Хронологія розвитку
України під час революції 1917 - 1918 рр.

Крим, 1917 р.

Кримськотатарська влада Криму

Установчий з’їзд татарського населення (“Курултай”) з метою створення на півострові самостійної держави організував Директорію Криму. 
Вона складалася з 5 директорів, членів партії “Міллі-Фірка” (Ч. Че­лебіїв (голова), Д. Сейдамет, А. Озенбашли, А. Шукрі, С. Д. Хаттатов).Амет Озенбашли Директорія проголосила Конституцію Кримської республіки (“Кримсько-татарські основні закони”) і створила штаб для керівництва татарськими військовими частинами. Підтримку Директорії надавала Центральна Рада та деякі кораблі Чорноморського флоту. 
На початку січня 1918 р. місцеві більшовики при підтримці російських розпочали бойові дії проти сил Директорії, які закінчилися її розгромом. 
22 січня 1918 р. підконтрольний більшовикам Кримський обласний військово-революційний комітет проголосив Директорію ліквідованою.

Слобожанщина, 1917 р.

Створення радянської УНР

24—25 (11—12) грудня у Харкові відбувся об’єднаний з’їзд рад делегатів обласного з’їзду Рад Донецько-Криворізького басейну та тих депутатів, що покинули з’їзд рад у Києві. Делегати представляли лише 89 з 300 існуючих рад робітничих і солдатських депутатів, селянські ради не були представлені. Більшість висловилася за встановлення радянської влади і проголосила Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Був обраний Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України у складі 41 особи (з них 35 більшовиків). Поштова марка СРСР. І Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові. Пам’ятник робітникам заводу “Арсенал”. Автор — Ю. Ряховський, 1967 р.
Отже, проблема влади була розв’язана шляхом створення радянської УНР з поступовим усуненням Центральної Ради з території України за допомогою збройного тиску. 
Назва уряду, як і назва держави, теж була не випадковою. Харківський уряд назвали не Раднаркомом, як у Петрограді, а Народним секретаріатом. 

Євгенія Бош — народний секретар внутрішніх справ Народного секретаріату

Київщина, 1918 р.

Поява українського карбованця

Російський Раднарком контролював центральні банки. Він погоджувався надавати грошові знаки для УНР лише в обмін на введення більшовицьких комісарів в київські банки або ж передавав гроші напряму працівникам підприємств. Цим самим збільшувалася популярність більшовиків. Спроби українців отримати гроші за поставлене продовольство не мали успіху. Це прискорило втілення в життя ідеї про власні гроші і ухвалення “Тимчасового закону про випуск державних кредитових білетів Української Народної Республіки”. 
За цим законом запроваджувалися карбованці, що випускалися “у розмірі, строго обмеженому дій­ни­ми потребам грошового обміну”. Карбованець складався з 200 шагів. Перший випуск планувався у розмірі 500 млн. крб. Російські кредитові білети залишалися в обігу.50 карбованців. Знак Державної скарбниці. УНР. 1918 р. Аверс і реверс 

Київщина, 1918 р.

Нота від уряду України

У відозві зазначалося, що інтереси всіх республік і країв, які “виникли на території колишньої імперії Російської” вимагають “коли не утворення федерального правительства, то, у всякому разі, негайного погодження своєї діяль­ності щодо мирових переговорів, які ведуться тепер у Бересті-Литовському”. 
Було підкреслено, що влада РНК Росії не розповсюджується на Україну, а будьяка ухвала про мир не буде дійсною без підпису української сторони. Пропонувалося урядам усіх республік “прислати негайно свої делегації на мирну нараду в Берестя”, а у випадку технічної неготовності Генеральний секретаріат висловив готовність “тимчасово взяти на себе оборону інтересів” будь-якої республіки. 
До відповіді на цю ноту український уряд вважав “можливим вести переговори в Бересті тільки від імені Української Народної Республіки відповідно до її інтересів”.

Київщина, 1918 р.

Принципи формування військових сил УНР

8 січня (26 грудня 1917 р.) Генеральний секретаріат визнав, що армія УНР має формуватися на засадах добровільності та оплати. 
16 січня “для оборони рідного краю” закон про створення народного війська ухвалила Мала Рада. Закінченого вигляду він не мав. До “остаточного вироблення цього закону” слід було приступити “до організації і набору кадрів інструкторів, котрі після підготовки мають стати до роботи по заведенню народної міліції”. Інструкторів мали набирати на підставі “вільного найму на пев­ний срок”, платності і “карної відповідальності за зламання договору”. 
На військові посади призначало вище командування, накази якого були обов’язковими для виконання. Генеральне секретарство з військових справ мало також приступити “до повільної демобілізації сучасної армії”, після чого регулярна армія скасовувалася.

