були елементом чоловічого одягу та кріпилися до паска. Поширення пряжок в окресленому ареалі пов'язане з субкультурою воїнів-колісничних, де пасок був важливим компонентом військового обладунку. Російський археолог А. Т. Синюк висловив припущення щодо наявності у тодішньої військової верхівки "портупеї з кістяними пряжками". В ареалі бабинської культури поховань воїнів-колісничних виявити поки що не вдалося, проте в нечисленних похованнях воїнів-лучників (еліта бабинського суспільства) пряжка-
кільце є обов'язковим елементом одягу. Найвиразнішим серед них є поховання в Бейовій Могилі біля м. Горлівка, де виявлено відразу дві пряжки — у вигляді масивного кільця та зоо-антропоморфну.