Катакомбна
культурно-історична спільність

Катакомбне поховання раннього періоду.Донецька обл., с. Виноградники

На межі раннього і середнього періодів бронзового віку ямна культурна спільність на більшості своєї території замінилася культурами, загальною рисою яких є поховання в катакомбах. Катакомбні племена займали великі простори східно-європейської степової і частково — лісостепової зони, розташованої на півдні трьох сучасних держав — України, Молдови і Росії. Їх ареал на сході охоплював Передкавказзя, Нижнє Подоння і Нижнє Поволжя, простягаючись на північ до середньої течії Дону. В Україні його північна межа проходила від верхів'я Дінця до р. Орелі, а вздовж правого берега Дніпра сягала Південної Київщини. На захід та південь від Дніпра катакомбні племена розселилися до верхньої течії Інгульця, зайняли межиріччя нижньої течії Інгулу, Південного Бугу та пониззя Дунаю. Найбільш південні пам'ятки зосереджені у Північному Криму, а природною межею з півдня були береги Чорного й Азовського морів.
Племена катакомбних культур залишили після себе численні підкурганні поховання, які є основним джерелом для вивчення їх історії,Зернотерка з поховання катакомбної культури раннього періоду. Херсонська обл., с. Станіслав господарства й побуту. Дотепер тільки на теренах України їх кількість вимірюється тисячами і щорічно поповнюється новими розкопками. Поховальна споруда у вигляді катакомби є найбільш яскравою ознакою, що відрізняє дану спільність від попередніх і наступних культур, що і знайшло відображення в її назві. Знахідки поселень трапляються рідше і ще недостатньо вивчені. В Україні, за сукупністю даних, зокрема й розвідувальних досліджень, налічується більше 300 місцезнаходжень з керамікою катакомбних культур. Це, переважно, сезонні стоянки скотарів з легкими розбірними житлами, від яких практично не залишилося слідів. Чимало таких поселень відомо у зоні нижньодніпровських пісків, у степах Таврії. Відомі й тривалі поселення, більшість яких зосереджена в лісостеповій зоні Східної Слобожанщини і Донеччини, в степу вони розташовувалися по берегах великих річок — в пониззі Дону, Південного Бугу, Дніпра, на островах Дніпровських Порогів.На деяких з поселень виявлено залишки житлових і господарських споруд напівземлянкового і наземного типів, а комплекс численних знахідок свідчить про різноманітні види господарської діяльності.
Катакомбну культуру виділив В. О. Городцов на початку ХХ століття за матеріалами розкопок порівняно невеликої території — в районі середньої течії Сіверського Дінця. Понад сторічний період вивчення катакомбних пам'яток позначений працями багатьох археологів України, Росії і Молдови. Значний внесок у розробку проблем катакомбної спільності у 30-60-х роках XX століття внесли Б. О. Латинін, Г. В. Подгаєцький, Т. Б. Попова, М. І. Артамонов, Л. С. Клейн. Їхні дослідження продовжили російські археологи, що вивчають східні ареали культур катакомбної спільноти. Українська школа фахівців з катакомбної проблематики сформувалася з кінця 60 — початку 70-х рр. Серед її представників: О. Г. Шапошникова, С. Н. Братченко, Г. Л. Євдокимов, І. Ф. Ковальова, С. М. Санжаров, О. М. Смирнов та ін.
Продовжені за В. О. Городцовим археологічні дослідження показали значно більший ареал поширення катакомбних пам'яток, а також їх відмінності на різних хронологічних етапах і на певних територіях, виражені у формі катакомб, позах похованих, у типах кераміки й іншого інвентарю. За відмінностями з часом було виділено окремі катакомбні культури — їх умовні назви відображають території концентрації цих пам'яток: передкавказька (або маницька); середньодонська (або харківсько-воронезька); донецька; інгульська (дніпро-
азовська). На теренах України розташовувалися основні ареали інгульської та донецької катакомбних культур, пізніше у їх середовище просунулося населення середньодонської та маницької культур. У історії катакомбних племен виділено три етапи.

Бронзовий кинджал донецької катакомбної культури. Луганська обл., м. СватовоРанній період розвитку катакомбної спільності (2700—2500 рр. до н.е.)

