Князь Кий на прийомі у
імператора Візантії Зенона. художник Артур
Орльонов. Частина 1

 Князь Кий на прийомі у імператора Візантії Зенона. 484 рік. Художник Орльонов А.

   Важливою складовою легендарного життя князя Кия стала подорож до Константинополя, де він був прийнятий імператором. Літописець не міг повідомити, за давністю літ, який саме правитель приймав слов’янського князя з Подніпров’я:

«А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди]».

   Тривалий час Імперії доводилося мати справу з кочовиками — сармати, гуни і їхні спадкоємці у Європі тримали в неспокої її рубежі. До цього в Константинополі поступово звикли. Слов’ян, схоже, вже тоді сприймали, як супутників цих ворогів — у візантійських істориків можна зустріти перелік їх через кому, причому слов’яни з антами часто завершують список. Для слов’ян Дунай деякий час уявлявся рубежем населеного світу, але з-за нього деякі відомості все ж надходили. Адже у тій самій Дакії, яку вони благополучно заселили, ще лишалися нащадки населення однойменної римської провінції. Від них можна було чимало дізнатися стосовно життя там, за річкою, а також про минулі часи. Чи не з тієї епохи увійшов до слов’янського фольклору образ імператора Траяна — але вже не як всемогутнього владики, а як володаря казкового краю, «землі Траянової», що пересувається по «стежці Траяновій», їм же споруджені земляні укріплення — «Траянові вали». До речі, вважають, що етнонім «греки», що увійшов до слов’янської мови, латинського походження. Імператор Юстиніан І з почтом 


    А потім почалися набіги антів та склавинів на володіння Візантії. Вважають, що відгомоном тих подій є окремі сюжети і навіть цілі билини, приміром, билина про Волха. Її герой на чолі з дружиною веде війну ради здобичі: зброї, худоби (коней, корів), а також рабів. Щоправда, у билині йдеться про «Індійське царство» або ж про «силу турецькую», однак і було записано її у відповідні часи.
    Перші набіги мали місце ще у часи імператора Анастасія І, продовжилися при Юстині І та його наступнику, Юстиніані І. Ці події збігаються з черговими кліматичними змінами, за якими мала місце ціла низка голодних років. Варвари постраждали від того більше, ніж піддані імперії, адже вони не могли розраховувати ні на продовольчі запаси, ні на постачання зерна з Африки. Тепер уже не жадоба здобичі, а голод гнав переселенців з півночі на південь.
    Як бачимо, літописець був впевнений, що князь Кий був гідно прийнятий цесарем, тобто імператором. Нині складно встановити, за браком Констанинополь (Стамбул), руїни імператорського палацу. інших відомостей, за яких обставин, коли і як відбулася ця зустріч (і чи взагалі відбулася). Є й інші свідчення стосовно контактів слов’янських князів з володарями Візантії, які дають вченим підстави вважати цілком вірогідною подорож легендарного князя Кия на зустріч з «цесарем». Так само імовірно, що зустріч ця могла відбутися у столиці імперії, Константинополі, де більшу частину свого життя перебували візантійські імператори. Зокрема, є відомості про відвідини Константинополя слов’янським вождем на третьому році правління Юстиніана І — тобто 529 або 530 року. І пізніше Юстиніан І вступав у переговори з правителями антів, укладав з ними угоду про мир і навіть запропонував заселити близько 540 року покинуту на той час ромеями фортецю Турріс на Дунаї.

   За часів Юстиніана І мало який рік минав без слов’янських набігів. Причому нападаючі часом зовсім не квапилися повертатися за Дунай, а починали селитися на землях імперії! Війна йшла із змінним успіхом. Навесні 551 року слов’янські загони дісталися стін міста Адріанополя, а до столиці лишалося якихось 5 денних переходів. Слов’янському війську вдалося здолати відправлену проти них армію і навіть захопити як трофей лабарум — священний прапор імператора Константина. 


    Армія завойовників разом із величезним обозом і натовпами полонених досягла «Анастасієвих стін» — укріплень, розташованих за день шляху від столиці. Флавій АсарІ тут в тил слов’янському війську вдарили ромеї, які рухались слідом. Їм вдалося відбити не лише полонених, але і прапор Константина. Після цієї битви слов’янські загони відступили за Дунай, маючи при собі частину здобичі і полонених. В наступні літа вони не раз брали в облогу (щоправда, безуспішно) друге за величиною після Константинополя місто Візантії на території Європи — Фессалоніки, причому із застосуванням облогових машин. Коли біля кордонів імперії з’явилися авари, досвідченим у дипломатії візантійцям спочатку вдалося скерувати їх проти слов’ян. Але з часом авари, підпорядкувавши слов’ян, з новими силами повернулися, аби пограбувати землі своїх колишніх наймачів. Загалом поєднання аварської кінноти і слов’янської піхоти поставило імперських полководців в дуже скрутне становище — 626 року лише дивом вдалося відстояти Константинополь! 


