Культури шнурової
кераміки


У середині III — на початку II тис. до н.е. на території Середньої і Східної Європи розселяються скотарсько-землеробські племена, які займають величезну територію — від Волги на сході до берегів Рейну на заході, від Південної Скандинавії на півночі до Швейцарії, Словаччини, Подністров'я і Середнього Подніпров'я на півдні. В історичній науці ці племена отримали назву культур шнурової кераміки або культур бойових сокир. Нині відомо 25 споріднених культур з локальними особливостями. Серед них: культура човноподібних сокир в південній Скандинавії; культури верхньорейнських кубків, саксоно-тюрингська, поодиноких поховань на території Німеччини; одерська, польська, Злота — між Одером і Віслою; чесько-моравська — у верхів'ях Дунаю, Ельби і Одеру; жуцевська, естонська — у Прибалтиці; фатьянівська, що тяглася від верхів'їв Західної Двіни і Дніпра до Середнього Поволжя, та ін. Територія України була південно-східною околицею цього величезного масиву, що включала культури: середньодніпровську, підкарпатську, городоцько-здовбицьку, східнословацьких курганів та стжижовську. 
Серед західних археологів популярна теорія так званого загальноєвропейського горизонту, за якою в усіх культурах шнурової кераміки передбачається наявність єдиного культурного й етнічного компоненту, що визначив їх загальний характер. Величезні території поширення культур шнурової кераміки не обійшли увагою політики. Ідеологи нацизму в першій половині XX століття використовували теорію німецького дослідника Густава Коссіни про поширення культур бойових сокир із заходу на схід для історичного обґрунтування "культуртрегерської" місії німецької нації на сході. Разом з тим, походження культур шнурової кераміки та напрямок їх поширення досі не з'ясовано. Не визначені поки і витоки "загального культурного компоненту" — дослідники шукають їх у різних областях Європи. Археологія не має у своєму розпорядженні даних про якусь короткочасну експансію або грандіозні походи завойовників з кам'яними бойовими сокирами. Навпаки, дослідження демонструють тривалий та складний процес формування кожної зі шнурових культур, який включав змішування зайшлого і місцевого населення, що й стало результатом локальних утворень. 

