Феодосій Печерський

Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В.

Феодосій Печерський.jpgФеодосій народився близько 1036 р. в багатій сім'ї, яка володіла помістями у Василеві (тепер м. Васильків Київської обл.). Дитячі роки провів у Курську, де його батько був великокнязівським управителем. Уже в юнацькі роки Феодосій відрізнявся природною замкнутістю, відчуженістю, що Й зумовило його вибір служінню церкві. Після смерті батька, "не злюбивши світу цього", 17-літнім юнаком він таємно приходить до Києва з наміром вступити до монастиря. Через відсутність коштів для монастирського внеску Феодосій поселяється поряд з печерою Антонія, провівши тридцять років в "трудах" і молитвах, не думаючи про свою плоть, переносячи всі митарства печерського подвижника в надії на велику нагороду на небесах. В 1062 р. братія вибрала його ігуменом Києво-Печерського монастиря. Ввійшовши у близькі стосунки з князем Ізяславом, Феодосій використав свій вплив на нього для посилення позицій печерського чернецтва, перетворив Києво-Печерський монастир на "багатолюдну обитель" з храмовими спорудами, прийняв Студійський статут, який характеризувався особливо суворими вимогами до чорноризців: повною відмовою від власності, безумовним підпорядкуванням ігумену, дотримуванням суворої дисципліни і участі кожного у фізичній праці. Авторству Феодосія приписують 11 творів: два послання до князя Ізяслава Ярославовича, вісім слів і "повчань", серед яких виділяються "Слово про терпіння і любов", "Повчання про терпіння і смирення", "Повчання про хождіння до церкви і про молитви", "Повчання про користь душевну", молитви за "крестьян".

Феодосій Печерський як ідеолог православної церкви обстоював основні положення її світорозуміння, доходячи до протиставлення світу землі, як світу зла, божественне трансцендентне начало, даючи традиційне для християнства розуміння людини, а також ідеї виборності чернецтва, винятковості "ангельського чину". Водночас, проповідуючи основи християнської етики і моралі, закликав ченців повністю відмовитися від миру, викривав користолюбство, зажерливість іноків, вимагав від братії покаяння, повного звіту у справах і помислах, дотримування постів і молитов. Як і Іларіон, пов'язував служіння Богові не зі словом, а з ділом, підкреслюючи, що "люби божия не є словесехь сьвершаетея, но в делехь деятельньїхь", однак вищий сенс служіння Богу вбачав у "бдении и молитвах". Останнє випливало не тільки з його світоглядних, а й гносеологічних позицій.

З точки зору Феодосія, розподіл явищ на "видимі" і "невидимі" допускає поряд з чуттєвими сприйняттями, які реєструють матеріальні властивості реальних речей, визнати наявність особливих почуттів, котрі сприймають "невидимі" явища трансцендентного світу. Більш того, оскільки існує різниця між чуттєвим досвідом "гріховодної плоті" і чуттєвим досвідом "одухотвореної плоті", то цілком логічно визнати не тільки чуттєве пізнання, а й те, що тільки відійшовши від дійсності, містичної аскези, одкровення, можна досягти чуттєвим сприйняттям трансцендентну істину, яка є в Богові. Послідовно обстоюючи цю точку зору, він і вбачав істинний шлях служіння Богові "без любові до роду, рідної матері", відмовляючись від світу і ненавидячи його. Так само, як і інші мислителі того часу, почитав свободу волі, сформувавши погляд на неї у вигляді концепції "самовільності вчення". Феодосій Печерський, стверджуючи славу і милосердя людини, розглядав їх в плані морально-етичного ідеалу, де порятунок людини досягається не просто вірою, а активним людинолюбством, доброчесністю у вченні.

Основу соціальних поглядів Феодосія Печерського становила ідея "боговибраності князя", згідно з якою світська влада йде від Бога. Світські володарі не зберігають, а тільки захищають правовіру, стоять на сторожі божих і церковних інтересів. Що стосується провідної ролі в державі, то вона має належати духовній, а не світській владі. Активно втручаючись у політичне життя, Феодосій доводить необхідність створення над суспільством, світською владою чернечого нагляду, який, не обмежуючись чисто релігійними справами, поширювався б на всі політичні відносини.

Феодосій Печерський як представник православної церкви був далеким від релігійної толерантності. Навпаки, він був нетерпимим до єретиків, відрізнявся послідовною ортодоксальністю. Розподіл церкви на східну і західну в 1054 р. сприйняв за загальною схемою протиставлення Старого і Нового Завітів, де західне християнство символізувало перше, а "старий" Рим поставав в образі згубної зради, "заблудження гріха", тоді як східне, особливо руське православ'я, символізуючи Новий Завіт, проголошувалося царством світла і благодаті. З погляду такого протиставлення виступав проти іудаїзму і латинства (католицизму), вважаючи істинною вірою тільки православ'я, яке захищається східним чернецтвом. Латинство Феодосій ставив нижче віри вірменської, ісламу і іудаїзму. Звідси розгляд католицизму і всього, що було пов'язане з ним, як язичництва, відмова від осмислення Св. Письма, вимога його буквального сприйняття як вищої мудрості, повна орієнтація на східну патристику. Щоправда, для негативного ставлення до католицизму у Феодосія були певні підстави — наявність у Києві польського військового контингенту, а католики, чинячи свавілля, створювали конфліктні ситуації між собою та місцевим населенням, що збільшувало небезпеку латинських вчень. Проте й за таких умов він усвідомлював не тільки мета-спільність християн, а й метаспільність людства, зумовленості до милосердя, якої гідний кожний. У "Слові про віру християнську і латинську", попереджуючи проти захоплення латинством, Феодосій підкреслював також необхідність милувати милостинею не тільки людей своєї віри, а й іншої, милувати всякого чи то жидовина, чи сорочинина, чи болгарина, чи єретика, чи латинина, чи поганина і від біди спасати.

Значна частина настанов Феодосія Печерського була успадкована українськими полемістами кінця XVI — початку XVII ст. (В. Суразьким, І. Вишенським та ін.), які за умов боротьби з унією негативно ставилися до латинства, античної філософії, вимагаючи повернення до духовної культури давньої Русі як своєї античності. Уявлення про католицизм як єретичну течію зумовили й сучасне відношення до нього Української православної і Української автокефальної церков, де спостерігається різко негативне ставлення до римсько-католицької і греко-католицької церкви, що відрізняється крайньою нетерпимістю, посиленням міжконфесійної боротьби, до якої приєднуються і деякі політики.

У становленні філософської культури Русі чільне місце належить "Ізборнику Святослава 1073 року" та "Ізборнику 1076 року", які мають не тільки енциклопедичний характер, а й містять широке коло філософських значущих ідей. У прямому чи опосередкованому вигляді вони увібрали ідеї, що були в попередніх філософських традиціях, а також несуть на собі відбиток особливостей філософської думки доби Київської державності.

Джерело: http://pidruchniki.ws/15970122/filosofiya/luka_zhidyata