Росія, 1918 р.

Кінець Російської революції 

У Таврійському палаці після розгону Установчих зборів. Петроград, січень 1918 р.25 листопада 1917 р. на виборах в Установчі збори Росії за більшовиків проголосувало менше 25% виборців. Завдяки селянській підтримці есери здобули абсолютну більшість місць. Раднарком довго відсував дату скликання Установчих зборів, аж врешті призначив їх на 18 (5) січня 1918 р. 
Опівдні 18 січня близько 410 депутатів, що спромоглися прибути в Петроград всупереч перепонам, що чинилися Раднаркомом, увійшли в Білий зал Таврійського палацу, в якому раніше проводила свої засідання Державна Дума. 
О 5-й годині ранку 19 січня до голови Установчих зборів В. Чернова підійшов начальник охорони А. Железняков. Він ска­зав, що караул стомився, і присутні повинні покинути приміщення. На цій побутовій ноті Російська революція остаточно згасла.Анатолій Железняков

Київщина, 1918 р.

Незалежність України

Складне воєнно-політичне становище, у якому опинилася УНР на початку 1918 р., вимагало рішучих дій. Центральна Рада почала схилятися до проголошення державної незалежності України. Цього вимагала також участь УНР у мирних переговорах з Центральними державами у Брест-Литовську. 
З 22 (9) по 24 (11) січня Мала Рада обговорювала політичне становище, що склалося. 22 (9) січня був схвалений Чет­вертий Універсал. Українська Народна республіка проголошувалася незалежною державою. У короткому вступному слові, що передував читанню Універсалу, М. Грушевський визначив два мотиви ухваленого рішення: “Дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну”.

Київщина, 1918 р.

Бій під Крутами

“Під Крутами”. Художник Леонід ПерфецькийНаступ на Київ червоні війська вели двома групами на залізницях Харків—Полтава—Київ та Курськ—Бахмач—Київ. 
З боку ст. Бахмач наступав загін, що складався з 6 тис. червоно­гвар­дійців, солдатів та балтійських матросів під командою П. Єгорова. Їм протистояло близько 500 юнкерів 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького та сот­ня Студентського куреня ім. Сі­чових стрільців (до 130 вояків). Бій тривав з ранку до вечора, українці відбили кілька атак, обидві сторони зазнали значних втрат. Під тиском переважаючих сил українці відступили, руйнуючи за собою залізничну колію. Відступаючи у сутінках, одна чота (взвод) студентської сотні потрапила у полон, 27 студентів і гімназистів були розстріляні.Четвертий універсал УЦР. 22 січня 1918 р.

Північне Причорномор’я, 1918 р.

Одеська радянська республіка

У січні 1918 р. в результаті збройного виступу робітників і солдатів проти Центральної Ради в місті була встановлена радянська влада. 
Увечері 17 січня відбулося засідання об’єднаних президій рад робітничих і солдатських депутатів, на якому розглядалося питання про організацію влади. 
Був утворений керівний орган — Рада народних комісарів Одеси. Наступного дня вона проголосила на території Херсонської і Бессарабської губерній Одеську радянську республіку. 
В лютому Одеський Раднарком був реорганізований в обласний виконавчий комітет рад робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів. Одеська республіка припинила існування з падінням радянської влади в Одесі у квітні 1918 р.Володимир Юдовський — голова Одеського Раднаркому

Київщина, 1918 р.

Червоний терор в Києві

Радянські війська, що вели наступ на Київ, 4 лютого (22 січня) захопили Дарницю і мости через Дніпро. Звідти вони п’ять днів обстрілювали місто з важких гармат, намагаючись найбільше пошкодити центральні райони “багатіїв” — Липки, Хрещатик, Нову забудову (сучасні вул. Васильківську, Саксаганського, бул. Шевченка). Місту було завдано значних руйнувань, гинули люди, палали пожежі. 
8 лютого (26 січня) більшовики оволоділи Києвом. Муравйов видав наказ, у якому закликав: “Нещадно знищувати усіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції”. Три дні у захопленому місті відбувалися грабежі, насильства, вбивства. Загинуло багато представників інтелігенції, військовиків та громадян. Число жертв сягало від 3 до 5 тис. осіб. Посвідка українською мовою ледь не спричинила розстрілу члена Народного секретаріату М. Скрипника, якого від смерті врятувало лише посвідчення від центральної ради заводських комітетів Петрограда.