Керамічні прясельця. Середньодніпровська культураСередньодніпровська культура

На початку ХХ століття В. О. Городцов на Правобережжі Середнього Дніпра виділив придніпровську культуру, яку незабаром перейменував в середньодніпровську. Вивченням цієї культури в різний час займалися Т. С. Пассек, П. М. Третяков, С. С. Березанська, М. М. Бондар, К. П. Бунятян та інші дослідники. Повну характеристику середньодніпровської культури дав І. І. Артеменко.
Існування середньодніпровської культури визначається в межах від XXVI—XXV до XVIII—XV століть
до н.е. Її населення займало значну територію — все Середнє і Верхнє Подніпров'я. Могильники та поселення цієї культури відомі у Черкаській, Житомирській, Київській, Чернігівській та Сумській областях — на території України, а за її межами — у Східній Білорусії (у Гомельській, Могильовській, Вітебській та Мінській областях), а також у прилеглих областях Росії (Брянській, Смоленській, Калузькій). 
Середньодніпровська культура виникла внаслідок складного процесу, в якому взаємодіяли групи прийшлих із заходу племен шнурової кераміки та місцеве населення. Передбачається, що осередком її формування було Правобережжя Середнього Подніпров'я, звідки її племена просунулися на північ і на Лівобережжя, потім на береги Десни, Нижньої Прип'яті й Сожу, а потім освоїли береги Верхнього Дніпра. Місцеве населення цих територій попереднього періоду становили етнічно віддалені племена, різних рівнів соціального розвитку, носії пізнього етапу трипільської та ямної, дніпро-донецької та середньостогівської культур. У результаті розселення відбувався процес асиміляції місцевого населення, змішування елементів культури. Про поліетнічну основу формування середньодніпровських племен свідчить різноманіття ритуалів їх поховального обряду, що включало поховання в курганах і ґрунтових могильниках, кремацію і трупопокладення у різних позах.Крем'яний серп. Підкарпатська культура. Баличі
Середньодніпровські племена жили осіло. Природні умови лісової і лісостепової зон, широкі заплави Дніпра та його приток забезпечували велику кількість харчів для худоби, сприяли розвитку заплавного і підсічного землеробства. Вирощували пщеницю, ячмінь, просо. До знарядь підсічного землеробства належать численні крем'яні клиноподібні сокири. Врожай збирали крем'яними жнивними ножами у вигляді довгих пластин. Продукцію малим кам'яними зернотерками. Знахідки кісток на поселеннях свідчать про розведення великої та дрібної рогатої худоби, а також коней і свиней. Потреба у м'ясі та шкірах задовольнялася також полюванням на оленя, лося, кабана, бобра і вовка, практикувалося рибальство.
Ліпний керамічний посуд мав різне функціональне призначення. До кухонного посуду належать великі пласкодонні товстостінні посудини з опуклим тулубом і прямою відігнутою назовні шийкою. Столовий посуд відрізнявся від кухонного технікою виготовлення і різноманітністю форм. Він представлений двома основними групами. До першої відносять тонкостінні посудини — широкогорлі горщики, кубки і келихи з високою відігнутою шийкою, округлим тулубом, округлим або пласким дном, а також — пласкодонні амфори з ручками, з біконічним або округлим тулубом. До другої — горщики з високими плічками і дуже вузьким пласким дном, а також банки і чаші з прямими або заокругленими, розширеними догори стінками. Посудини орнаментовані відбитками шнура, лінійного або зубчатого штампу, паличкою, обмотаною тонким шнуром або ниткою, нігтьовими защипами, різьбленими або прокресленими лініями. Характерні горизонтально-зональні композиції з паралельних лав шнура, "ялиночки", діагоналей або заштрихованих трикутників, дотичних сторонами. 
Особливу категорію знахідок складають численні кам'яні свердлені сокири з ретельно відшліфованою поверхнею, представлені різними формами — ромбодібні й овальні, з коротким і видовженим обушком. Ці предмети нагадують про другу назву культур шнурової кераміки — культури бойових сокир. 
Суспільний устрій середньодніпровських племен характеризується розвиненими патріархальними відносинами з початковою соціальною і майновою диференціацією. У могильниках складністю поховального ритуалу і багатством інвентарю виділяються елітні поховання, що були, мабуть, могилами представників родоплемінної знаті, військових лідерів. Саме у таких похованнях знаходяться предмети озброєння з каміння і металу, металеві прикраси.
Середньодніпровські племена активно взаємодіяли і з сусідніми племенами — з населенням Прибалтики, Прикарпаття, племенами городоцько-здовбицької та стжижовської культур. Помітні зв'язки з південно-східними сусідами — з носіями ямної, а потім катакомбної та бабинської культур. У результаті контактів у прикордонних областях відбувалося змішання населення. Особливо виразна щодо цього територія Подніпров'я на відстані від Києва до Канева. Тут племена середньодніпровської та катакомбної культур залишили по собі загальні синкретичні утворення, відображені в матеріалах поселень Ісківщина, Козинці, Княжа Гора та ін. Багато дослідників підкреслюють значну роль племен середньодніпровської культури у стародавній історії лісової смуги Східної Європи. З просуванням частини її населення на північний схід формується московсько-клязьминська група фатьянівської культури. Середньодніпровська культура стала основою складання сосницької культури пізнього бронзового віку, яка у Середньому і Верхньому Подніпров'ї займала майже ту саму територію, що й попередня середньодніпровська.


