Князі Київської землі
періоду феодальної роздробленості

Ярополк Володимирович

Після смерті Мстислава київський стіл перейшов до його брата Ярополка Володимировича (1132— 1139 рр.). Час його правління характеризувався переходом від єдиновладдя, що мало місце за Мономаха і Мстислава, до поліцентризму, який остаточно утверджується після 30-х рр. XII ст. Як державний діяч Ярополк стояв ближче до своїх попередників, але гідно продовжити їх справу не зміг. Прагнучи примирити Чернігівських князів Ольговичів і усунути від участі в розв'язанні суперечностей між численними нащадками Мономаха, Ярополк здійснював політику братолюбства і миролюбства. За умов жорстокої боротьби за перерозподіл феодальних володінь остання не могла мати позитивних результатів. Незважаючи на те, що літописець не шкодує похвальних епітетів, характеризуючи дії Київського князя, навряд чи його політика знаходила співчуття і підтримку серед широких народних мас. Слова літопису, що Ярополк "хулу и укоръ прия на ся отъ братъ своея и отъ всихъ", свідчать про його нерішучість, а також про несприйняття такої його поведінки не лише братами і племінниками, але й населенням Київської і Переяславської земель, що страждало від постійних воєнних нападів Всеволода Ольговича.Ярополк Володимирович займає в 1132 р. великокнязівський престол у Києві. Мініатюра з Радзивілівського літопису
В історичній літературі нерішучість Ярополка Володимировича інколи пояснюється його малодушністю, насправді ж вона спричинялася іншим. Відомий біблійний заклик — "любите враги ваша" — йшов не від християнського смирення Ярополка, а від переконання, що внутрішні суперечності необхідно і можливо розв'язувати мирним шляхом. Стосовно ворогів Русі — половців — Ярополк дотримувався зовсім інших поглядів. Тут він діяв сміливо й рішуче і справедливо заслужив слави переможця "поганих".Великий князь Київський Всеволод Ольгович дає Чернігівське князівство князю Володимиру Давидовичу. Мініатюра з Радзивілівського літопису
На внутрішній політиці Ярополка, безумовно, відбились його зобов'язання щодо Мстиславичів, що природно, викликало сильну протидію Ольговичів і молодших Мономаховичів. Прагнення закріпити за одним із синів Мстислава Великого переяславський стіл, що розцінювався як перехідний до київського, стало причиною різкого загострення відносин Ярополка зі своїми братами, зокрема, з Юрієм Довгоруким. Останній запропонував Ярополку обміняти Переяславську землю, яка, по суті, була тоді частиною Київської, на ряд суздальських володінь.
Здійснення такого обміну означало б, що саме Юрій Довгорукий отримував права на успадкування київського столу. Це зовсім не входило до планів Мстиславичів і Ольговичів. Уклавши між собою союз, вони кілька разів нападали на Переяславську і Київську землі, що змусило Ярополка відмовитись від пропозиції Юрія Довгорукого. Врешті-решт, Переяслав дістався молодшому Мономаховичу — Андрію, який не вважався претендентом на київський стіл. Лише перед смертю Ярополку вдалося об'єднати сили для боротьби з Ольговичами і дещо стабілізувати внутрішнє становище Півдня Русі.Урочиста зустріч Великого князя Ізяслава Мстиславича в Києві 1146 р. Мініатюра з Радзивілівського літопису
Наприкінці правління Ярополка Володимировича до числа реальних претендентів на київський стіл висунувся Чернігівський князь Всеволод Ольгович. Після смерті Ярополка він, скориставшись суперечностями між Мономаховичами і Мстиславичами, з невеликою дружиною ввійшов до Києва.

Всеволод Ольгович

Київський стіл перейшов до Всеволода (1139— 1146 рр.). Виникла необхідність встановлення нових контактів і зв'язків. Учорашній сепаратист Всеволод на київському столі намагався провадити політику відновлення єдності руських земель. Літопис відзначає, що він "самъ хотяще землю всю держати, искаше подъ Ростиславомъ Смоленьска, а подъ Изяславомъ Володимира". Обстоюючи свої домагання на старшинство серед руських князів, Всеволод наразився на відкриту протидію не лише Мономаховичів, а й своїх братів. Вони намагались витіснити Київського князя з Чернігівської землі, де він утримував за собою В'ятицьку волость, а також отримати долю у Київській землі. Претензії братів було задоволено передачею їм міст Рогачова, Берестя, Дорогочина, Клечська, Вщижа, Чорторийська, Юрмина. Впродовж всього періоду київського князювання Всеволод Ольгович мав сильну опозицію в особі Юрія Довгорукого, а також Володимира Галицького. Боротьба Києва з Галичем у 1144— 1146 рр. не була успішною для жодної із сторін. Невдачею завершилась спроба Всеволода поширити свій вплив на Новгород. Його брат Святослав не зміг утриматися на князівському столі цієї боярської республіки; за утиски і насилля новгородці його вигнали.Князь Ростислав Мстиславич відправляє посольство до князя Юрія Володимировича Довгорукого. Мініатюра з Радзивілівського літопису
Таким чином, Всеволоду не вдалося втілити у життя широких планів відродження політичної єдності давньоруських земель. Він зміг лише стати першим серед князів й утвердити свою великокнязівську владу на землях Південної Русі.
Серед населення Києва і Київської землі Всеволод не був у пошані. Його не любили за постійні зв'язки з половцями, а також за посилення феодальної експлуатації. Не випадково після його смерті в Києві у 1147 р. проти Ольговичів та їх адміністрації спалахнуло повстання.

