Загальна інформація
про період

Основні нижньопалеолітичні та середньопалеолітичні пам'ятки на території УкраїниНижньопалеолітичні пам'ятки (червоний колір): 1 — Королеве; 2 — Малий Раковець; 3 — Рокосове; 4 — Буківна IV; 5 — Лука-Врублівецька; 6 — Бабин І; 7 — Непоротове VI; 8 — Меджибіж; 9 — Гаспра; 10 — Ечкі-Даг.Середньопалеолітичні пам'ятки (чорний колір): 1 — Верхів'я Прип'яті; 2 — Горіховий Лог, Язви, Підболоття; 3 — Довгий Рів; 4 — Чулатове ІІІ, Комарня, Араповичі; 5 — Точильниця; 6 — Ємилівка І; 7 — Рихта; 8 — Городище ІІ, Городенка; 9 — Житомирська; 10 — Жорнів; 11 — Оноківці, Радванка І, ІІ, Замкова гора; 12 — Мукачеве, Чернеча Гора, Тупча І-ІІІ; 13 — Заставне ІІ, Берегове ІІІ; 14 — Ільниця; 15 — Виноградів; 16 — Малий Раковець; 17 — Рокосове; 18 — Королеве І, ІІ; Плешка — І, ІІ; Черна І, ІІ, IV, VIII-X; 19 — Шаян ІІ; 20 — Хуст; 21 — Становці; 22 — Діброва, Солотвино І, ІІ; 23 — Біла Церква; 24 — Прийма І; 25 — Бережани V; 26 — Великий Глибочок IIII, V; 27 — Ігровиця І, Малашівці, Грядки; 28 — Пронятин, Тернопіль І, ІІ; 29 — Старий Вишневець; 30 — Ванжулів І-ІІІ; 31 — Буглів V-VIII; 32 — Колодіїв; 33 — Єзупіль; 34 — Касперівці VII, Лисичники II, Печерна; 35 – Касперівці I, VI; 36 – Долина, Підгайчики; 37 – БільчеЗолоте; 38 – Михалків I, II; 39 – Пилипче VII, XIV, Худиківці І; 40 — Пилипче XI, Устя ІІІ; 41 — Кетроси, Стінка 1, 3, 4, Калинівка, Осипка, Атаки І; 42 — Кишлянський Яр; 43 — Сокіл І; 44 — ЛукаВрублівецька; 45 — Стара Ушиця; 46 — Молодове I, V, Бабин I, III, VII; 47 — Кормань IV, Оселівка; 48 — Суботівка; 49 — Жолубець; 50 — Муховець; 51 — Канів; 52 — Троянове, Коробчине; 53 — Андріївка 1, 3, 4, 8; 54 — Кременчук; 55 — Романкове; 56 — Гирло Самари; 57 — Лоцманська Кам'янка, Кодак І, ІІ; 58 – Ненаситець I, IV, Ременове; 59 — Скубова Балка, Майорка IV, Тягинка I-III, Микільське I-III, Військове, Вовниги; 60 — Орел; 61 — Круглик, Федорівка, Острів Таволжаний; 62 — Вільнянка I, IVVI; 63 — Балки I-VII, Узвіз; 64 — Ізюм; 65 — Корніїв Яр; 66 — Дружківка; 67 — Білокузьминівка; 68 — Курдюмівка, Озерянівка; 69 — Званівка; 70 — Антонівка І, ІІ; 71 — Чугинка; 72 — Деркул; 73 — Червоний Яр; 74 — Амвросіївка; 75 — Самсонове, Новоазовськ, Обрив; 76 — Сєдове; 77 — Біляївка; 8 — Білгород-Дністровський; 79 — Барабой ІІІ; 80 — Іллінка; 81 — Старосілля, Холодна Балка, Улакли; 82 — ШайтанКоба I, IV, стоянка ім. Г. А. Бонч-Осмоловського, Тав-Бодрак І, ІІ; 83 — Кабазі I-V, Va; 84 — Чокурча І, ІІ; 85 — КиїкКоба, Вовчий Грот; 86 — СариКая IIV, Карабай; 87 — Заскельна I-IX, Ак-Кая I-V; 88 — Альошин Грот, Червона Балка; 89 — Пролом І-III; 90 — Буран-Кая III.Середній палеоліт