Кам'яні сокири. Підкарпатська культураКультури шнурової кераміки Прикарпаття та Волині

Підкарпатська культура з середини III до середини II  тис. до н.е. займала територію південно-західної Польщі і західної України. Її пам'ятки були відкриті ще в другій половині XIX століття, але особливо активно досліджувалися в міжвоєнні і післявоєнні роки польськими археологами Т. Сулімирським, Я. Костжевським, Я. Махником і українським археологом І. Свєшниковим.
За особливостями кераміки й поховального обряду в межах культури виділяються чотири локальні групи. Пам'ятки краківсько-сандомирської та любачівської груп відкрито на території Польщі, а верхньодністровскої і подільської груп — в Україні. Племена верхньодністровської групи розселялися вздовж верхньої течії Дністра до його притоки Бистриці на території сучасної Львівської та частини Івано-Франківської областей. Племена подільської групи займали територію західного Поділля і південно-західної Волині — між верхів'ями річок Стир, Горинь і Случ, уздовж річки Збруч до Дністра — на території Тернопільської та Хмельницької, частково Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей.
Основні пам'ятки підкарпатської культури — курганні і ґрунтові могильники. Це були родові цвинтарі, де одноплемінників ховали впродовж кількох поколінь. Поселення підкарпатської культури вивчені ще недостатньо. Відомі пункти поселень розташовувалися на берегових схилах, часто на дюнах (Бовшів у Івано-Франківській області, Корчівка у Львівській області). Біля с. Кавського на Львівщині в заплаві р. Ступниці на болоті в шарах чотирьох штучних насипів розкопано дві стоянки, які були місцем тимчасових поселень пастухів та загорож для худоби. В культурному шарі виявлено сліди вогнищ і зольних ям, поблизу яких знаходили скупчення фрагментів керамічного посуду, кам'яні зернотерки, розтиральники, крем'яні сокири, дрібні знаряддя, вкладні від серпів, кинджал, наконечник дротика, а також шматки глиняної обмазки з відбитками лозин — мабуть, від стінок глинобитних наземних жител. В одному з насипів були залишки майстерні з виготовлення крем'яних виробів з великою кількістю відщепів та нуклеусів. Кам'яна сокира. Середньодніпровська культура
На жаль, поки що мало матеріалів для докладного вивчення господарської системи племен підкарпатської культури. Передбачається, що в господарстві головним було скотарство з допоміжною роллю землеробства. Комплекси речей з поселень і могильників дозволяють також вивчати різні види общинних виробництв — з обробки кременю, каменю і кістки, з виготовлення керамічного посуду. Поза сумнівом, важливими в господарстві була обробка шкур і шкір, деревообробка, можливо, ткацтво — від яких до нашого часу практично не залишилося слідів.
Кераміка підкарпатської культури видозмінювалася з плином часу. Так, для раннього етапу розвитку культури у верхньодніпровській групі найбільш характерною формою посуду є глибокі миски з круглим або сплощеним дном, посуд з циліндричною або відігнутою назовні шийкою. Вони виготовлені з глини з домішкою піску, поверхня їх загладжена, іноді підлощена, орнаментована тільки у верхній частині відбитками шнура. Близькі за формою й орнаментом посудини відомі на пам'ятках раннього етапу середньодніпровської культури. На іншому етапі в обох групах провідними формами стають амфори, кубки і посудини з S-подібним профілем, прикрашені ялинковим орнаментом або зиґзаґами з нарізних ліній. Кубки з опуклим тулубом і високою лійчастою шийкою прикрашені шнуром або прокресленими лініями. До цих форм посуду відомі численні аналоги в культурах Середньої Європи. На третьому етапі з'являються амфори з чотирма вушками, циліндричні кубки, черпаки з петельчастою ручкою. 
З кременю виготовляли основні категорії рубальних і різальних знарядь — клиноподібні сокири зі шліфованим лезом, трапецієподібні вкладні для серпів і широкі серпи з дугоподібною спинкою — знаряддя землеробства, різнорідні скребачки, численні ножеподібні пластини, а також предмети озброєння — листоподібні вістря списів, трикутні наконечники стріл, кинджали. Знаряддя з каменю представлені численними свердленими сокирами трикутної, овальної або ромбоподібної форм, на пізньому етапі з'являються витягнуті сокири з широким лезом і циліндровим обухом, близькі за формою до сокир фатьянівської культури. Серед знарядь праці — зернотерки з пісковику, розтиральники, долота, молотки.
У верхньодністровській групі представлені найбільш ранні пам'ятки культури. Цим пам'яткам властивий комплекс ознак, які могли виникнути в зоні контактів степових і лісостепових племен, — кургани, скорчений стан померлих, вохра, посуд, близький до типів середньодніпровської кераміки. Тому І. К. Свєшников не виключає, що носіями цієї групи були племена, прибулі зі Східної Європи, які просунулися в басейн Верхнього Дністра, а потім розселилися на сусідні території та асимілювали місцеве населення, внаслідок чого виникли любачівська і подільська групи підкарпатської культури.