   Лише з появою на політичній карті перших слов’янських держав, а сталося це впродовж VII століття, у візантійців з’явилися відповідальніші партнери для переговорів і шанси на укладення миру.  Щоправда, за мир доводилося дорого платити — не лише золотом і гучними титулами, але і територіями. І при цьому весь час готуватися до наступної війни. Отже, нема нічого неможливого у проведенні подібної політики і у останній чверті V ст. 


Золотий солід імператора Зенона (474-475/476-491 рр)    В цей період питання захисту рубежів імперії від вторгнень варварів з-за Дунаю залишалися актуальними, як і раніше. Проблемою було не лише утримання величезного війська, але і його комплектування особовим складом. Для цього на службу залучали цілі племена, разом з вождями, золотом і посадами, купуючи їхню прихильність. Відомо, що в їхньому числі були і воїни із слов’янських племен. 


    Час легендарної подорожі вирахувано на підставі хронології подій, реконструйованої для серії картин про князя Кия, вихідною точкою якої стала дата заснування Києва — 482 рік, встановлена свого часу науковцями2. З літопису відомо, що Кий вирушив у мандри на Дунай після цієї події. Тоді візит до Царгорода-Константинополя міг передувати споруд женню Києвця на Дунаї, яке могло відбутися саме після історичної зустрічі з імператором. Таким чином зображена на картині подія могла мати місце між 482 р. (заснування Києва) і 487 р. (оборона Києвця), тобто приблизно 485 року, у часи правління імператора Зенона. 


    Відомо також, імператор Зенон, між іншим, проявляв значну увагу до земель Таврики. Він, приміром, не пошкодував грошей з державної скарбниці для відбудови та зміцнення стін Херсона (слов’яни називали його Корсунем), міста, яке було форпостом імперії у цих землях.
Минуть століття, і під час археологічних розкопок серед руїн міста буде знайдено відповідний напис, вибитий на кам’яній плиті. Одна із найпотужніших башт, від якої збереглася лише нижня частина, і нині носить ім’я імператора Зенона. Товщина її стін складає декілька метрів, і вони здатні витримати удари найпотужніших таранів і балліст. Тому ані гунам, ані іншим кочовикам, що вдерлися до Таврики і закріпилися неподалік від міста у степах, так і не вдалося здолати потужні укріплення Херсона. Руїни "вежи Зенона", V ст., Херсонес 


    Однак на Дунаї кордони виявилися менш міцними, адже надто багато «варварів» випробувало їх на міцність. Імператор Зенон на власному досвіді знав, як важливо підтримувати баланс сил, залучаючи одних варварів проти інших, втілювати в життя старе римське правило: «поділяй і володарюй».
Згадана літописцем зустріч князя Кия з ромейським імператором була знаковою подією. Сама лише згадка про неї надавала особливої ваги нащадкам та спадкоємцям давнього князя, правителям Києва і київської землі. Легендарній зустрічі князя Кия з володарем Східної Римської імперії присвячене це історичне полотно.

ПРИЙОМ КНЯЗЯ КИЯ В КОНСТАНТИНОПОЛІ 485 Р.

   Картина переносить нас у центр Константинополя, такого, яким він міг бути у другій половині V — на початку VI ст.
У ті часи це було найбільше місто Європи і одне з найбільших міст світу, столиця величезної, могутньої та надзвичайно багатої імперії. Про велич міста промовляло усе — потужні, неприступні укріплення, розкішні будівлі, християнські храми і палаци, численні статуї та колони, вимощені мармуром та мозаїками площі. Серед них особливе значення мала та, яка знаходилася перед парадним входом до імператорського палацу. В наш час це місце у центрі Стамбула, столиці Туреччини, вимощене звичайними плитами, поруч знаходиться величезна будівля храму Св. Софії, зведеного вже у VI ст. та ростуть дерева.
Супутниковий знімок сучасного Стамбула (Константинополя)    Від давніх палаців збереглися лише руїни, лише місцями можна побачити мармурові колони та інші деталі будівель, прикрашені вишуканим різьбленням, які лише нагадують про велич зниклої імперії. За понад півторатисячолітню історію це місце не раз зазнавало змін та перебудов, так що зараз досить складно відтворити його таким, яким воно могло бути у 80-ті роки V століття. 7.jpg


    Аби потрапити до імператорського палацу, князь Кий із супутниками мали подолати досить довгий шлях вулицями і площами Константинополя. На полотні зображено ту мить цієї історичної подорожі, коли слов’янське посольство нарешті дісталося до площі Августейон. 