Цей період відображає процес поширення катакомбного обряду поховання та передує утворенню вказаних катакомбних культур. Для цього періоду характерна схожість багатьох елементів поховального обряду у широкому територіальному діапазоні — від Передкавказзя до Поінгулля. Найбільш типовими є катакомби з перпендикулярним сполученням повздовжніх осей вхідної криниці та камери, які в плані мають Т-подібну форму. Відносно великі вхідні криниці, зазвичай, прямокутні або трапецієподібні в плані. Такі ж форми переважають в устрої поховальних камер. Вхідний колодязь і камера часто з'єднуються вузьким лазом з похилим або ступінчастим дном, завдовжки від 0,2 до 1,7 м. Серед кам'яних плит, що закривають лаз у камеру, трапляються антропоморфні стели. Як і у попередньої ямної культури, характерними залишаються пози похованих на боці й на спині із зібганими в колінах ногами. 
Незвичайним явищем цього періоду є кардинальна і відносно швидка зміна характеру поховальних споруд при збереженні багатьох елементів матеріальної та духовної культури попереднього часу. Це явище відображає істотні зрушення в ідеології, спричинені могутнім зовнішнім імпульсом; їх розповсюдження відбувалося за активної участі місцевого населення. Поштовхом цих ідеологічних зрушень були контакти населення степових культур з носіями південних землеробських традицій, які в кінці доби ранньої бронзи просунулися в передгірну смугу Північного Кавказу. Результатом цих контактів стали нові культурні утворення з поховальними спорудами у вигляді склепу.
На Північному Кавказі утворюється дольменна культура, в степу з'являються катакомби, семантично тотожні мегалітичному дольмену. Поширення нових форм ідеології включало не тільки культурний вплив, але й міграції та змішування населення. Ці процеси відбувалися на природному фоні степової зони, населеної етнічно близькими племінними групами зі схожим типом господарства та культури. Первинні середовища формування нових культурних традицій знаходилися в степовій зоні Східного Приазов'я-Передкавказзя. Сюди проникали групи населення з Північного Кавказу, тут протікав процес взаємної асиміляції етнічно різного населення, що супроводжувалося обопільним сприйняттям культурних традицій — в ідеології, у металообробці й керамічному виробництві. Подальше поширення нових традицій у степових регіонах визначалося контактами місцевого і зайшлого, вже етнічно змішаного населення, в якому постійно збільшувалася частка місцевого елементу. 
Вихідною територією появи катакомбного обряду в українських степах було Нижнє Подоння. Його носії просунулися на Донеччину, де низька щільність пізньоямного населення сприяла їх швидкому розселенню. В суміжних зонах межиріччя Орелі-Самари та Північно-Східного Приазов'я місцеві племена відносно швидко сприйняли нові форми обряду, звідки вони поширилися до Дніпра і до Криму, на правий берег Дніпра — у степову зону до межиріччя Інгулу та Південного Бугу. Ранньокатакомбні племена розселялися поблизу водних артерій — в долинах великих річок та їхніх приток, поблизу озер, а також у приморських районах, практично не виходячи у відкритий степ. 
Контакти носіїв ямних і ранньокатакомбних традицій на суміжних територіях набували різного характеру — взаємний обмін і шлюбні зв'язки, військові союзи та конфлікти. Про воєнні конфлікти свідчать знахідки озброєння і військових клейнодів, зосереджені вдеяких районах — на Донеччині, у Північному Приазов'ї. Населення, що практикувало старий поховальний обряд, залишалося на периферії "катакомбного світу" протягом усього його раннього періоду. Частина цього населення була витіснена у південну смугу лісостепової зони Подніпров'я, де якийсь час існувала між масивами населення ранньокатакомбної та середньодніпровської культур. Носії пізньоямної (буджацької) культури займали і степ — між Південним Бугом та Дунаєм, на сході Слобожанщини. 
Різні умови формування катакомбної спільності визначили територіальні особливості катакомбної культури вже на ранньому етапі. На території України найбільш помітні відмінності між Донеччиною та західнішими регіонами. З'являються специфічні ритуали, що, як і особливості в кераміці, отримують подальший розвиток у населення різних катакомбних культур. На Донеччині та у Нижньому Подонні починає практикуватися штучна деформація голови. У Приазов'ї та Подніпров'ї з'являються поховальні маски, виконані на черепах померлих зі смолянистої речовини, золи та вохри.