Ізяслав Мстиславич

Події 1146—1147 рр. яскраво засвідчили, що основною політичною силою у Києві і Київській землі стало боярство. Саме воно вирішило питання про Київського князя після смерті Всеволода. Незважаючи на присягу, принесену Ігорю Ольговичу на Ярославовім дворі, старші серед київських бояр Гліб тисяцький та Іван Воітишич надіслали до Переяслава посольство, запрошуючи на київський престол Ізяслава Мстиславича. Коли ж Переяславський князь з'явився під стінами Києва, вони, як і було домовлено, відкрито перейшли на його бік. Ігоря Ольговича постригли в монахи і вислали в Переяслав.Князь Ростислав Мстиславич відправляє посольство до князя Юрія Володимировича Довгорукого. Мініатюра з Радзивілівського літопису
Князювання Ізяслава (1146—1154 рр.) характеризувалося постійними походами і битвами. Двічі він змушений був поступатися Києвом Юрію Довгорукому, але обидва рази відвойовував місто. Як і його попередники, Ізяслав прагнув зміцнити політичні позиції Києва. З цією  метою він відібрав у Святослава Всеволодовича Володимир (Волинський) і віддав йому невелику прикордонну волость з Божськом і Межибожжям; дядька Вячеслава, який формально вважався Великим князем Київським, Ізяслав позбавив туровського столу і посадив на ньому свого сина Ярослава. Переяславський стіл зайняв інший син Ізяслава — Мстислав, у Смоленську вже давно правив його брат Ростислав.Великий князь Київський Святослав Всеволодович скликає князівський з`їзд у Києві після поразки князя Ігоря в 1185 р. від половців. Мініатюра з Радзивілівського літопису
Успішні походи проти чернігівських Ольговичів, насамперед, проти Новгород-Сіверського князя Святослава Ольговича, призвели до того, що в Путивлі утвердився київський посадник.
У здійсненні політики об'єднання давньоруських земель Ізяслав Мстиславич досяг помітних успіхів, але так само, як і попередні князі, не зміг повністю реалізувати свою програму. Ні Юрій Довгорукий, ні Святослав Ольгович, ні Володимирко Галицький, які змушені були змиритися з князюванням Ізяслава в Києві, не визнавали його верховенства. Як і раніше, незалежну від Києва політику провадили Новгород і Полоцьк.
Об'єднавча діяльність Ізяслава Мстиславича позитивно сприймалася населенням усіх давньоруських земель. Саме з нею пов'язували надії на успішну боротьбу з половцями. Однак, для успішної реалізації такої політики не склались необхідні історичні умови.Князь Рюрик Ростиславич Малюнок М. Фіголя
Під час правління Ізяслава Мстиславича було зроблено спробу звільнитися від втручання Візантії у справи Русі, що здійснювалося через митрополитів-греків. Скориставшись тим, що у 1147 р. митрополича кафедра лишалась вакантною, Ізяслав всупереч всім церковним канонам поставив митрополитом Клима Смолятича. Дослідники по-різному оцінюють цю подію в церковно-політичному житті Київської Русі. Одні вбачають у ній (як і в призначенні митрополита Іларіона Ярославом) прагнення до повної самостійності Руської православної Церкви, інші, посилаючись на поодинокість подібних випадків, заперечують це.
Промова Ізяслава, виголошена на Соборі руських єпископів, не залишає сумніву у справжніх його намірах. В ній князь відзначив, що від митрополитів-греків "чинятся напрасно великие убытки, а паче всего через сию патриархов в Руси власть цари греческие исчут над нами властвовать и повелевать, что противно нашей чести и пользе". Акцію Ізяслава підтримали не всі єпископи та удільні князі; митрополит Клим Смолятич тримався завдяки покровительству Великого князя, а після його смерті змушений був залишити кафедру.
Помітну роль у житті Київської землі за Ізяслава Мстиславича, як і впродовж всього періоду феодальної роздробленості, відігравали тюркські племена — чорні клобуки. Їх розселення на півдні Давньоруської держави припадає на кінець XI — початок XII ст. З часом тут, крім Торчеська і Корсуня, виникли міста Дверен, Боровий, Чурнаєв та ін. Чорноклобуцьке населення Поросся і південно-східних районів Переяславської землі, яке поступово сприйняло давньоруську мову, культуру, билинний епос, але довго ще зберігало кочівницький спосіб життя і язичницьку релігію, в літописі нерідко називалось "своїми поганими". Йдеться не лише про охорону південних кордонів Русі від половців, а й про внутрішні соціально-політичні справи. Київські князі часто використовували загони чорних клобуків у боротьбі з непокірними підданими. Особливо активно виступали чорні клобуки на боці Великого князя Київського Ізяслава Мстиславича.

