Ямна
культурно-історична область доби ранньої бронзи

Розкопки кургану ямної культури на Черкащинібіля села Колодистого

Ямна культурно-історична область або, спрощено, ямна культура, охоплювала величезні степові простори від уральських степів до Дунаю. В Україні крім степів Донеччини, Запоріжжя та Причорномор'я населення ямної культури заселило також південні частини лісостепової зони Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини та Поділля. 
Вперше ямну культуру виділив відомий російський археолог В. О. Городцов на початку ХХ ст. за матеріалами розкопок на Донеччині і півдні Слобожанщини, в басейні р. Сіверський Донець. Аналогічні поховання були відомі і раніше, у ХІХ ст. Тоді їх називали скорченимиТипові бронзові ножі з поховань ямної культури похованнями з пофарбованими кістяками, оскільки ознакою цих поховань було використання в обряді червоної вохри. В. О. Городцову вдалося відокремити поховання ямної культури від поховань більш пізнього часу, де також використовувалася вохра. Назву культура отримала за конструкцією поховальної споруди, а саме, звичайної прямокутної ями, перекритої колодами або кам'яними плитами.
З часом стало зрозумілим, що схожі за обрядом та інвентарем поховання представляють значно ширше явище, і російський дослідник М. Я. Мерперт розробив концепцію ямної культурно-історичної області, яка об'єднувала різні локальні групи в єдину систему. Цю концепцію прийняли зараз більшість дослідників. В Україні О. Г. Шапошникова вирізняла п'ять локальних груп, межі яких визначаються долинами великих рік: зокрема, між Дністром та Дунаєм, Південним Бугом, Дніпром, Сіверським Необхідний господарський набір —бронзові ніж та шилоДінцем. Окремий осередок становлять лісостепові пам'ятки.
Походження ямної культури довгий час розглядалося з точки зору міграційної теорії. Вважалося, що населення ямної культури розселилося зі сходу, з Волги, що й пояснювало схожість пам'яток на величезній території, з одного боку, а з іншого –  спричинило формування локальних особливостей за рахунок культури та традицій місцевого населення. Але в наш час, після широкомасштабних досліджень українських археологів у зонах будівництва зрошувальних систем у степовій зоні України протягом майже 40 років, ямну культуру можна сприймати як результат господарської, культурної і, врешті соціальної трансформації населення місцевих культур доби міді. Одні племена зійшли з історичної арени, розчинились серед інших, інші перейшли до нового типу господарства і створили культуру, яку археологи називають ямною. Посуд з поховань ямної культури
Такі чинники як зникнення розвинутих землеробських культур, погіршення кліматичних умов проживання, а саме, аридизація клімату, і демографічний фактор призвели до зміни способу життя, або, за визначенням вчених, – культурно-господарського типу. Племена ямної культури перейшли до розвиненої відгінної скотарської економіки, форму якої дослідники розглядають навіть як напівкочову або кочову.
Особливості господарства ямних племен залежали від навколишнього середовища, іншими словами, від тих екологічних ніш, в яких проживали окремі племена, тобто від наявності водних ресурсів, пасовиськ, лісових дібров в урочищах. Але ямні племена не освоювали глибинні відкриті степи. Курганів ямної культури там практично немає. Вони окремими групами чи ланцюжками стояли вздовж берегів річок, як правило, на високому плато. Життя ямних племен протікало в долинах річок, а для відгінного скотарства використовували прилеглі степові простори. У складі стада в господарстві ямних племен переважала велика рогата худоба, тому іноді племена ямної культури називають коровопасами. Але також значний відсоток займала дрібна рогата худоба, зокрема вівці. Відомий також кінь, але його значення в господарстві ще не з'ясовано.
Не цуралися племена ямної культури і рибної ловлі. У похованнях знаходять оброблені з отворами хребці риб, з яких робили намиста. В Горщик ямної культури, орнаментований складнимритуальним візерункомодному з поховань на р. Молочній біля голови небіжчика була покладена невеличка рибина. Залишилось відкритим питання, чи була вона свіжозловленою, навмисно для поховального ритуалу, чи могла бути в'яленою.