Катакомбні культури України середнього етапу (2500—2300 рр. до н.е.)

Розширення ареалу розселення катакомбних племен посилювали відмінності в культурі та традиціях, що окреслилися на ранньому етапі. Процес культурної дезінтеграції супроводжувався локальними міграціями різних груп населення у середині катакомбної спільності. На наступному етапі розвитку, який дослідники часто називають "розвиненим", складається різноманітність катакомбних культур з особливостями поховального ритуалу, керамічного посуду та антропологічного складу населення. На території України відмінність цих традицій визначається матеріалами донецької та інгульської катакомбних культур.

Горщик пізнього етапу донецької катакомбної культуриДонецька катакомбна культура

Ця культура займала центральне місце в системі катакомбної спільності. Її племена локалізуються на сході України, де займають усю Донеччину, а за її межами — західну частину Нижнього Подоння. На півночі вони розселяються на територіях, які не були освоєні у ранньокатакомбний період, і займають східну частину Слобожанщини, звідки, просуваючись по верхній течії Дінця та вздовж Осколу, сягають Середнього Подоння. На Середньому Доні населення донецької культури стає одним з важливих чинників формування середньодонської катакомбної культури. Окремі групи донецького населення проникають на захід — у середовище інгульських племен, поширюючи тут багатий досвід у металообробці. Горщик донецького типу пізньокатакомбного часу
Поселення донецької культури вивчені поки що недостатньо. Серед них — Сердюково на Сіверському Дінці, Міньївський Яр і Лівенцівка у пониззі Дону. На поселенні Сердюково виявлені залишки житла напівземлянкового типу. Абсолютна більшість матеріалів походить з курганних поховань. Поховання займають переважно східний та північно-східний сектори в курганах. Вхідні ями квадратні або прямокутні, камери — прямокутні або овальні в плані. Переважають Н-подібні конструкції катакомб з паралельним сполученням довгих осей вхідної ями і камери — практично без помітного простінка між ними. Широкий вхідний отвір закривався рядом вертикально встановлених колод або жердин, рідше — кам'яними плитами. Померлі укладалися на правому боці в скорченому положенні, обличчям до входу.
Кераміка донецької культури вражає багатством форм і пишнотою орнаментації. У похованнях представлені жаровні, курильниці, горщики, кубки і чаші. Весь посуд пласкодонний. Як жаровні використовувалися уламки великих кухонних посудин. Курильниці мали форму чаші на ніжці з відділенням для олії всередині ємкості. Особливо властиві кубки з випуклими округлими боками та високим піддоном. Орнаментація, що вкриває всю поверхню посудин, виконувалася відбитками багаторядної тасьми, трикутного штампу, спіральками, косими насічками. Центром композиції були концентричні кола, фестони, волюти, часто розділені трикутними або ромбоподібними фігурами, які по шийці й у придонній частині оформлювалися трикутниками та горизонтальними рядами відбитків тасьми.
Донецька катакомбна культура була яскравим та одіозним явищем у степу. Її найяскравіші риси беруть свій початок із кавказьких старожитностей. Специфіка орнаментації донецької кераміки не має степового коріння та відтворює декор північнокавказьких металевих прикрас.
Свою особливість донецьке населення підкреслювало болісним ритуалом штучної деформації голови. Деформація починалася в дитячому віці за допомогою накладання тісної пов'язки, внаслідок чого тім'яна частина черепа значно витягувалася вгору, і після досягнення зрілого віку "баштоголові" люди ставали яскравим видовищем. Походження цього звичаю пов'язане з Близьким Сходом, звідки через Кавказ він розповсюдився у Передкавказзя і на Донеччину. Цей звичай продовжує існувати на території Донеччини й у пізньокатакомбний період. За даними антрополога К. Шепель, практично у всіх курганах з катакомбними похованнями з басейну Северського Дінця, Кальміусу та Міусу зустрічаються деформовані черепи, зокрема у дітей та жінок.