    Ця площа була збудована ще у IV ст. за повелінням імператора Костянтина І для проведення урочистих церемоній. Її розпланували на місці старої, ринкової, оточеної портиками. Названа нова площа, як було прийнято у ті часи, на честь Августи Єлени, матері імператора6. А 459 року імператор Лев І звелів встановити тут позолочену колону на її честь, увінчану статуєю. Пізніше на цій-таки колоні встановили кінну статую імператора Юстиніана І, яка простояла до 1515 року, поки була зруйнована турками. 


 8.jpg      Площа була оточена розкішною мармуровою колонадою. Ворота у вигляді тріумфальної арки у колонаді, увінчані зображенням хреста та статуями апостолів Петра і Павла. Ці ворота вели на територію імператорської резиденції. З іншого боку, поруч з площею, в часи імператора Юстиніана І було зведено величний храм Святої Софії. Звичайно, цієї споруди ми не побачимо на картині — адже подія, яку на ній зображено, мала місце за кілька десятиліть до цього будівництва. Площу прикрашали громадські будівлі. Поруч знаходилась велична будівля сенату (на задньому плані) з велетенськими колонами. 


    Місце урочистих церемоній було вимощене мармуровими плитами, в проміжках між якими зроблено кольорові мозаїки. Згідно зі звичаями того часу, на площі було встановлено чимало статуй на честь імператорів. Про їхнє існування повідомляють писемні джерела, окремі фрагменти виявлено під час археологічних розкопок. 


    У центрі картини — обидва володарі. Князь Кий, який зупинився перед мармуровою статуєю імператора Зенона. Ця пара символізує зустріч 9.jpgдвох різних і віддалених — не лише відстанями, але й мовою, звичаями, нарешті — Вірою світів: слов’янського і ромейського. Один вражає простотою і мужністю, інший — величчю та багатством. За кожним — тисячолітня історія та культура, повага до предків і вірність обраному способу життя та меті. 


10.jpg     Князь Кий дивиться на статую імператора, ім’я якого можна прочитати на постаменті. Проте Кий не може цього зробити, та це і не обов’язково — гості мають провідника-перекладача, який усе має пояснити «варварам». 


    На картині показано також інших учасників історичного дійства з обох сторін: ромейської та слов’янської. Перша предтавлена духовенством, офіційними чиновниками різного рангу — від магістра офіцій до перекладачів, почесною вартою та супроводом з різних підрозділів з імператорських гвардійців, натовпом городян. Слов’янське посольство нечисленне — це князь у супроводі всього чотирьох осіб, однак вони відображають структуру княжого оточення. Це воєводи, наставник військового братства та воїн-охоронець з цього братства. 


    Статуя імператора поставлена перед входом до невеликої базиліки. Вишикувалася придворна сторожа з різних підрозділів імператорської гвардії. Навколо вирує натовп, який представляє різні верстви населення великого міста — від осіб з імператорської фамілії та заможних городян. Чимало цікавих зібралося подивитися на посольство «варварів», які прибули до столиці могутньої імперії, найбільшої та найбагатшої держави Європи того 11.jpgчасу. Князь Кий виступає в урочистому, але скромному, на тлі місцевого населення, вбранні. Його супровід — старійшини та воїни також помітно відрізняються одягом та зовнішнім виглядом. За ними двоє рабів несуть подарунки — ноші з коштовним хутром. Далі з площі Августейон посольство має вирушити до імператорського палацу. Сюжет картини зберігає інтригу — ми так і не дізнаємося, як (і чи був) прийнятий князь Кий імператором (і яким), як проходила ця історична зустріч, яку «честь» і які дари отримав він того дня. 


    Однак ми можемо спробувати уявити собі, як це могло бути, у ті далекі, давно минулі часи, в епоху легенд… Імператор зображений, як полководець: у військових обладунках «під старовину», у плащі, застібнутому на плечі круглою фібулою. В такому вигляді образ імператора карбували на монетах. Напис на постаменті: «наш пан Зенон вічний імператор». Флавій Зенон замолоду носив інше ім’я — Тарасіс (або ж Траскаллісеус, Тарасикодісса), народився 425 або ж 435 року у сім’ї, що належала до войовничого 12.jpgплемені ісаврів у Малій Азії. Як бачимо, Зенон майже ровесник князя Кия. 