Почапська група  пам'яток на Поділлі

Межиріччя верхньої течії Західного Бугу і Дністра займає група ґрунтових могильників, які І. К. Свєшников виділив як окрему групу пам'яток почапського типу, що отримала назву за могильником біля с. Почапи на Львівщині. Походження цих пам'яток пов'язане з просуванням невеликої групи племен культури Хлопіце-Веселе, яка виникла в Південній Польщі на основі культур шнурової кераміки під впливом культури дзвоноподібних кубків. Основний ареал поширення культури Хлопіце-Веселе охоплює на території Південної Польщі, Західної Словаччини і Східної Моравії. В Україні мігранти із заходу розселилися в північно-західних районах Подільської височини, утворивши тут невеликий анклав у межах розселення подільської групи підкарпатської культури. Поселення почапської групи поки що не відомі, її матеріали представлено невеликою кількістю могильників. Час існування почапської групи визначається в межах від початку до другої чверті II тис. до н.е.

Знахідки з поселень городоцько-здовбицької культури Городоцько-здовбицька культура

Культура охоплювала західну Волинь та південні райони західного Полісся. Її східна межа проходила по лівобережжю р. Случ, західна — по лівобережжю Західного Бугу, південна — по верхній течії Стиру, Ікви та Горині, північна межа в Поліссі ще не визначена. Культуру виділив І. К. Свєшников за матеріалами досліджень кінця 50-х — 60-х рр. XX століття. Її назва походить від двох поселень на Рівненщині — біля с. Городок та с. Здовбиця, які визначають також два послідовні хронологічні етапи розвитку культури — городоцький і здовбицький. Існування культури визначається в межах XXIV—XXII ст. до н.е.
Населення провадило осілий спосіб життя, основними видами господарства були землеробство і скотарство. У складі стада переважала велика рогата худоба, розводили також дрібну рогату худобу, свиней і коней. Потреби в їжі задовольнялися також рибальством і полюванням. Полювали на оленя, бобра і кабана, що слугувало додатковим джерелом отримання хутра і шкіри. 
Посуд виготовляли ручним ліпленням з глини з домішкою грубозернистого піску, а іноді і перепаленого товченого кременю. Для кераміки городоцького етапу характерні горщики з кулястим тулубом і злегка увігнутим дном, амфорки з циліндричною шийкою і двома ручками, а також миски. Посуд здовбицького етапу відрізняється великим асортиментом форм, серед яких горщики, амфорки, кубки і черпаки. Посудини прикрашені у верхній частині подвійними або потрійними горизонтальними рядами чи підковоподібними відбитками тонкого шнура, короткими насічками або дрібними заглибленнями, відтягнутими валиками з насічками або нігтьовими вдавленнями. Миски не орнаментовані. Поверхні посудин підлощені.
Для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас використовували різні матеріали. Зернотерки, поліровані плитки, відбійники, свердлені бойові сокири — зроблені з каменю різних порід. Серед кістяних знарядь найбільш численні проколи, пов'язані з виготовленням одягу і взуття.
З рогу виготовляли мотики і кирки, з трубчастих кісток — долота. Зустрічаються кістяні ромбоподібні вістря стріл з черенками, а також підвіски і намиста. Велика кількість крем'яних знарядь на поселеннях пов'язана з обробкою шкіри — ножі та різнорідні скребачки складають від третини до половини всіх знахідок знарядь на поселеннях. Виробництво тканин підтверджують знахідки на поселеннях керамічних пряселець.