Посудина з поховання інгульської катакомбної культуриІнгульська катакомбна культура

Ця культура спочатку була виділена на матеріалах Південного Побужжя і Поінгулля (звідки і отримала свою назву). Подальші дослідження засвідчили ширший ареал її розповсюдження, який включав території з ідентичними пам'ятками, що визначалися раніш як дніпро-азовська культура. На Правобережжі вона розповсюдилася ширше за ранньокатакомбний ареал, з її появою тут повністю зникають пам'ятки ямної культури. До зони поширення інгульскої культури входило все степове та південна смуга лісостепового Правобережжя. На південномуАмфора з поховання інгульської катакомбної культури заході вона охоплювала території до Попрутської Молдови і Пониззя Дунаю, на півночі вздовж Дніпра досягала південних районів Київщини, змикаючись з теренаси середньодніпровських племен. На Лівобережжі її племена розселяються від межиріччя Орелі-Самари на півночі до степового Криму на півдні, охоплюючи Північне Приазов'я з долиною р. Молочної.
Племена інгульської культури відриваються від великих річкових артерій і глибше освоюють степ. Тут відомі численні сезонні стійбища скотарів, розташовані біля берегів балок, озер і навіть у відкритому степу. Деякі поселення на Південному Бузі, Нижньому Дніпрі й у Криму мали довгостроковий характер. Найбільшим з них є поселення Матвіївка-1, що займало площу близько 2 га на схилі третьої тераси лівого берега Південного Бугу. На площі поселення прослідковано залишки трьох наземних споруд і восьми господарських ям. Будови зберегли кам'яну основу овальної форми, з досить великою площею — від 20 на 12 м до 33 на 17 м. Від невеликих наземних жител збереглися дугоподібні канавки і глиняні вимостки. Речовий матеріал поселення представлено фрагментами керамічного посуду, великою кількістю знарядь праці з каменю, кременю, кістки і кераміки (прясельця), кістками тварин. У складі стада Чаша з поховання інгульськоі катакомбної культуридомінувала велика і дрібна рогата худоба, небагато розводили коней, а також свиней. Наявність останніх говорить про певну ступінь осілості населення. При поселеннях у заплавах річок займалися землеробством. У матеріалах поселень присутні уламки кам'яних зернотерок, а в одному з поховань біля с. Балки на Запоріжжі знайдено дерев'яне рало. У посудинах з поховань часто наявні залишки їжі — каші з проса, ячменю або пшениці. Орнаментація у вигляді колоса злаку фіксується на деяких посудинах і кам'яних сокирах інгульської культури.
В освоєних районах степу інгульське населення зводить свої кургани, але поховання в насипах попереднього часу залишаються переважними. Характерною рисою інгульської культури є досить стандартні типи катакомб — з відносно невеликими (діаметром близько 1 м) округлими вхідними ямами й овальними поховальними камерами. Вхідна яма і камера часто з'єднуються вузьким лазом завдовжки 0,2—0,5 м. Вхідний отвір у більшості випадків забивався материковим ґрунтом, рідше закривався кам'яною плитою або колесом від воза. Більшість померлих покладені на спині у випростаному стані, рідше — на спині з ногами, зібганими колінами вгору, або з розворотом на правий бік у слабко зібганому стані. За інвентарем інгульські поховання помітно бідніші за донецькі, багато поховань — безінвентарні. 
Основною категорією інвентарю є керамічний посуд. Найбільш яскраві типи інгульської кераміки становлять пласкодонні горщики з прямою, відносно високою шийкою і кулястим тулубом, амфори з двома-чотирма наліпними вушками, напівсферичні або пласкодонні чаші з парними виступами-вушками під верхнім краєм вінця. Специфічна орнаментація — глибокими прокресленими лініями у вигляді жолобків, що створюють горизонтальні пояси навколо шийки, плечиків, біля дна. Між ними вміщені трикутники, вершинами вниз, Х-подібні фігури, витягнуті овали, фестони. На деяких посудинах зображено антропоморфні фігури. Трапляється забарвлення поглиблених частин візерунку, затертих червоною вохрою.
Своєрідною категорією інгульського поховального інвентарю є ритуальні горщики з неопаленої остеокерамічної маси, у тісті яких наявна домішка подрібнених людських кісток. Велику кількість кераміки представлено формами, висхідними до ранньокатакомбного часу, — пласкодонні короткошиї горщики з відігнутим вінцем і високими округлими плічками. Їх орнаментація бідніша, багато посуду не орнаментовано — поверхня загладжувалася гребінцевим штампом.
У формуванні інгульської культури разом з автохтонами брали участь різні групи стороннього населення. За даними антропології, домінували прийшлі племена, схожі за фізичним типом до населення передкавказької і північнокавказької культур у Калмикії. Спостерігається часткове змішування інгульських та донецьких традицій. На Правобережжі Дніпра помітна активна взаємодія населення інгульської та середньодніпровської культур.

