Митрополит Герасим

Митрополит Герасим

Інтер'єр Успенського собору московського Кремля, в якому спочивають рештки митрополитів Кипріяна й ФотіяПісля кончини загальноруського митрополита Фотія (1431 р.), його кафедра декілька років залишалась вакантною: у Московщині спалахнули міжусобні чвари, й номінований на митрополита рязанський владика Іона ніяк не міг вирушити на висвячення до Царгорода. Цим скористався підтримуваний Свидригайлом смоленський єпископ Герасим, котрий, здійснивши поїздку до Константинополя, у 1434 р. повернувся звідти у сані митрополита. Щоправда, й досі залишається місце для сумнівів щодо територіальних меж його духовної влади; втім, хоч би яким — загальноруським чи литовським — митрополитом був Герасим, він не протримався на митрополії й року: у липні 1435 р. його спалили у Вітебську за звинуваченням у зраді.

За цей термін він встиг надіслати папі Євгену IV лист, в якому погоджувався на локальний варіант церковної унії — перехід під його зверхність загальноруської митрополії незалежно від позиції патріархів Сходу. Щоправда, самий цей лист не зберігся до нашого часу, і про його зміст можна скласти уявлення лише з написаної у жовтні 1434 р. відповіді понтифіка, який доручав Герасиму скликати помісний собор, що мав делегувати митрополитові право укладення унії. 

Подальший перебіг подій перекреслив усі плани Герасима. Однак проунійні симпатії страченого за наказом Свидригайла митрополита залишили слід у пізнішій традиції; принаймні, в одному з требників ХVІ ст. він згадується поруч із такими одіозними для православної церкви особами, як Пимон, Діонісій, Григорій Цамблак та Ісидор. Останній заступив на митрополичій кафедрі Герасима — і саме за його перебування в цьому сані повною мірою виявилися проунійні тенденції, що накреслились у діяльності його попередників.