Перші кроки у вивченні палеоліту України були значною мірою пов'язані з інтересом, який здавна викликали як у науковців, так і в пересічних громадян випадкові знахідки кісток викопної мегафауни — передусім, мамонта. Найбiльший резонанс отримало відкриття у 1839 р. під час земляних робіт численних кiсток мамонта поблизу с. Кулішівка на Слобожанщині. На мiсцi знахідки навіть спорудили чавунний пам'ятник мамонту.Пам'ятник мамонту в Кулішівці (Слобожанщина)  Археологічне вивчення палеоліту України починається з відкриття у 1873 р. Ф. І. Камінським верхньопалеолітичної стоянки біля с. Гінці на Полтавщині. А кількома роками пізніше К. С. Мережковський, обстежуючи печери Криму, виявив там сліди ще давніших, середньопалеолітичних стоянок. Сьогодні територія України за кількістю відкритих тут палеолітичних пам'яток не поступається Франції, яка по праву вважається палеолітичним клондайком Європи. Саме в Україні відкрито і поки що найдавнішу для Східної Європи стоянку, вік якої сягає 1 млн. років. Вагомий внесок у дослідження раннього й середнього палеоліту України зробили Г. А. Бонч-Осмоловський, М. Л. Ернст, П. Й. Борисковський, С. М. Бі- біков, О. П. Черниш, О. М. Бадер, Д. О. Крайнов, О. О. Формозов, О. В. Бодянський, Ю. Г. Колосов, В. М. Гладилін, С. В. Смирнов, М. К. Анісюткін, В. К. Пясецький, Д. С. Цвейбель, А. О. Щепинський. Сьогодні плідно працюють щодо цієї проблематики О. С. Ситник, В. М. Степанчук, В. П. Чабай, Ю. В. Кухарчук, Л. В. Кулаковська, О. В. Колесник, О. В. Євтушенко, С. М. Рижов. 

Імовірні шляхи початкового заселення території України Про час і шляхи початкового заселення території України

 Щодо часу появи первісної людини на території України дослідники висловлювали свої припущення, починаючи з відкриття виробів архаїчного вигляду поблизу с. Лука-Врублівецька на Поділлі. Але предметом спеціального обговорення в науковій літературі проблема початкового заселення України стає з п'ятдесятих років минулого століття. Дискусії тоді точилися головним чином довкола питання часу проникнення на цю територію перших поселенців. Висхідний центр початкового розселення різночитань не викликав — ним вважався Кавказ, де були відомі пам'ятки з ашельськими рубилами. У 70-х роках, після відкриття у Закарпатті стоянок нижнього й середнього палеоліту, була запропонована гіпотеза про центральноєвропейські корені архаїчних кам'яних індустрій України. На сьогодні ця гіпотеза виглядає найбільш аргументованою, зважаючи на те, що найдавніший культурно-хронологічний комплекс Королевого датується часом близько 1 млн. років тому, а вік найдавніших пам'яток Східної України не виходить за межі 115 тис. років тому. Втім, не слід категорично відкидати й гіпотезу про початкове освоєння території України з півдня — з Близького Сходу, через Балканський півострів. З кількох запропонованих шляхів початкового заселення території України найбільш імовірними є два: з північного заходу — через територію сучасної Польщі (цим шляхом прийшли носії індустрій з двобічно-обробленими знаряддями) — і з південного заходу — з Балкан, долиною Дунаю (звідси походять індустрії без двобічних форм). Але проблема заселення території України не зводиться лише до встановлення часу появи тут найперших поселенців. Не менш важливим є вивчення процесу їхнього подальшого розселення. Передусім екологія і демографія виступають тими чинниками, які визначали динаміку розселення палеолітичних мисливців-збирачів — це підтверджується, зокрема, етнографічними дослідженнями. Зростання чисельності населення і освоєння ними нових територій могли мати місце лише за сприятливих умов багатства та різноманітності рослинних і тваринних ресурсів. Їхнє зменшення призводило до зменшення чисельності населення, до скорочення площ освоєних територій. Глобальні погіршення кліматичних умов — ритмічно повторювані катастрофічні засухи, тривалі багатосніжні та морозні зими — були істотним чинником впливу на демографічну ситуацію в локальних регіонах. Боротьба за виживання за несприятливих екологічних умов вносила зміни у спосіб життя людності палеоліту, впливала на характер стосунків усередині первісного колективу. У ході процесу поступового перетворення цього колективу в соціальний організм змінювалася й фізична та психологічна сутність людини. 