Пізньокатакомбний період (2300—2000 рр. до н.е.)

Починаються пересування великих масивів населення, для яких відцентровим регіоном є Донеччина. Певною мірою це пояснюється її географічним розташуванням — в центрі "катакомбного світу", де перехрещувалися шляхи між різними його областями. Важливе значення мало й прагнення дістати доступ до міднорудних джерел, розташованих на її території. У пізньокатакомбний період карта Донеччини надзвичайно строката. Це пов'язано з масовим напливом населення і взаємодією різних катакомбних груп. З північного сходу на територію Східної Слобожанщини та на Лівобережжя Донеччини просунулися племена середньодонської культури, які домінували в цих областях до фіналу катакомбної спільності. Характерним типом кераміки середньодонських племен були горщики з високим розтрубним горлом, кулястим або біконічним тулубом, зі шнуровою або гребінцевою орнаментацією, що вкрила всю поверхню посудин. З південного сходу просуваються племена маницької (передкавказької) культури, займаючи простір за течією річки Сіверський Донець і на південь від неї. Характерним типом кераміки маницьких племен були пласкодонні широкобокі посудини ріпоподібної форми — з вузьким горлом, орнаментовані рядами горизонтальних наліпних валиків. Приазов'ям із заходу в регіон Донеччини просунулися племена інгульської культури. 
Разом з мігрантами на своїй території продовжують існувати племена донецької культури, риси якої трансформуються під впливом зв'язків з прибульцями. У її кераміці зникають характерні кубки на піддонах, але зберігаються специфічні мотиви орнаменту з концентричних кіл, сполучених фестонів, вершинами вниз. В орнаментації збільшується кількість простих геометричних фігур — трикутників, вершинами вниз, косих або вертикальних смуг. 
В кераміці та поховальному обряді спостерігається змішування традицій різних груп населення. Разом з Н-подібними катакомбами та скорченою позою похованих на правому боці з'являються споруди Т-подібної форми, що нагадують катакомби раннього періоду, катакомби з округлою вхідною ямою, а також прості ями і поховання з випростаним положенням померлих.
Пересування населення охоплюють і регіон інгульської культури. Сюди просуваються племена маницької, середньодонської та пізньодонецької культур. Сліди цього просування простежуються в межиріччі Орелі-Самари, в Подніпров'ї, на Правобережжі — аж до Інгульця і далі до Молдови. Разом з ними розповсюджуються ріпоподібні й чаву-
нкоподібні посудини, набори альчиків у похованнях, прикраси з бронзи і фаянсу північнокавказьких типів, специфічні типи бронзових кинджалів.
Масові міграції, змішування населення, часті збройні сутички стали причиною зростання деструкції катакомбних традицій. В інгульському регіоні спрощуються типи катакомб, в конструкції яких зникає лаз, зменшуються розміри поховальних камер. Поховання стають менш глибокими, часто влаштовуються не в материку, а у шарах курганного насипу. Обряд випростаного положення змінюється скорченим на боці. Біднішим стає поховальний інвентар, а кераміка — грубішою, з недбало нанесеним орнаментом. Розповсюджуються банкоподібні чаші й миски з конічними стінками, орнаментовані валиками, або без орнаментації. В усіх регіонах набувають поширення поховання в ямах. Рельєфна орнаментація по одному-два і більше наліпних валиків витісняє шнур, тасьму і прокреслені лінії. Пізніший період катакомбної спільності є, власне, часом формування культури багатоваликової кераміки (бабинської культури). 