Основний обряд поховань племен ямної культури – скорчене положення небіжчиків на спині з випростаними вздовж тіла руками, або ж на боці з однією зігнутою рукою, а іншою випростаною до колін. Якщо поховання впускалося в уже наявний курган, то спочатку копали велику, переважно овальну яму, в якій на рівні "підошви" кургану залишали виступи, нижче останніх копали вже меншу прямокутну поховальну камеру, де й ховали небіжчика. Потім на уступах цю камеру перекривали, а велику яму засипали землею. Як правило, глибина поховальної ями від рівня перекриття коливалася від 1 до 1,5 м.Набір бронзових знарядь та глиняне соплоз Михайлівського поселення
Суттєвій зміні форм ведення господарства сприяло широке розповсюдження серед ямних племен колісного транспорту, а саме возів із суцільними дископодібними колесами, в які впрягалися воли. Вози стають типовими і для поховального обряду. Колеса розміщували на рівні перекриття могил, по кутах ями, а деталі візка лежали на перекритті. Поховання з возами, на думку більшості дослідників, належали соціальній верхівці ямного суспільства, зокрема, вождям патріархальних общин, великих патріархальних сімей.
Серед поховань ямної культури вирізняються також поховання майстрів з виготовлення знарядь та зброї з кременю, можливо, майстрів з обробки бронзових виробів. Серед останніх були широко розповсюджені листоподібні ножі з черенком для дерев'яного чи кістяного руків'я та бронзові шила, ромбоподібні у перетині. Ці заходи часто фіксуються в парі, що підкреслюючи їхнє господарське призначення. Але зрідка зустрічаються і кинджали, зокрема, в похованні одного з курганів біля с. Старогорожене на р. Інгулі. Серед металевих виробів слід згадати срібні та бронзові скроневі підвіски, зігнуті у спіраль у кілька обертів. Металеві сокири можна віднести до унікальних знахідок. Серед інших знахідок найбільш поширеними були крем'яні черенкові ножі, які за формою нагадують бронзові. Часто їх інтерпретують як вістря дротиків або списів, але в цілому в ямній культурі практично відсутні поховання з яскравою військовою атрибутикою. Невеликі трикутні крем'яні вістря стріл найчастіше виявлені в могилах як причина смерті похованого. Це означає, що існували складні відносини між сусідніми племенами ямної культури, які переходили у збройні сутички. Приводом могли бути суперечки за пасовиська та за худобу, що добре відомо за етнографічними даними про життя пастухів, зокрема, в Африці.
Кераміка ямної культури достатньо примітивна і має свої локальні відмінності. Найтиповішими для основної території розселення ямних племен, зокрема на Запоріжжі та Донеччині, є округлодонні горщики з яйцеподібним тулубом і невисокими вінцями.
Набір крем'яних знарядь з Михайлівського поселенняПоверхня оброблена гребінцевими розчосами, поверх яких у верхній частині наносився орнамент з відбитків мотузки чи гребінця, рідше нігтьових защипів. Також зустрічається такий самий, але пласкодонний посуд. Часто горщики мають ручки чи вушка з отворами для підвішування. Іноді звичайні горщики орнаментувалися дуже складними композиціями культового характеру, які сприймаються вченими або як календарні символи, або як міфологічні. Значно рідше поховання супроводжуються посудом культового призначення, зокрема, чашами на ніжках.
Зовсім інший посуд за формами та орнаментацією використовували ямні племена, які проживали в степах Дністро-Дунайського межиріччя у Причорномор'ї. Зокрема, тут переважали пласкодонні дворучні амфори, орнаментовані валиками, та банкоподібні горщики з піддонами, вкриті гребінцевим орнаментом.
Серед магічно-культових виробів у похованнях ямної культури звертають на себе увагу дивні кістяні прикраси, які називають молоточкоподібними шпильками завдяки оформленню верхньої частини у вигляді двобічного молоточка. Ці шпильки добре залисковані, а між молоточками просвердлено отвір для підвішування. Часто поверхня стрижня прикрашалася прокресленими лініями у вигляді складного геометричного орнаменту з заштрихованих трикутників, ромбів та зиґзаґів, або ж рельєфним орнаментом. Зустрічаються і кістяні рогаткоподібної форми підвіски, часто з бронзовою пронизкою в отворі між ріжками рогатки. Шпильки часто знаходяться у складі намиста з кістяними пронизками, зокрема, прикрашені специфічною гвинтовою нарізкою, але з рогаткоподібними шпильками намиста не знайдені. Цікаво, що молоточкоподібні шпильки є ознакою поховань в азово-чорноморській степовій зоні й у Передкавказзі, а рогаткоподібні поширені до уральських степів. Очевидно, походження та символіка цих речей були різними. З якою метою використовувалися ці прикраси, ще нез'ясовано, існують різноманітні припущення. Цікаво, що, за численними спостереженнями, ці прикраси ніколи не лежали в могилах дорослих як деталь їхнього поховального спорядження. Вони лежали завжди окремо від небіжчика, збоку, і є підозри, що поряд могли лежати новонароджені діти. В багатьох випадках ці культові прикраси були покладені саме біля дітей, або символізували наявність новонароджених в могилах жінок, померлих при пологах. 