Першими гомінідами, які вийшли за межі Африки, були Homo ereсtus'и Як виглядали найдавніші мешканці України

 Початковий етап антропогенезу в Україні, як і загалом на Євразійському континенті, — не представлений. Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів те, що виокремлення людської істоти з тваринного світу сталося в Африці. Саме там приблизно 2,5 млн. років тому мавпоподібні істоти — гомініди вперше почали видозмінювати природні предмети і постійно їх використовувати. Виготовлення штучних знарядь і є тим відправним моментом, з якого бере початок антропогенез. Втім, уявлення як про загальний хід антропогенезу, так і про окремі ланки цього процесу постійно змінюються. Сучасна наука пов'язує його початок з Homo habilis'ом ("людиною вмілою") — істотою зростом 1,5 м, яка мала об'єм мозку до 800 см3. Однак частина дослідників вважає, що термін "людина" слід застосовувати лише до тих істот, яким властиві вже й певні біологічні відмінності від мавп — так звана "гомінідна тріада". Це — прямоходіння, відокремленість великого пальця руки від інших та об'єм мозку понад 800 см3. Цим критеріям, більшою мірою, ніж Homo habilis, відповідає вид, який з'явився в Африці 1,6 млн. років тому і вимер 300 тис. років тому, — Homo erectus. Нomo erectus'и або архантропи були першими гомінідами, які вийшли за межі Африканського континенту і розселилися на велетенському просторі від Захід- ної Європи до Східної Азії. У Європі вони з'явилися близько 1 млн. років тому. В Україні поки що не вдалося знайти кісток цих істот — носіїв нижньопалеолітичних кам'яних індустрій. Але оскільки стоянки цього часу тут відомі, охарактеризувати антропологічний тип їхніх мешканців можна за знахідками антропологічних решток еректоїдних форм (Homo antecessor, Homo georgicus, Homo heidelbergensis), виявлених на інших територіях Європи. Щелепа гейдельберзької людиниHomo erectus (людина випростана) та близькі йому предкові форми характеризувалися прямоходінням, мали зріст від 150 до 175 см, вагу до 65 кг і обсяг мозку 880—1100 см3. Їхні черепи ще зберігали чимало архаїчних рис: костисту задню опуклість, скошене чоло, добре виражені надочні валики лобової кістки, пласку лицьову частину, великі випуклі щелепи, масивні зуби, цілковиту відсутність підборідного виступу. Морфологічна розмаїтість представників цієї еволюційної ланки, імовірніше за все, пояснюється відсутністю контактів, а відтак — і відсутністю обміну генами між їхніми популяціями. Homo erectus'и першими почали систематично використовувати вогонь — для обігріву, відлякування хижаків та полювання на них, смаження м'яса. Пом'якшене вогнем м'ясо легше засвоювалося, його стало легше розжовувати. Останнє призвело до видозмін в обличчі — щелепи стали менше видаватися вперед. У більш прохолодних умовах Європи вогонь, який тепер постійно підтримували, збирав навколо себе колектив, тим самим сприяючи його згуртуванню, стаючи стимулом до спілкування. Вогонь, яким Homo ereсtus'и навчилися користуватись, збирав навколо себе колектив, сприяючи його згуртуванню, стаючи стимулом до спілкуванняНа думку більшості дослідників, передусім мова робить людську істоту людиною. За даними палеоневрологів, у гомінідів у першу чергу перебудовувалися ділянки мозку, пов'язані з предметною діяльністю, стереоскопічністю зору, орієнтуванням у просторі, механізмом гальмування емоційних реакцій і, нарешті, мовою. Певна розвинутість внутрішніх ділянок тім'яної і лобної областей у Homo erectus'ів свідчать про зародження в них подоби мови. Опосередкованою вказівкою на це є також потоншення нижніх щелеп і посилення рельєфу в місцях кріплення м'язів язика. Але загалом голосовий апарат Homo erectus'ів нагадував ще такий як у сучасного немовляти. Його акустична система з високо піднятою гортанню робила можливою тільки дуже повільну й незграбну мову з обмеженою кількістю звуків. Отже, спілкування між представниками цього антропологічного виду велося за рахунок жестикуляції, що доповнювалася звуками, ще досить далекими від членороздільної мови.