    У ті часи «справжні» римляни зверхньо поглядали на іноплемінних вихідців з провінції, однак Тарасіс, син Кодісси зробив кар’єру на військовій службі, до того ж 468 року оженився (змінивши при цьому ім’я) на Аріадні, дочці імператора Лева І. Останній був вдячний ісаврам за допомогу у боротьбі за владу, отож нема нічого дивного у тому, що він наблизив до себе одного з них. Син Флавія Зенона 474 року був проголошений співправителем свого діда, Лева І — Левом ІІ, а згодом і батько піднявся на найвищий щабель державної ієрархії.
    Початок правління Зенона був багатим на драматичні події. Так, 476 року до Константинополя за повелінням гота Одоакра було доставлено знаки імператорської влади з Риму: від цього часу Західна Римська імперія перестала існувати. На її руїнах віднині володарювали королі «варварів» — готів, лангобардів, франків… 


     Однак імператор Зенон все ж таки проголосив про історичне об’єднання двох імперій, а Одоакра призначив намісником на Заході, надавши йому титул патриція. Слід згадати також, що Флавій Зенон ще до сходження на престол, коли очолював імператорську гвардію, на боці імператора Лева І,13.jpg взяв участь у запеклій боротьбі за владу проти всесильного магістра Аспара (алана або гота за походженням), долучившись таким чином 471 року до порятунку Східної Римської імперії. Отже імператор з власного досвіду знав, наскільки важливим є вчасне налагодження стосунків з як різноплемінним населенням держави, так і її неспокійними, а часом — небезпечними сусідами. 

14.jpg
     Такою була людина, з якою міг зустрічатися засновник стольного града одного із слов’янських племен, а згодом — міста, яке не лише зіграло досить помітну роль в історії Європи, але свого часу намагалося наслідувати Царгороду-Константинополю, а його правителі — суперничати з ним. Перед зображенням імператора зупинився князь Кий із своїм нечисленним і скромним почтом. За ним бачимо двох літніх чоловіків — це воєводи або старійшини та двох воїнів, зі шкурами на плечах, які з цікавістю озираються довкола.
   

    А от погляд князя цієї миті звернений до образу людини, яка уособлювала могутню імперію, про яку він так багато чув і яку от-от має побачити. Цей напружений погляд ніби промовляє: «так от ти який, володар держави ромеїв». Водночас це погляд досвідченого воїна, який оцінює вірогідного супротивника. У волоссях і бороді — сивина, князь вже чимало пережив та побачив на своєму віку. Він ходив у далекі походи, заснував з ріднею місто над Дніпром, і от тепер доля привела його до Цесаргорода-Константинополя


    Права рука Кия тягнеться, мабуть мимоволі, до золотого, ще батьківського медальйона на грудях. Ця річ — чи то отримана в нагороду, чи захоплена колись у землях ромеїв — живий зв’язок, частинацього дивовижного, малозрозумілого і тому ще ворожого світу, а ще — оберіг, давній, родовий. Але ж зараз він у самому серці імперії, не завжди мирної та прихильної до його співплемінників.16.jpg


15.jpg    Тож не дивно, що ліва рука князя стиснута так, ніби тримає руків’я меча або ратище списа: він готовий і до словесного двобою, і до збройного. Одягнений князь у білу полотняну сорочку, вишиту червоними нитками. Червоний — колір крові і влади. Цього разу на плечах Кия не багряний плащ, — такий у Константинополі може носити лише імператор — а зелений, шовковий, прикрашений яскравою золототканою каймою. Можливо, ця дорога річ куплена на шляху до столиці, аби гідно виглядати на переговорах з ромеями. Про високий ранг промовляє, окрім медальйона, пояс, прикрашений золотими платівками.

17.jpg20.jpg21.jpg18.jpg19.jpg


Джерело: http://www.history-ua.org/nu/?id=5028

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ. КАРТИНА "КНЯЗЬ КИЙ НА ПРИЙОМІ У ІМПЕРАТОРА ВІЗАНТІЇ ЗЕНОНА. 484 РІК". - К.: Кріон. 2012

Щодо придбання книг звертайтеся до видавництва за телефоном: 044 581 04 68 або e-mail: krion.kiev@mail.ru