Львівський
національний академічний театр опери та балету
імені Соломії Крушельницької 1892 -1900 роки

♦ 1892 року закінчувався 50-літній привілей на використання містом давнього театру, що належав фундації Станіслава Скарбека. 
театр Скарбека фото 1900 року

Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У Політехнічному товаристві Львова відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього Низького замку, площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка), площі Смольки (нині Генерала Григоренка), площі Галицької, Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), Палацу Бесядецьких, Порохової вежі з гімназією чи частини оборонних споруд бернардинського монастиря. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги — характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.

♦  1894 року місто отримало позику у 10 млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це зокрема визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. 


Проект Великого міського театру у Львові. 1896. Бічний фасад♦ 12 липня 1895 року оголошено конкурс із доволі специфічними умовами — проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів — 1 січня 1896 року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проекту Зиґмунта Ґорґолевського, хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора Промислової школи у Львові, щоб уникнути 
 звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у Лейпциг, звідки вже анонімно його переслано до Львова. Не бажаючи прийняти поразку, суперник по конкурсу Ян Завейський, ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але в загальному не змінили вигляду майбутнього театру. На вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша) за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій.

Будівництво Львівського оперного театру
♦ Перший камінь у підмурівок театру було закладено у червні 1897 року.  Будівля була побудована на тому місці, де колись текла річка Полтва! Архітектор прийняв сміливе рішення – під фундамент використати цегляні блоки, а саму річку взяти у колектор. Таким чином, Львівський оперний театр є єдиним театром Старого Світу, що був побудований на річці. Будівля споруджена в стилі так званого «віденського псевдоренесансу», де вдало поєднано архітектурні стилі ренесансу та барокко. Форми фасаду вражають своєю величчю, багатством та різноманітністю. Відомі скульптори створили статуї восьми муз, які розміщені над головним карнизом фасаду, над ними - горельєфна композиція «Радощі та страждання життя», в центрі – Слава з пальмовою гілкою.

♦ 1898 року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель.  Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. 
внутрішнє убранство львівського театру опери
26 січня 1898 року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі Івана Левинського, асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в Сяноку. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто Зиґмунт Ґорґолевський за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював Ян Новорита — в майбутньому відомий архітектор Львова і Катовіц. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, Тадеушу Барончу, Тадеушу Вісньовецькому, Юліушу Белтовському, Юліану Марковському.

Львівський театр опери фото 1900 року
♦ Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. Цього вечора в приміщенні театру відбувся показ прем'єри – лірико-драматичної опери "Янек" В.Желенського – про життя карпатських верховинців. 
Провідну партію співав український тенор Олександр Мишуга.

В урочистому відкритті взяли участь польський прозаїк Генрик  Сенкевич — автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897–1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905  року,  видатний польський піаніст, диригент, композитор, філантроп, політик, державний діяч - Ігнацій Ян Падеревський , художник - Гєнрик Сємірадський (автор парадної завіси "Парнас"),  та делегації з різних європейських театрів.

Особистості
♦ Зиґмунт Ґорґолевський (народився  14 лютого 1845, Солець, Польща,  — помер  6 липня 1903, Львів) — польський архітектор, автор численних споруд у Німеччині та Польщі, а також будівлі Великого міського театру (тепер Театр опери та балету) у Львові. 
Зи́ґмунт Ґорґоле́вський (народився  14 лютого 1845, Солець, Польща, тоді Schulitz, провінція Позен, Пруссія — † 6 липня 1903, Львів) — польський архітектор, автор численних споруд у Німеччині та Польщі, а також будівлі Великого міського театру (тепер Театр опери та балету) у Львові.
 Початкову освіту здобув у реальній гімназії в Познані. 1866–1871 — навчався в Королівській академії будівництва (Берлін). Під час навчання керував будівництвом Ганноверського залізничного вокзалу у Берліні. Після закінчення навчання протягом 6 років працював асистентом у своїй альма-матері. Був радником Міністерства громадських робіт Німеччини, архітектором королівських палаців у Берліні, королівським будівельним інспектором у Галле. Був одним із найбільших прихильників історизму в архітектурі Пруссії та цілої Німеччини. Серед його проектів — дві версії майбутньої будівлі рейхстагу (1872, 1882). Вони ввійшли до 20 найкращих проектів, відібраних конкурсним комітетом із понад 100. 
 У 1893 році   переїхав до Львова, де на запрошення австрійської влади очолив Державну промислову школу. Провів реформу навчального процесу. Від 1894 року член Політехнічного товариства у Львові. У цей час проживав на вулиці Словацького, 8. 
У 1896 році виграв конкурс на найкращий проект Міського театру (тепер Театр опери та балету). 
 17 листопада 1901 року Ґорґолевського нагороджено Орденом Залізної корони III класу. В липні 1903 р. раптово помер через параліч аорти серця.
Похований на «алеї заслужених» Личаківського цвинтаря у Львові, поле № 1б.

 
♦ Мишуга  Олександр Пилипович (народився 20 травня 1853, c. Новий Витків, Радехівський район, Львівська область — помер 9 березня 1922, Фрайбург, Німеччина) — український оперний артист (лірико-драматичний тенор) і вокальний педагог.
1868 року — батько взяв Олександра  зі собою до Львова на храмове свято. У Соборі Святого Юра хлопець так захоплено підспівував церковному хору, що на нього звернув увагу регент Микита Гатман і влаштував до дяківської бурси. 
Мишуга Олександр Пилипович
 Вже 14 вересня 1880 Мишуга постав перед львівською публікою в опері С. Монюшка «Страшний двір». Відгуки меломанів і преси були дуже прихильними до молодого співака. Заохочений першими успіхами, Мишуга вирішує продовжити студії в Італії. 
1883 — відбувся дебют молодого співака в театрі міста Форлі в ліричній опері німецького композитора Ф. Флотова «Марта». Ця прем'єра стала тріумфом Мишуги, й він одразу отримав десятки пропозицій з найкращих театрів Європи. 
 Мишуга співав у Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Лондоні, Відні, Парижі. Часто відвідував Львів з концертами, включав до програм українську музику.  Працював на педагогічній ниві у Львові, Варшаві, Мілані, Римі, Стокгольмі та Києві. 
З допомогою Мишуги вийшли у світ збірка Івана Франка «Зів'яле листя». Перший том фундаментального дослідження «Українське мистецтво» побачив світ завдяки допомозі О. Мишуги музею Полтавського земства, який підготував цю працю.  На схилку літ усе своє майно і гроші Мишуга заповів Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів. 
 Після смерті співака його друзі, виконуючи заповіт, перевезли прах на батьківщину і поховали в рідному Виткові.