Територія Волині багата високоякісним кременем, а тому його видобуток й обробка були одним з найважливіших виробничих занять городоцько-здовбицьких племен. Поряд з деякими поселеннями знаходилися місця видобутку та первинної обробки кременю. Так, біля пос. Городок виявлена яма, де видобувався кремінь, а також скупчення крем'яних жовен зі слідами первинної обробки. Місця видобутку кременю племенами городоцько-здовбицкої культури виявлені також біля с. Половлі Рівненської області. Поблизу сіл Малий Олексин Острів, Кирилів, Зозів виявлені крем'яні майстерні у вигляді скупчень відбійників, відщепів, сколів, пластин і дрібних знарядь. У видобутку кременю застосовувалися кістяні та рогові клини, для обробки кременю використовувалися кам'яні ковадла, відбійники, шліфувальні камені. На поселеннях окрім знарядь, пов'язаних з крем'яним виробництвом, знаходять заготовки, нуклеуси і відходи виробництва. Виготовляли сокири трапецієподібної форми з широким полірованим лезом, поліровані долота, ножеподібні серпи та вкладні до серпів, кинджали, вістря списів і дротиків, наконечники стріл з прямою або увігнутою основою, різноманітні скребачки, ножі, відбійники, різці, проколки. Величезний асортимент крем'яних виробів, велика кількість заготовок на майстернях свідчать про те, що видобуток і виробництво кременю було орієнтовано не тільки на власне споживання, але й на обмін. Вироби з характерного волинського кременю чорного кольору поширені не тільки на Волині й у Прикарпатті, але й у племен культур шнурової кераміки практично на всій території сучасної Польщі.
Питання про походження культури поки що залишається відкритим. На її території в подальшому поширюються пам'ятки стжижовської культури, які частково з нею співіснують.

Стжижовська культураЗнахідки з поселень стжижовської культури

Ця культура завершує розвиток культур шнурової кераміки з північного боку Карпат. Її пам'ятки поширені у східній частині Люблінщини на території Польщі й у північно-західній частині Волині. Їх східна межа в Україні проходить по лівому берегу Горині і лише північніше Рівного переходить на її лівий берег, північна — по південній частині Волинського Полісся, південна перетинає верхів'я Західного Бугу і середню течію Ікви і Горині. Культуру виділив польський археолог А. Гардавський  1959 р. і назвавши за поселенням біля с. Стжижов Люблінського воєводства. У подальші роки пам'ятки стжижовської культури вивчали багато польських дослідників, а  на території України — І. К. Свєшников, М. А. Пелещишин, Ю. М. Захарук. Датування стжижовської культури визначається кінцем III — початком II тис. до н.е.
Племена стжижовської культури залишили поселення і могильники. Матеріали цих пам'яток свідчать про осілий спосіб життя населення, що займалося землеробством, скотарством, а також видобутком та обробкою кременю. У складі стада переважали велика рогата худоба і свині, розводили також коней і собак. Врожай збирали за допомогою широких крем'яних серпів і обробляли на кам'яних зернотерках.
Стжижовська кераміка досить оригінальна. Її властивою ознакою є домішка шамоту в глині і специфічна фактура поверхні посудин від загладжування пучком соломи або трави, а також багатий орнамент. Композиції декору виконувалися вертикальними, горизонтальними, косими і зиґзаґоподібними відбитками шнура, а також наколюваннями, нарізками, горизонтальними валами й овальними виступами. Орнамент, зазвичай, розташовувався у верхній частині тулуба, іноді на внутрішній поверхні краю вінця, а на деяких посудинах він покриває всю поверхню. Форми посуду різні. Найбільш поширені амфори з роздутим тулубом, широким дном і парою вушок на плічках, а також кубки, миски і черпаки.
Так само, як і у городоцько-здовбицьких племен, у господарстві стжижовської культури значне місце займали видобуток та обробка кременю. Численні залишки спеціалізованих крем'яних майстерень, високий рівень виготовлення крем'яних виробів свідчить про велике значення в господарстві племен стжижовської культури цього виду виробництва, яке було значною мірою орієнтовано на обмін. 
Питання про походження стжижовської культури ще не вирішене. Польські дослідники розглядають її як результат подальшого розвитку попередніх місцевих культур шнурової кераміки. І. К. Свєшников звертає увагу на особливості форм кераміки — її технологію й орнаментацію. Він вважає, що стжижовську культуру не можна розглядати як пряме продовження городоцько-здовбицької.