Серед цікавих знахідок можна звернути увагу на трубочки з кісток тварин, з лискованою поверхнею не тільки зовні, але й зсередини. Як правило, зустрічається набір таких трубочок різної довжини, які складені в один ряд "за зростом". Використовуючи етнографічні паралелі, багато вчених вважають ці набори музичними інструментами на зразок "флейти пана". Але це залишаєься лише припущенням, і ми досі ще не чули звуків цих первісних інструментів. Знов-таки, вони часто супроводжують дитячі поховання, і не виключено, що ці трубочки символізують звичайні ляльки. 
В похованнях ямної культури можна зустріти дивний звичай, коли серед кісток черепа зустрічаються шматочки затверділої смоли. Іноді вони закривали вушні отвори, іноді пластинки смоли накривали зіниці, але в одному випадку смоляна обмазка донесла до нас форму носа жінки, похованої в кургані на високому березі р. Молочної в Таврії. Випадки використання смоли відомі з доби енеоліту. Вдалося встановити, що в одних випадках смола була сумішшю березової та соснової смол, тобто дьогтем, а в інших – прополісом. В усякому випадку, смола використовувалася з антисептичною метою, прикриваючи рани людей, і була дуже поширеним засобом лікування. Недаремно вона зустрічається не тільки на тілі небіжчиків, але й окремо, у спеціальних шкіряних мішечках, покладених поряд з похованими. 
В соціально-культовій сфері життя ямного суспільства найбільш вражає монументальна кам'яна антропоморфна скульптура. Найрозповсюдженішими були пласкі стели з граніту чи пісковику, які мали нижню підтрикутну форму, добре оброблену у верхній частині, з чітко виділеними плечами, і голову, позначену напівкруглим виступом. Стели використовувалися в поховальному обряді і найчастіше лежали на перекритті могил. Існує думка, що вони використовувалися вторинно, після закінчення обрядових дій. Стели символізують образ предка-патріарха, що вказує на зміцнення у суспільстві влади патріархальних вождів, уособлених в антропоморфному образі.
Відомі в ямного населення і культові споруди, зокрема, кам'яні кромлехи з менгірами. 
Ямна культура представлена, здебільшого, похованнями в курганах, але відомі нечисленні поселення, переважно, на Дніпрі, на Запоріжжі. У порожистій частині Дніпра відомі скельні острівні поселення Дурна Скеля, Стрільча Скеля, Скеля-Каменоломня, Перун. В останні роки знайдені поселення й у лісостеповій зоні, на півдні Середньої Наддніпрянщини, на р. Тясмин (поселення Десятини біля с. Новоселиця на Черкащині).
Але найбільш відомим з них і найповніше розкопаним є верхній шар Михайлівського поселення, на якому представлено кам'яну архітектуру, отримано свідчення про різноманітну виробничу діяльність ямних племен, пов'язану з металообробкою, виготовленням кам'яних і крем'яних знарядь, зокрема сокир-молотів, вістер стріл і дротиків, скребачок та ін. На поселенні знайдено широкий асортимент предметів, якими користувалися у побуті мешканці поселення, зокрема, досить численні бронзові знаряддя і навіть глиняне сопло, яке свідчить про наявність власного ливарництва, багато крем'яних знарядь і зброї, кам'яні сокири та молоти, на одному з яких видно початий, але так і недороблений через зміщення в сторону, отвір для держака. Звичайно, найбільше представлено фрагментів посуду, основні форми та орнаментація якого такі ж, як і в горщиків з поховань, але асортимент значно ширший, переважають горщики великих розмірів, що не дивно, оскільки маємо побутову пам'ятку, де люди постійно проживали в житлах, утримували власне господарство, займалися ремеслами, мали необхідність зберігати продукти харчування і т.п. 
Кургани ж символізують лише культову, поховальну практику, обмежену відповідними канонами, які ніколи не можуть всебічно відобразити культуру та побут первісного населення.
Доля ямних племен склалася у різних регіонах по-різному. На Запоріжжі, Донеччині, в Таврії у племен ямної культури з'являється катакомбний обряд. Настав час появи в степах племен катакомбної культури.