Україна, Європа 1918 р.

Мирний договір України 

Мирний договір, укладений між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією був першим міжнародно-правовим актом, який визнав УНР суб’єктом міжнародного права. 
Були визначені західні кордони УНР, які проходили по старому російському кордону. Передбачалося встановлення дипломатичних і консульських відносин з країнами Четверного союзу. Були визначені принципи торговельних відносин, обміну військовополонених тощо. Окремо УНР і Австро-Угорщина уклали таємну угоду, за якою Холмщина і Підляшшя мали відійти Україні; Східна Галичина й Буковина об’єднувалися у складі Австро-Угорщини в єдиний коронний край із забезпеченням мовних прав населення. 

Слобожанщина, Донеччина, 1918 р.

Донецько-Криворізька радянська республіка

Делегати УНР Микола Левитський, Олександр Севрюк і Микола Любинський підписують мирну угоду між УНР і країнами Четверного союзу. Брест, 9 лютого 1918 р.
4-й обласний з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну ухвалив утворити Донецько-Криворізьку радянську республіку (ДКРР) у межах Харківської і Катеринославської губерній, частини Херсонської губ. та промислових районів Донської області зі столицею у Харкові. Ідея створення належала керівництву Донецько-Криворізького обласного комітету більшовицької партії, яке відстоювало тезу про принципову відмінність Донецько-Криворізького регіону від решти території України. ДКРР мала увійти до складу РСФРР як автономна одиниця. Був створений уряд — Раднарком ДКРР на чолі з Артемом 
(Ф. Сергєєв). Існування самопроголошеної республіки тривало недовго. Проти окремої ДКРР висловилися ЦК РКП(б) та Раднаркомом РСФРР. 
На ІІ Всеукраїнському з’їзді рад у березні 1918 р. вона увійшла до складу радянської УНР.

Північне Причорномор’я, 1918 р.

Владне безсилля Народного секретаріату

Незважаючи на те, що формально радянська Україна мала центральну владу, яку уособлював насамперед уряд — Народний секретаріат, реально український центр не контролював місцеві ради. Василь Шахрай так характеризував ситуацію: “Было согласие всех товарищей большевиков на создание Центрального Исполнительного Комитета и Народного Секретариата. Но как только дело доходило до того, что новое Советское Правительство хотело действительно стать властью, тут и выяснялось, что эти большевистские Советы возражали и ссылались на то, что они считают своим правительством лишь Совет Народных Комиссаров, что никакого Украинского Исполнительного Комитета они и знать не хотят. Каждый Совет отстаивал свое право на власть (“вся власть на местах местным Советам”) вот в этом и заключалось тяжелое положение Советского Правительства Украины. Опираться ему не на кого было кроме Советов, а Советы, которые же сами и создали Центральный Исполнительный Комитет, не хотели быть зависящими от него и не признавали его”.
Парадоксальним чином таке “владне безсилля” Народного секретаріату сприяло збільшенню популярності більшовиків в масах. Адже гасло: “Вся влада радам!” перетворювалося на “Вся влада місцевим радам!” і освячувалося авторитетом партії Леніна. Пропаганда цього гасла допомагала більшовикам витіснити з рад представників інших партій і, що особливо важливо на тому етапі, вкупі з декларуванням ідеї про зрівняльний розподіл землі, збільшувала їх авторитет серед селянства. Спільний похід німецько-австрійських та українських військ, які ці повноваження безцеремонно забирали, посилили симпатії суспільства до більшовиків.

Європа 1918 р.

Мирний договір Росії

Мирний договір, укладений РСФРР з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією) передбачав припинення між ними стану війни. 
За його умовами від РСФРР відокремлювалися Польща, Литва, Естонія, частина Білорусії та Латвії. РСФРР зобов’язувалася не втручатися у внутрішні справи і визнати нову організацію державно-правових і міжнародних відносин на цих територіях. Радянська Росія зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, визнати УЦР законною владою, укласти з нею мирний договір, вивести з української території збройні сили, а також припинити будь-яку пропаганду і агітацію проти уряду і громадських установ УНР. 
Брестський мир був анульований Росією 13 листопада 1918 р. після поразки країн Четверного союзу у Першій світовій війні.