Керамічні посудини групи східно-словацьких курганівКультури Закарпаття

Окремі групи культур шнурової кераміки перейшли в другій половині III тис. до н.е. через карпатські перевали на південь. Одна з таких груп стала відомою як культура східно-словацьких курганів. Її виділив словацький археолог В. Будинський-Кричка як східнословацьку курганну групу в середині ХХ століття. На території України пам'ятки цієї групи досліджували С. І. Пеняк, І. І. Попович, Е. А. Балагурі та інші археологи. Крем'яна сокира. Група східно-словацьких курганів
Східнословацька курганна група, датування якої визначається в межах 1900—1800 рр. до н.е., представлена нечисленним населенням, що проводило пасовищний спосіб життя на рівнинах і річкових долинах гір. Передбачається, що це були групи скотарів, які прийшли з району Санда і Дністра. Опинившись у Закарпатті, вони заселили передгір'я і гірські райони, межиріччя Ужа і Латориці, північну Трансільванію, а також територію Південної Польщі в Прикарпатті. На теренах нового розселення ці племена співіснували із землеробським населенням місцевої культури Ніршег-Затин і відносно швидко асимілювалися в місцевому середовищі. Пам'ятки цієї групи племен представлені тільки курганними могильниками.
У Верхньому Потиссі відомо близько 500 курганів племен східно-словацької курганної групи. Розкопками досліджено 23 з них — Мала Гора у Мукачево, Зняцеве, Медведівці, Бовтрадь та ін.
Керамічні посудини культури Ніршег-ЗатинКургани розташовуються на плоскогір'ях або в болотистій важкодоступній місцевості, поблизу лугів і пасовищ, на малій відстані один від одного, утворюючи курганні групи. Іноді вони групуються
вздовж берегової тераси. Насипи курганів, заввишки до 2 м іноді зміцнювали обкладаючи великими каменями (Медведівці). Зазвичай, під насипом знаходяться сліди вогнища й одне поховання. Померлих ховали на стародавньому горизонті в кам'яних ящиках або в ґрунтових ямах з обрядами кремації й інгумації. При інгумації померлих вкладали у зібганому стані на боці або на спині, з орієнтацією головою на схід або на захід. Значна частина поховань безінвентарна. Дуже рідкісною знахідкою є цілий посуд. Більш звичайні уламки посудин, кам'яні і крем'яні сокири, пластини.
У складі кераміки зустрічаються миски з лійчастими стінками, черпаки з біконічним або півсферичним тулубом, кубки з S-подібним профілем, прикрашені ялинковим орнаментом, глеки з опуклим тулубом і циліндричною шийкою, прикрашені на плічках заштрихованими трикутниками. Орнамент виконувався відбитками шнура, валиками або наколюваннями. Окрім кераміки в курганах представлені грибоподібні, дископодібні й овальні прясельця, кам'яні обушкові сокири, дископодібні котушки, пісковикові бруски, крем'яні клиноподібні долота, ножі, скребла, різці.