Бронзові сокири катакомбної культури пізнього етапу. Криворізький рн, с. Михайлівка; м. Чигирин (с. Курилово)Міграції пізньокатакомбного часу супроводжуються різким сплеском мілітаризації степу

Значно збільшуються знахідки комплектів крем'яних стріл і поховань майстрів з набором знарядь для їхнього виготовлення. Відбувається зміна акцентів у виробництві металевих виробів. Бронзові прикраси стають дрібними і рідкісними. Основна маса металу йде наБронзові кинджали з катакомбних поховань пізнього етапу. Донеччина виготовлення зброї й інструментів. Виробляються специфічні ножі-кинджали з розширеною і загостреною верхньою частиною клинка, розраховані виключно для колючих функцій. Спостерігається масове виготовлення бойових сокир — так званого "колонтаївського" типу, представлених ливарними формами з пізньодонецьких поховань ковалів-ливарників. На Донеччині ці найбільш металомісткі знаряддя з'являються навіть у складі поховального інвентаря, а розповсюджуються вони в широкому ареалі, потрапляючи до населення шнурової кераміки на території Білорусії, Прибалтики, Словаччини, окремі екземпляри відомі за Дунаєм в Румунії.
Велика серія випадкових знахідок цих сокир на території України охоплює західну і північно-західну периферію катакомбного ареалу, що свідчить про нестабільну політичну ситуацію на прикордонних територіях. 
Бронзові вироби.Катакомбна культураРізка потреба в колісному транспорті, обумовлена зростанням міграцій, сприяє вдосконаленню бронзових столярних інструментів, перш за все, доліт — знарядь для виготовлення круглих в перетині деталей кріплення коліс і кузовів. Долота з насадом змінялися досконалішими втульчастими знаряддями. На Донеччині акцент на мобільність виявляється у звичаї вміщувати у вхідні ями катакомб шкіри офірованних тварин з черепами й кінцівками. Ці тварини не були напутньою їжею. Вони імітували функції тяглової сили, як дерев'яний заслін камери імітував борт воза, а сама камера — вмістище того, кого транспортували в інший світ. 

Металургія у катакомбних племенКерамічна форма ливарні для відливання заготовок. Запорізька обл., с. Мала Тернівка

На території України традиції металургійного виробництва у середовищі степових племен розвивалися з епохи пізнього енеоліту й упродовж епохи ранньої бронзи. Вже тоді освоювалися місцеві рудні джерела, перш за все — в районі Бахмутської улоговини на Донеччині. Особливо красномовні свідоцтва Керамічне сопло з поховання катакомбної культури. Запорізька обл.,с. Мала Тернівкаметалургійного виробництва у катакомбних племен. Знахідки виробничого інвентаря включають керамічні сопла, ливарні чаші й тиглі-ллячки, ливарні форми для відливання втульчастих сокир, тесел і заготовок різних форм, кам'яні ковальські інструменти. Ці предмети в різних поєднаннях представлені у складі 29 поховань усіх хронологічних етапів на території Причорномор'я, Запоріжжя, Донеччини й у суміжних областях Нижнього Подоння, що прилеглі до Донецького регіону з його міднорудними джерелами. За кількісним складом подібного роду знахідок катакомбні культури України значно перевершують сусідні області Передкавказзя й Приуралля, які відносяться до найдавніших вогнищ металургійного виробництва. Керамічна форма ливарні для відливання втульчастих сокир з поховання катакомбної культури. Луганськ
Використання місцевих мідно-
рудних джерел сприяло творчій переробці кавказьких металургійних традицій, розвитку самостійності в моделюванні різних типів виробів і технічних прийомів з виготовлення. Катакомбні племена розробили свою рецептуру сплавів, освоїли оптимальні способи лиття в глиняних формах і різноманітні прийоми кування.
Дослідження плавильних ємностей та ливарних форм катакомбних культур виявляють існування оригінальної системи мір об'єму і ваги, розроблених на базі дванадцятирічної системи числення.

Кам'яне ковадло з катакомбного похованняТрадиційні общинні виробництва катакомбного населення