Ростислав Мстиславич Смоленський

Ростислава запросили до Києва Волинський і Галицький князі, але зробили це не без згоди київських бояр, які зі Смоленським князем пов'язували надії на припинення боротьби за київський стіл. 
Ростислав, перш ніж погодитися, поставив умову: "Оже мя въ правду зовете с любовию, то я всяко иду Киеву на свою волю, яко вы имъти мя отцемъ собъ въ правду и въ моемъ вы послушаньи ходити".Князь Роман Мстиславич перемагає половців й звільняє полонених русичів у 1202 р.Мініатюра з Радзивілівського літопису
Слід відзначити, що Смоленське князівство, яке знаходилось у центрі давньоруських земель, завжди підтримувало тісні контакти з Києвом. Майже всі його князі побували на київському столі. Однією з основних причин цього була стратегічна близькість Смоленська до Києва. Знаходячись на важливій торговій магістралі Русі — Дніпрі — і фактично контролюючи її, Київ і Смоленськ не могли вступати в протиборство. Їх об'єднували спільні економічні інтереси, і не випадково ці центри гостріше від інших відчували необхідність відновлення єдності руських земель. Смоленськ, якому не загрожували половці, регулярно надсилав військові загони для допомоги в боротьбі з ними.
Поступово Ростислав установив добросусідські відносини з більшістю удільних князів. У Смоленську, Новгороді й Волині правили сини і племінники Великого князя, міста Київської землі також були в руках його найближчих родичів. Ростислав мав вплив на половецькі справи, на його заклик відряджали свої дружини Ярослав Галицький і Ольговичі. Київський князь, як і раніше, виступав полководцем об'єднаних дружин у боротьбі з половецькими ордами.
У 1166 р. Ростислав очолив великий воєнний похід на південь Русі для охорони її торговельних шляхів. Під свої знамена він закликав майже всіх південноруських князів: "Посла Ростиславъ к братьи своеи и к сыномъ своимъ, веля имъ всимъ съвъкупитися у себе съ всъми полкы своими; и приде Мьстиславъ из Володимиря, Ярославъ братъ его из Лучьска, Ярополкъ из Бужська, Володимиръ Андръевич, Володимиръ Мьстиславичъ, Глъбъ Гюргевичь, Рюрикъ, Давидъ, Мстиславъ, Глъбъ Городеньский, Иванъ Ярославичь сын и Галичьская помочь; и стояша у Канева долго время, дондеже взиде Гречникъ и Залозникъ".

Мстислав Ізяславич

Після смерті Ростислава в 1167 р., незважаючи на наявність кандидатів з більшими правами (за родовим принципом), Київ зайняв Мстислав Ізяславич. Силою зброї він примусив старших родичів відмовитись від претензій на цей стіл. Ставши Київським князем, Мстислав розгорнув енергійну діяльність, спрямовану на захист південноруських земель і торговельних шляхів від половців. Близько 1168 р. він скликав до Києва князів, щоб разом обговорити заходи щодо приборкання кочівників. У літописі читаємо: "Братье! Пожальтеси о Руской земли и о своей отцинъ и дъдинъ, оже несуть хрестьяны на всяко лъто у вежъ свои, а с нами роту взимаюче, всегда переступаюче, а уже у насъ и Гречьский путь изъотымають, и Солоный и Залозный". Навіть непокірним Ольговичам Мстислав наказав зібрати війська для участі у поході. "Посла же Чернигову къ Ольговичемъ всимъ и къ Всеволодичема, веля имъ быти всимъ у себе: бяху бо тогда Ольговичи въ Мьстиславли воли". В поході взяли участь дружини всіх південноруських князів, а також смоленських.

Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич 

Зіткнення Ростиславичів і Ольговичів призвели до того, що Київськими князями стали Святослав Всеволодович (1177—1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (1180—1202 рр.). Їх співправління позитивно відбилося на економічному і політичному житті руських князівств. Виснажлива боротьба руських князів за Київ припинилася майже на 15 років.
Формально співправителі перебували в однаковому становищі, але життя вимагало, щоб один із них був старшим. Ним став Святослав Всеволодович. Саме він організував антиполовецькі походи і був полководцем об'єднаних руських дружин, чим заслужив високу оцінку автора "Слова о полку Ігоревім". 
На захист південних кордонів Русі спільно виступали київські, волинські, галицькі, чернігівські, смоленські, переяславські, пінські полки. Походи 1183, 1185 і 1187 рр. завершилися блискучими перемогами руських дружин. Половців було відкинуто за Сіверський Донець.Срібна чаша XIII ст. з Києва
Роки князювання дуумвірів Святослава і Рюрика характеризувались піднесенням економічного і культурного життя Києва. Літописець Мойсей, вихваляючи Рюрика за будівництво підпірної стінки під Михайлівською церквою на Видубичах, назвав Великого князя Київського царем, а його князівство — "державой самовластной... известной не только в русских пределах, но и в дальних заморских странах, до конца вселенной". Піднесенню політичного значення Києва сприяло й те, що в 1183—    1184 рр. розпочалось зближення Святослава з одним із найсильніших князів Русі — Володимиро-Суздальським князем Всеволодом Юрійовичем.
Після смерті Святослава Рюрик запросив до Києва у співправителі брата Давида. Спроби Ростиславичів наділити численних нащадків Мономаха волостями на півдні Русі обернулись новим загостренням міжкнязівських відносин. Дуумвірат представників однієї князівської лінії на київському столі не визнавав Всеволода Юрійовича, який вважав себе, а не Давида Смоленського, фактичним співправителем Рюрика. Суздальські літописці відзначають навіть, що Рюрик став Київським князем за милістю Всеволода. 
Всеволод Велике Гніздо, який подолав на той час опозицію ростовського боярства і волосних князівств, став одним з найсильніших та авторитетніших князів Русі. 

Роман Мстиславич

Після смерті Галицького князя Володимира Ярославича Галич перейшов до Волинського князя Романа Мстиславича. Він у 1202 р. пішов на Київ. Об'єднання Волині, Галичини і Київської землі було важливою подією у політичному житті південноруських князівств, але не кінцевою метою широкої програми Романа.
В. Татищев, використавши невідомий нам літописний список, навів цікаві свідчення про плани Романа Мстиславича. Після постригу Рюрика в монахи, Роман оголосив усім руським князям, що його тесть порушив умову і за це був позбавлений київського столу. Далі він виклав свої думки про політичний лад Русі XIII ст. 
Так, Київський князь повинен був "землю русскую отовсюду оборонять, а в братии, князьях русских, добрый порядок содержать, дабы един другого не мог обидеть и на чужие области наезжать и разорять". Князь Роман Мстиславич. Малюнок М. Фіголя
Великий князь Київський мусив обиратись шістьома князями: Суздальським, Чернігівським, Галицьким, Смоленським, Полоцьким і Рязанським: "...младших же князей к тому избранию непотребно". 
В усіх шести князівствах стіл мав передаватися у спадщину старшому сину, але не ділитися на менші уділи, "чтобы Русская земля в силе не умалялась". 
Роман пропонував скликати князівський з'їзд для затвердження такого порядку. Широка програма державного устрою Русі за тих соціально-економічних умов не була і не могла бути реалізована. Удільні князі не підтримали Романів проект.
Після смерті Романа київський престол переходив із рук до рук ще кілька разів.
Поступальний історичний розвиток Середнього Подніпров'я перших десятиріч XIII ст. перервали монголо-татари. 
На р. Калці 1223 р. відбулася битва між монголо-татарськими і руськими військами. Незважаючи на те, що Мстиславу Романовичу, Мстиславу Мстиславичу (Удалому), Мстиславу Святославичу (Чернігівському) вдалося привести київські, чернігівські, смоленські, галицькі, волинські і володимиро-суздальські полки — величезне військо проти ворога, битву вони програли. У ній загинув і Київський князь Мстислав Романович.
Поразка на Калці стала переломним моментом у житті Київського князівства. Князі вже не так нестримно прагнули оволодіти київським столом. 
З 1235 р. на київському престолі сиділи князі, які не лишили по собі скільки-небудь помітного сліду в історії. Останній з них, Михайло Всеволодович, довідавшись про наближення монголо-татарських полчищ, утік до Угорщини. Києвом заволодів Данило Галицький і посадив там свого боярина, воєводу Дмитра.
Таким чином, напередодні монголо-татарської навали Київ — "мати містам руським" — лишився без князя, а підданий йому домен роздробився на невеликі уділи.