Правління Ярослава
Мудрого

Співурядування Ярослава і Мстислава завершилося 1036 р. 
Коротка фраза одного літописно го повідомлення 1032 р. — “Ярослав почав ставити городы по Роси” — насправді засвідчила велетенську роботу з укріплення південних рубежів країни, які на Дніпровському Правобережжі пересувалися зі Стугни під Києвом на Рось і тим самим створювали стратегічну безпечну відстань для протистояння кочовим ордам під час їх стрімких рейдів на землеробські території. За своїми масштабами ця акція порівнювана хіба що з оборонними заходами Володимира Святославича. Від гирла й до верхів'я Росі було збудовано оборонну лінію, система котрої охоплювала тринадцять міст і фортець, розташованих на лівому березі. А полонених ляхів, як це в одному випадку було зафіксовано  в с. Миколаївка Корсунь Шевченківського району Черкаської області, київський зверхник поселив на протилежному правому березі, використовуючи їх як перший оборонний щит у протистоянні зі степняками. Окремі із новоутворених центрів — Корсунь, Богуслав, Юр'єв (сучасна Біла Церква) — становили значні економічні й культурні осередки. А останній із перерахованих градів, названий християнським іменем самого Ярослава, став потім ще й центром православної єпископії. Як і колись його батько Володимир, Ярослав населяв містафортеці у Пороссі жителями не лише південних, але й інших регіонів Київської Русі.
Тоді, перебуваючи на полюванні, Мстислав застудився й невдовзі помер. Ярослав лишився єдиновладним володарем Русі: "Посемь же перея власть его всю Ярославъ, и бысть самовластець Русьстеи земле". Смерть Мстислава об'єктивно сприяла збереженню єдності Київської Русі. Таким чином, уся влада в країні зосередилася фактично в руках єдиного роду Ярослава.
Обширні СхідноЄвропейські простори, розміщені до того у кількох географічних зонах, значний людський потенціал, різноманітні природні багатства, а також водні магістралі, по яких проходили основні торгівельні маршрути як внутрішні, так і міжнародні — все це дозволило Ярославу реалізувати свої грандіозні замисли.
Характерною ознакою успішного розвитку різних земель стало кам’яне будівництво у Києві, а також Чернігові, Великому Новгороді, Переяславі. Столицю держави було оточено новою лінією могутніх укріплень. Територія «Верхнього міста» Києва в цей час збільшилась у вісім разів. Будівництво храмів, заснування монастирів, увага до церковної організаційної структури, церковної літератури свідчать про розуміння князем значення Церкви у громадськосоціальному та моральному житті суспільства. За правління Ярослава було розширено Статут Володимира, а Церква отримала нові привілеї.
Весілля Анни Ярославни з королем Франції Генріхом ІМіжнародні зв’язки стали ще більш інтенсивними та багатогранними. Київ підтримував тісні контакти з Польщею та Угорщиною, Францією та Англією, різними землями Німеччини та Скандинавії і, звичайно, з Візантією. Після походів 1030–1031 рр. на Польщу та повернення Червенської землі відносини з європейськими країнами були цілком дружніми. Ярослав навіть надавав військову допомогу польському королю Казимиру.
Відносини з Візантією були більш напруженими та суперечливими. Політика, спрямована на незалежність як у державних, так і в церковних справах, зростаючий політичний авторитет та торгова активність Русі — все це викликало протидії різних кіл Візантійської імперії.
Мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого. Софійський собор. КиївДжерела повідомляють про сутички на константинопольському ринку між візантійцями та руськими купцями, коли останнім  було завдано великих збитків, а одного знатного русича навіть вбито. Розгромлено склади та пристань руського монастиря на Афоні. Ці події збігаються з появою на імператорському престолі 1042 р. Константина IX Мономаха, який проводив антируську політику.
Після смерті Ярослава Володимировича 20 лютого 1054 р. не сталося типового для тієї доби загострення боротьби за великокнязівський стіл. Ярослав встиг створити політичний заповіт й, мабуть, ще за життя втілити його головні принципи. В ньому він закликав слухатися старшого брата Ізяслава як його самого. Той же, в свою чергу, як старший, повинен був підтримувати порядок у країні. Держава була поділена між синами та племінниками Ярослава. Великим князем Київським, верховним сюзереном став Ізяслав. Проте, слід підкреслити, що цей поділ на удільні князівства, як і раніше, відбувся не на основі розвинутої васальної системи, а на принципах “родового сюзеренітету”. Держава належала всьому роду. Конкретний княжий уділ не передавався у випадку смерті князя спадкоємцю, а повертався до загального володіння.