Вироби з металу ще не могли повністю замінити знаряддя та зброю з каміння, кістки, дерева, хоча значно потіснили їх. Більшість крем'яних знарядь стали виготовляти на відщепах, їхня обробка стає недбалою, економною, ретушуванню піддаються лише невеликі робочі ділянки. Ретельно обробляються тільки предмети озброєння і символи влади — крем'яні вістря списів, стріл, кам'яні булави і сокири-молоти. Високого рівня досягла деревообробка, яка була пов'язана з виготовленням колісного транспорту і заснована на застосуванні металевих знарядь. Знахідки з поховань говорять про безліч побутових предметів, які виготовлялися з дерева. Серед них: різні руків'я, футляри, коробки, чаші, блюда.Шкіряний "килимок" з поховання катакомбної культури. Донецька обл., с. Кондратівка. Реконструкція В. Кульбаки
Про ткацтво свідчать знахідки керамічних пряслиць на поселеннях і фрагменти тканин у складі поховань. На деяких з них (Боровківка, Старогорожено, Войково) зберігаються сліди забарвлення двома або трьома кольорами (білим, червоним, чорним і коричневим), яке створювало смуги, що чергуються, або геометричний орнамент. Окрім тканин у похованнях простежуються сліди повсті у складі поховальних підстилок або головних уборів. Зі шкур та шкіри виготовляли одяг і взуття, мішки, ремені, мотузки, покриття тимчасових жител та інше. Зразки виробів, які дійшли до нас, свідчать про різні способи обробки шкіри — грубої та тонкої, а деякі вироби апліковані шматками шкіри різного кольору, які складали геометричний орнамент.

Чоловіче поховання з атрибутами влади. НікопольщинаСуспільні відносини племен катакомбної спільноти

Основним соціально-економічним осередком суспільства була община, але в її межах важливого значення набуває індивідуальна сім'я. У катакомбних культурах окрім одиночних великим числом представлені парні й колективні поховання, що налічують від трьох до шести похованих різної статі й віку. Деякі з них є різночасними похованнями, здійсненими в одній і тій же камері — в сімейному склепі. При різностатевих парних похованнях зустрі-Кам'яне навершя булави з поховання катакомбної культури
чаються пози на боці — vis-a-vis, обіймаючи одне одного, – ймовірно, це були сімейні пари. Практично у всіх катакомбних культурах практикувалися кенотафи — символічні поховання, які влаштовувалися у разі загибелі людини десь на стороні й неможливості отримати її тіло. Разом з ними, зустрічаються поховання з вибраними рештками, які забиралися родичами для перепоховання при переселенні на нові місця мешкання. Рештки, що були так перепоховані, часто знаходяться у складі парних або колективних сімейних склепів.
Люди вірили у відродження померлих в іншому світі, відповідно до того розуміння, якого вони досягли щодо цього, тому забезпечували померлих усім необхідним для переходу до іншого життя. Великі за розмірами могили, їхня глибина і багатство поховального приданого відрізняють поховання знаті — племінних вождів і старійшин, військових лідерів і видатних воїнів, жерців. Поховальні маски-личини, дерев'яні вози або їхні символи, парадна зброя, клейноди, набори металевих предметів були атрибутами високого соціального рангу померлих. Атрибутами особливої майстерності в різних видах діяльності були набори інструментів, сировина і напівфабрикати — окрім поховань ковалів-ливарників, відомі поховання майстрів з виготовлення крем'яних наконечників стріл і луків, возів, майстрів-ткачів, шкіряників та інше.

Бронзові бляхи з солярним орнаментом. З ранньокатакомбних поховань Причорномор'я, ДонеччиниПро деякі культи катакомбних племен

У сезонних циклах землеробського та скотарського господарства великого значення набували спостереження за природними явищами, за рухом сонця і зірок, пов'язаних зі зміною погодних умов, зі зміною пори року. Тому в системі вірувань одне з головних місць займали солярні й астральні культи. Їхня магічна символіка — коло, хрест, зірка та різні їхні комбінації – включалася в орнаментацію кераміки і культових атрибутів — круглих бронзових блях, що входили в набори прикрас з молоточкоподібними фетишами.Кам'яне навершя булави хрестоподібної форми з поховання катакомбної культури
Якщо сонце пов'язане з вогнем небесним, рух якого забезпечував річний господарський цикл та регулярну зміну пори року, то повсякденне життя не могло обійтися без вогню живого. Люди вірили у велику очисну силу вогню. Перехід до іншого світу теж супроводжувався очищенням місця поховання. У східних регіонах до поховань ставили жаровні з вугіллям, курильниці. У похованнях Приазов'я, Подніпров'я, Поінгулля локальні вогнища влаштовували на дні камери або вхідної ями. Для поховального обряду катакомбних культур характерне застосування вохри, яка теж була пов'язана з обрядами очи- щення. Вохрою посипали тіла померлих або окремі їхні частини — голову, долоні, ступні, іноді залишали грудки вохри у вигляді виробів — яйця, піраміди, коліщаток, хлібців, часто на дні камери вохрою зображували божественні ступні.