 Ще порівняно недавно неандертальців уявляли як примітивних дикунів.Відповідними цьому уявленню були й перші реконструкції їхнього образуПерші корінні європейці 

Homo erectus'и гейдельберзького типу, яких вважають безпосередньо пов'язаними з неандертальцями ланкою еволюційного процесу, були носіями середньопалеолітичних індустрій. Неандертальці — ця суто європейська популяція — розселилися вже по всій території України, але найбільше їхніх стоянок, у тому числі й з антропологічним матеріалом, виявлено на півдні. Ще порівняно недавно було поширеним уявлення про неандертальців як про орди троглодитів, поведінці яких притаманні примітивність, дикість, невпорядковані статеві стосунки та зоологічний індивідуалізм. Відповідне уявлення було і про їхній зовнішній вигляд: недоладна істота сутулої статури з довгими руками, напівзігнутими коліньми та похилою головою. Цей стереотип, що виник на основі реконструкції кістяка літньої, хворої на артрит людини з французької стоянки Ля-Шапель-о-Сен, почав відходити в минуле з накопиченням антропологічних решток, глибшим проникненням у тонкощі винайдених в надрах неандертальського сус- пільства технологій виробництва знарядь, отриманням абсолютних дат, які свідчили про надто пізній, сучасний Homo sapiens'ам вік деяких типово неандертальських кам'яних індустрій, а подекуди — й кісткових решток людей з неандертальськими рисами. Homo neanderthalensis, за сучасними даними, може бути охарактеризований так. Це — людина середнього зросту (155—170 см), вагою до 70 кг, обсягом мозку 1350—1700 см3, з досконалим прямоходінням, великою, дещо видовженою головою, коротким тулубом і масивними кінцівками. Загальна будова кістяка подібна до будови кістяка людини сучасного фізичного вигляду з розвиненою мускулатурою. Кисть руки мала близьку до сучасної будову, але здатна була головним чином до грубих і відносно простих маніпуляцій, які вимагають великих силових витрат. Дехто з палеоантропологів вважає, що масивність кісток кисті неандертальця і деякі особливості морфології їхнього тіла можуть і не носити спадкового характеру, а становити результат прижиттєвих змін, отриманих унаслідок постійних великих фізичних навантажень. Суттєвішими є відмінності в будові черепа. До архаїчних рис належать виразні надочні валики, похиле чоло, рельєфний потиличний горбик, могутня нижня щелепа з ледь наміченим підборідним виступом і великими зубами. Лицьова частина широка, з широким носом. Морфологічний прогрес будови головного мозку, у порівнянні з Homo erectus'ами, у неандертальців виявляється головним чином в інтенсивному розвитку областей, функціонально пов'язаних з різними сторонами трудової діяльності. Близька до сучасної морфологія під'язикової кістки свідчить про здатність неандертальців до членороздільної мови. Особливості ендокранів, а також деякі археологічні дані говорять про їхню праворукість. Невисокі, кремезні, з порівняно короткими кінцівками, вони своїм виглядом нагадували представників деяких сучасних північних народів (ескімосів, лопарів та ін.). Представлені тут реконструкції зачерепами неандертальців підкреслюють значне розмаїття цієї популяціїТеза про "нелюдську" (а значить, напівтваринну) сутність неандертальців отримала нове дихання у зв'язку з новітніми дослідженнями генної інженерії, яка винайшла способи визначення ДНК за кістками викопних людей. Біомолекулярне вивчення кісткових решток неандертальця засвідчило, що їхній генний набір не збігається з геномом сучасної людини. А відтак — було зроблено висновок: неандертальці безпосередньої участі в антропогенезі не брали. Контраргументами цій тезі може бути те, що: 1) генна інженерія знаходиться поки що на стадії становлення; 2) висновок про геном неандертальця було зроблено з аналізу одного його різновиду; 3) у будові черепа сучасних людей іноді досить виразно проступають типово неандертальські риси, такі як виразні надочні валики та інше.