Населення культури Ніршег-Затин займало території далі на південь. Назва культури походить від місцевості в північно-східній частині Угорщини, де зосереджена основна частина її пам'яток, а друга частина назви отримана від населеного пункту Затин у Східній Словаччині. З огляду на угорські матеріали, поховальним ритуалом була кремація — прах померлих ховали в урнах на ґрунтових цвинтарях. На теренах України пам'ятки цієї культури відкрито у Верхньотиському районі, вони представлені поселеннями: Мала Гора в Мукачево, Кругла Гора в Дрисиному, Сомоторська Гора, урочище Легеле біля с. Велика Добронь, Бобове та ін.Розкопки кургану доби бронзи біля м. Орджонікідзе. Наддніпрянщина
Племена культури Ніршег-Затин вели осілий спосіб життя. Розташування поселень у родючих річкових долинах сприяло розвитку орного землеробства і присадибного скотарства. Вирощували пшеницю (одно- та двозернянку, карликову), ячмінь, горох та сочевицю. Врожай збирали крем'яними та кістяними серпами. Стадо складали велика та дрібна рогата худоба, свиня, собака, кінь. Для поселень Верхньотиського району характерна висока топографія поселень, які розташовувалися на плато невеликих гір та пагорбів, на піщаних дюнах і острівцях серед боліт. Деякі невеликі поселення, завбільшки від 200 до 500 кв. м, вочевидь, були тимчасовими. Разом з ними існували довготривалі великі поселення площею близько 1 га. На поселеннях влаштовувалися житлові і господарські споруди — напівземлянки і наземні будинки з каркасно-стовповою конструкцією прямокутної або овальної форми завбільшки 7,6 на 5 м. Усередині жител і біля них розташовувалися вогнища і господарські ями. Матеріальні залишки на поселеннях складають кераміка і знаряддя праці, серед яких — крем'яні криві серпи, ножеподібні пластини, пласкі клиноподібні сокири, кам'яні зернотерки, кістяні проколки і голки. 
Кераміка вирізняється розмаїттям форм різного функціонального призначення, що загалом притаманно культурам Карпатського басейну. Кухонний посуд складався з плавно профільованих горщиків та дворучних амфор, друшляків. Для столового характерні одноручні глеки кулястої та біконічної форми, конічні миски з пласким денцем чи на піддоні або на ніжках, кухлі, тарелі, ложки. Крім того, є чимало вотивних мініатюрних посудинок, що повторювали форми ужиткових, трапляються посудини, які за формою нагадують птахів. До керамічних виробів належать коліщатка іграшкових возів, рурочки, дископодібні прясла, пласкі скрипкоподібні ідоли. Особливу групу складають амфороподібні поховальні урни заввишки 20—70 см, які мають два-чотири вушка на тулубі. Зазвичай їх накривали конічними покришками. Виготовляли посуд ліпним способом, додаючи в тісто пісок та жорству. Йому властиві гарний випал, гладка поверхня з м'якою гамою кольорів від темно-сірого до брунатного. Декор доволі лаконічний — прокреслені лінії, защипи, валики, начоси, пунктирні візерунки.
Хронологічні межі культури Ніршег-Затин визначаються від зламу IIІ—II тис. до 1700 р. до н.е. Своїм корінням вона сягає пізньоенеолітичних культур Бодрогкерестур і Баден, її формування відбувалося за участю культури Коцофені. У свою чергу, вона стала основою формування культури Отомань кінця середньої бронзи, а отже, була елементом етнічного розвитку населення східнокарпатського ареалу, що належить до північнофракійської спільності.