Кераміка з поселення Десятини. За М.П. СиволапомПоселення ямної культури

Поселення "Десятини" розташоване на невеликому глинистому пагорбі в долині р. Тясамин, біля с. Новоселиця. Це перше поселення ямної культури у лісостеповій зоні з добре збереженим культурним шаром, в якому переважають фрагменти посуду та кістки тварин. Посуд аналогічний тому, що був знайдений при похованнях в сусідніх курганах. На одній з ділянок поселення знайдено кістяк коня. На окремих ділянках наявні заглиблення, які можливо є залишками заглиблених жител, але чітко вони не фіксуються. Не виключено, що на поселенні будували легкі сезонні споруди. Наймовірніше, поселення мало сезонний характер і заселювалося в літній період, після сходу повені, для випасу великої рогатої худоби на пасовиськах річкової долини.
Поселення займають порожисту частину Дніпра між сучасними містами Запоріжжя та Дніпропетровськ і за її межами у степовій зоні майже невідомі. 

Вози ямної культуриДерев'яне колесо з поховання в кургані в м. Кіровоград

Після знахідки в кургані "Сторожова Могила" дерев'яні вози були знайдені в ямних похованнях на всій території розповсюдження ямної культури в Україні, зокрема, у Причорномор'ї, на півдні Поділля, Запоріжжі, північній Таврії, Донеччині. Вози в розібраному стані розміщувалися на перекритті могил, а колеса горизонтально по кутах ями. Тому при вигляді зверху складається враження, що сама яма символізує візок, як правило, з чотирма колесами. Нажаль, деталі візків рідко зберігаються, оскільки разом з пере- криттям вони з часом провалюються в ями і перетворюються в тлін. Іноді зустрічаються частини дишел у вигляді довгого тонкого стовбура з рогатиною на одному з кінців та ярма, які були зроблені з прямокутних брусів у вигляді прямокутної рами з отворами для кріплення. Як тяглова сила використовува ли волів.