Наддніпрянщина, 1918 р.

Незалежність радянської України 

Проголошення незалежності було спробою зберегти радянську владу в Україні після укладення мирного договору між радянською Росією та Німеччиною. У постанові наголошувалося, що цей договір “формально припиняє федеративний зв’язок України з усією Радянською Федерацією. Українсь­ка Народна Республіка стає самостійною Радянською Республікою”. У роботі з’їзду взяли участь й представники Одеської та Донецько-Криворізької радянських республік. З’їзд розглядав Україну в межах ІІІ та IV Універсалів УЦР як “рес­публіку федеративну, що об’єднує усі радянські об’єднання — вільні міста і республіки, як автономні частини Української Федеративної Радянської Республіки”. Була задекларована готовність до миру на засадах домовленостей Центральної Ради, але за обов’язкової умови “повного невтручання Австро-Ні­меччини у внутрішнє життя України”.

Крим, 1918 р.

Радянська Таврида

Радянська Соціалістична Республіка Таврида (Республіка Таврида) була проголошена у межах Кримського півострова, без північних повітів колишньої Таврійської губернії, (Дніпровського, Мелітопольського і Бердянського). 
Створення Республіки Таврида було викликано умовами Брест-Литовського мирного договору, згідно якого територія Кримського півострова була визнана частиною РСФРР і не підлягала німецькій окупації. Радянські органи влади створювалися за російським зразком. Центральний виконавчий комітет (ЦВК), який було проголошено “верховним контролюючим органом радянської влади”, очолив Ж. Міллер. Головним виконавчим органом влади стала Таврійська Рада народних коміса­рів (РНК) на чолі зі А. Слуцьким. 18 квітня німецькі війська перейшли Перекоп і почали просуватися в глиб півострова. Через декілька днів радянська влада в Криму перестала існувати.

Росія, Україна, 1918 р.

Переговори радянської України та Росії 

Обраний на ІІ Всеукраїнському з’їзді рад ЦВК рад України поводив себе як вищий орган влади незалежної держави. Із Таганрогу, де перебувало керівництво радянської УНР, до Моск­ви була відряджена урядова делегація на чолі з головою Народного секретаріату М. Скрипником. 
ЦВК рад України надав урядовій делегації радянської УНР повноваження “декларувати самостійність Української Совітської Федератівної Республіки перед Урядом Російської Совітської Федератівної Республіки і вести переговори з Радою Народних Комісарів відносно заключення договора між обома Совітськими Федераціями — Російською та Українською”. Після деяких штучних затримок української де­легації Раднарком РСФРР всетаки прийняв її і 3 квітня 1918 р. офіційно визнав незалежність радянської України.

Київщина, 1918 р.

Київська капела бандуристів

Відлічує свою історію з 1918 р., коли був заснований “Кобзарський хор”. З 1946 р. — Державна капела бандуристів УРСР. 1995 р. капелі присвоєно ім’я Георгія Майбороди.
На ХІІ археологічному з’їзді в Харкові в 1902 р. відбувся перший виступ колективу кобзарів під керівництвом Гната Хоткевича.
Існують документи, які свідчать про виступ квартету зрячих бандуристів в Москві під керівництвом Гната Хоткевича в серпні 1905 р.
В Києві перший колектив зрячих бандуристів був створений із студентів Київського університету в 1906 р. під керівництвом Михайла Злобінцева і проіснував до 1909 р. Колектив складався з 
6-ти учасників і часто виступав на українських громадських імпрезах довколо Києва. В 1910 р. існував ансамбль, який складався з учнів класу гри на бандурі музичної школи М. Лисенка, де викладав кобзар Іван Кучеренко.
Ці колективи вплинули на заснування професійного колективу в Києві в 1918 р. під керівництвом бандуриста Василя Ємця.
З 8-ми зацікавлених, які відповіли на оголошення в київських газетах, був створений перший колектив, переважно з Кубанських козаків та учнів В. Ємця. Репетиції колективу почалися в серпні того ж року.
Думка про створення кобзарського колективу виникла у В. Ємця в 1911 р. після концерту кобзарського квартету в Охтирці, де грала група слобожанських кобзарів під керівництвом кобзаря 
І. Кучеренка. На задум В. Ємця вплинуло й існування кобзарського колективу в Москві, де він вчився у 1913—1914 рр., а також певні спроби та експерименти, які він провів на Кубані в 1913 р.