 Спосіб життя неандертальців 

Похолодання, спричинене настанням льодовикового періоду, внесло суттєві корективи в усі сторони життєдіяльності неандертальців. Ховаючись від холоду, вони заселили практично всі наявні на той час печери, у позбавлених природних укриттів місцевостях робили всілякі заслони від вітру, а в кінці середнього палеоліту вже навчилися й споруджувати житла з використанням кісток мамонта. Вони винайшли штучний спосіб добування вогню та навчились виготовляти примітивний одяг із шкур впольованих звірів. Неандертальці першими пристосувалисядо життя за холодних кліматичних умов,винайшовши штучний спосіб добування вогнюта навчившись виготовляти примітивний одягНаступ холоду призвів до зменшення запасів рослинної їжі. Збиральництво вже не забезпечувало потреби в ній, і це стало потужним стимулом до розвитку мисливства, а отже — до зростання в харчовому раціоні частки м'ясної їжі. Полювання стає головним видом продуктивної діяльності, а м'ясна їжа — головним засобом існування первісних колективів. Полювали загінним, облавним способом, для чого використовували вогонь. Основними об'єктами мисливства були льодовикові велети — мамонт і носоріг та великі стадні копитні. Підпалюючи суху траву і зчиняючи галас, гурт мисливців гнав наляканих тварин до крутосхилого яру чи скельного урвища, де вони в паніці зривалися вниз. Тут їх добивали списами з крем'яними наконечниками.У кінці середнього палеоліту неандертальці вже стали споруджувати перші житла з використанням кісток мамонта Є чимало свідоцтв того, що принаймні на пізньому етапі середнього палеоліту — в мустьєрську епоху — полювання вже мало спеціалізований, вибіркований характер. Аргументами на користь такої думки є значне переважання на окремих неандертальських поселеннях кісток якогось одного виду тварин. Так, на стоянці Старосілля (в Криму) 98 відсотків кісткових решток належали віслюкові, а мисливці Заскельненських стоянок віддавали перевагу мамонтам, коням та сайгакам. Успіх полювання великою мірою залежав від злагодженості дій мисливців, і ця злагодженість вносила прогресивні зміни в характер стосунків усередині первісної спільноти, вела до упорядкованості взаємин у колективі, що зміцнювало його згуртованість. Саме в середньому палеоліті виникають і зародки поділу праці. У ранньому палеоліті, коли збиральництво забезпечувало потребу в їжі, воно було основним заняттям усіх членів колективу. Полювання ж потребувало значної мускульної сили, і роль у ньому фізично міцнішого чоловіка зростає. Натомість постійною функцією жінки стають такі заняття, як перетворення впольованої дичини в їжу, зберігання харчових запасів, догляд за дітьми й помешканням, підтримування вогню у вогнищі тощо. Спільні злагоджені дії зміцнювали й удосконалювали суспільну організацію — за своєю соціальною сутністю колектив неандертальців становив праобщину, в якій існували традиції зрівняльного розподілу їжі, заборона на статеві стосунки під час полювань. Виникнення статевих і харчових табу було важливою перемогою соціального над біологічним. Знання про поведінку тварин, які становили основний об'єкт полювання, про навколишню рослинність, водні джерела, про фізичні особливості кам'яної сировини були, як припускають етологи, пріоритетними для неандертальців, оскільки належали до числа життєво важливих. Про те, що такі знання вже мали місце, свідчить і встановлена за антропологічними даними здатність неандертальців до орієнтування на місцевості, освоєння різних форм рельєфу, усвідомлення плину часу, добових і сезонних ритмів у природі. Деякі дослідники підкреслюють естетичний аспект виробів, виконаних з екзотичних порід каменю, які були не пов'язані або мало пов'язані з їхньою функцією. Середньопалеолітичні пам'ятки, досліджені зокрема й на території України, дозволяють ставити питання про появу вже в цей час так званих неутилітарних виробів, які можна розцінювати як ознаки зародження мистецтва. Багато даних вказує на те, що радикальної різниці між праобщинами неандертальців і общинами кроманьйонців не простежується. Разом з тим, поки що немає достатніх підстав говорити про існування між окремими групами неандертальців стабільних контактів та наявність у них чітко визначеної території. Через існування шлюбних зв'язків усередині суспільної групи (ендогамність) праобщина неандертальців була самодостатнім і консолідованим організмом, який не потребував контактів із сусідами. Це вказує на те, що в середньому палеоліті ще не було стійких соціально- територіальних об'єднань, котрі усвідомлювали свою генетичну спорідненість, — археологічних культур. Разом з тим, аналіз кам'яних індустрій середнього палеоліту свідчить про наявність на даному етапі еволюції ареалів з усталеними технологічними традиціями у виробництві кам'яних знарядь, які характеризуються тривалим існуванням у часі. Приклад такої традиції, яка зберігалася протягом досить тривалого періоду, лише удосконалюючись надає Королевська стоянка, ціла низка різночасових кам'яних комплексів якої демонструє поступальний розвиток левалуазької технології. 