Поховання з чашею на ніжках

Поховання з чашею на о. ХортиціУнікальне поховання ямної культури з чашею на трьох ніжках було відкрите під час розкопок курганів експедицією Інституту археології НАН України (кер. Н.О. Гаврилюк) на о. Хортиця. Саме над цим похованням був споруджений курган, первинна висота якого сягала не менше ніж 2 метри, а діаметр приблизно 12—14 м.
Чоловік міцної статури лежав у ямі великих розмірів, завдовжки майже 2,5 м, завширшки 1,8 м, трохи більш ніж 1 м. Яму спочаткуБронзовий кинджал з поховання в с. Старогорожене оточував вал з землі, викинутої з могили, з проходом до ями зі схіної сторони. Потім яма була перекрита могутнім накатом зі стовбурів дерев, з діаметром до 15 см.
Померлий був покладений на спину з випростаними руками, трохи розкинутими в сторони, зі злегка підігнутими в колінах ногами, головою на південний захід. Над померлим була побудована каркасна конструкція з дерев'яних плашок, які підтримувалися вбитими в дно ями кілками, від яких збереглися дев'ять ямок по кутах і вздовж стін. Очевидно, що цю конструкцію вкривала шкіра або циновка, на кшалт балдахіна. На дно в межах балдахіна була постелена циновка, сплетена з тонких луб'яних стрічок, пофарбована червоною вохрою. Чаша на трьох ніжках стояла біля правого плеча. 
Глиняна ліпна напівсферична чаша на трьох коротких круглих у перетині ніжках. Дуже дбайливо зроблена. Зонішня поверхня гарно загладжена і залискована. Вся внутрішня сторона була вкрита чудовим орнаментом з відбитків тонкої мотузочки. Висота чаші 8 см, діаметр 12,5 см.
З усього видно, що похований був неординарною особистістю. На це вказують і складний поховальний обряд і наявність чаші — посуду, який, за звичай, має ритуальний характер. Поховання з чашами в ямній культурі взагалі велика рідкість, на всю степову Україну їх не більш ніж десять. Звичайно, важко сказати, чому в похованнях залишали ті чи інші речі. Ми знаємо, наприклад, цілі виробничі набори, що свідчать про причетність померлого до тієї чи іншої діяльності. Тоді археологи називають таких похованих ремісниками або ж майстрами, наприклад, ливарниками чи майстрами з обробки кістки або кременю. У нашому випадку не виключено, що сферою діяльності похованого на о. Хортиці була культова практика, тобто він був жерцем. Це правдоподібно ще й тому, що на острові відомі культові споруди цього часу.

Кам'яна скриня з розписом на стінах,знайдена в кургані на ІнгульціМихайлівське поселення

Верхні шари дослідженого у 50-і роки ХХ ст. Михайлівського поселення, розташованого на пагорбах в місці, де невелика р. Підпільна впадала у Дніпро, досі залишаються найбільш інформативним джерелом для вивчення побуту населення ямної культури.
Площа поселення сягала 1,5 га. Поселення займало два пагорби та частину прилеглого плато. Поселення було оточене системою оборонних кам'яних стін та ровів, особливо з боку плато. Найбільше значення мала частина поселення на центральному пагорбі, тому він був краще захищений. Зі сторони річки та плато цю частину поселення оточували стіни 45 та 34 м завдовжки. Деякі стіни збереглися на висоту до 2—2,5 м. Стіни споруджувалися з місцевого вапняку. 
На поселенні було відкрито кам'яні фундаменти прямокутних будівель господарського та житлового призначення, заввишки до 1 м. Кладка дворядна, на земляному розчині. Верхню частину жител будували з очерету та глини. На території поселення знайдено також численні вогнища, обкладені камінням.
На поселенні, за характером знахідок, виділяються виробничі ділянки. Насичений культурний шар поселення дав змогу дослідити матеріальну побутову культуру населення. Матеріали Михайлівського поселення кардинально змінили уявлення про рівень розвитку племен ямної культуру.
Поховання в кам'яних скринях з розписними стінами є феноменом в археології бронзової доби. Традиційно їх відносять до кемі-обинської культури Криму, але поява цих поховань в курганах у Подніпров'ї, в Північній Таврії, на Запоріжжі і далі на захід, у Причорномор'ї, розглядається як міграції населення кемі-обинської культури на північ.