Суспільство неандертальців складалося з окремих самодостатніх общинТипи кам'яних "індустрій" середнього палеоліту 

Як зазначалося, уже в нижньому палеоліті окреслилися дві базові технології з виробництва кам'яних знарядь. Одна з них ґрунтувалася на двобічній оббивці жовна чи гальки, друга була орієн- тована на відщеплення від нуклеуса скола-заготовки, який потім перетворювали у знаряддя вторинною обробкою. У середньому палеоліті ці дві технології вже рідко постають у чистому вигляді, значно частіше вони переплітаються, взаємодоповнюючи одна одну. Інша особливість середнього палеоліту — типологічна розмаїтість знарядь, у наборі я ких все менше стає рубил, натомість все більше — знарядь на відщепах: ножів, скребел, гостроконечників тощо. Усе помітніше виявляє себе прагнення первісних майстрів до стандартизації знарядь, що віддзеркалюється в наявності у мустьєрських індустріях цілих серій морфологічно подібних виробів. Така подібність ще досягалася головним чином інтенсивним ретушуванням, хоча винайдення й поширення в середньому палеоліті левалуазької техніки свідчить про пошук способів вирішити проблему стандартної форми уже на стадії заготовки. А про те, що пошук вівся саме в цьому напрямі, свідчить така особливість левалуазьких сколів як використання їх у якості знарядь практично без вторинної підправки ретушшю. І ще одна тенденція виразно виявляє себе в середньому палеоліті: підкреслення у той чи інший спосіб робочої та акомодаційної ділянок знарядь. Одним із найпоширеніших способів полювання на стадних копитних був загін. Гурт мисливців гнав переляканих тварин до скельного урвища, де вони зривалися вниз і ставали здобиччюУ загальному процесі розвитку первісного виробництва середній палеоліт був своєрідним проміжним етапом між універсальними знаряддями Homo erectus'ів і вузько-спеціалізованим інструментарієм кроманьйонців. Технологічні пошуки неандертальських майстрів відбиває виокремлення на пізній, мустьєрській стадії середнього палеоліту кількох технологічних тенденцій, які отримали назву типів індустрій. Типи індустрій: мустьє однобічне, левалуамустьє, мустьє двобічне (мікок), мустьє зубчастеМустьє однобічне або класичне характеризується відщеповою технологією, наявністю численних дископодібних нуклеусів, а в знаряддєвому наборі — гостроконечників, ножів та скребел. Левалуа-мустьєрському типу індустрій притаманна вже знайома нам технологія отримання скола-заготовки бажаної форми шляхом спеціальної підготовки нуклеуса перед зняттям цього скола. У межах цієї технологічної традиції вирізняються два основні різновиди нуклеусів левалуа: нуклеуси для отримання черепахоподібних відщепів і нуклеуси для вістер. Мустьє двобічне або мікок, зберігаючи започатковану в нижньому палеоліті традицію двосторонньої обробки знарядь, відрізняється від неї більш досконалими прийомами цієї обробки, а також тим, що двобічні знаряддя — "рубильця", ножі з обушками, листоподібні наконечники тощо — вже виготовляються не тільки з плиток кременю чи пласких гальок, а й зі сколів. Мустьє зубчасте характеризується значним вмістом в інструментарії зубчастих і виїмчастих знарядь. Дехто виділяє ще пластинчастий тип індустрій, для якого характерне однонаправлене, паралельне зняття сколів з нуклеуса. Втім, ця протопризматична техніка меншою чи більшою мірою наявна на фінальній стадії мустьє.