Князь Кий на прийомі у
імператора Візантії Зенона. художник Артур
Орльонов. Частина 2

23.jpg   Супутники князя мають більш скромний вигляд. Вони одягнені згідно зі звичаями свого племені та тим місцем, яке вони в ньому займають. 24.jpgЗа спиною князя бачимо чоловіка з золотою гривнею на шиї. Це — знатна людина, княжий воєвода. На поясі є металеві накладки, але вони значно скромніші, ніж у Кия. Одяг на ньому простий — полотняна, фарбована відваром якогось коріння у не надто яскравий колір сорочка, на плечах — темний плащ. Рука лягла на пояс, при якому однак, нема ні меча, ні навіть ножа. Лише шкіряна сумка, яку треба пильнувати в натовпі, адже у ній — монети, так необхідні під час подорожі землями ромеїв. З-під плаща, на червоному шнурку звисають оберіги. Серед них — ведмежий кіготь, здобутий на полюванні, у двобої з могутнім звіром. Давні вірили, що такий амулет не лише оберігає, але й передає власнику частину сили забитого звіра. Погляд чоловіка звернений в далечінь, здається він замислився. Про що думає воєвода цієї миті? Може про те, що мине небагато часу і за отриману від кесаря «честь» доведеться платити кров’ю — власною і своїх воїнів — десь у бою на кордонах імперії? За спиною воєводи можна побачити ще одного супутника, який займає подібне положення. Він також уважно спостерігає за людьми, які зібралися перед базилікою.
    У почті князя також бачимо двох молодих воїнів, які вирізняються одягом, а саме вовчими шкурами, накинутими на плечі. Цей не простий воїн, а такий, що належить до військового братства. Подібні товариства існували у давніх слов’ян і складалися з молоді, яка навчалася мистецтву війни під проводом досвідчених, старших воїнів-наставників. Відомості про ці братства та їхні подвиги походять переважно зпісенного фольклору та билин. Божествений покровитель громади-братства воїнів найчастіше уявлявся в25.jpg образі звіра.
26.jpg    Ритуал посвячення молоді у воїни передбачав, між іншим, містичне перевтілення у хижого звіра-вовка. Віра у перевтілення на звіра, а також заступництво бога війни додавало впевненості у власній невразливості. Візантійські автори занотували також, що вовче виття було бойовим кличем у слов’янських воїнів.    Отож у почті князя Кия бачимо двох таких воїнів, які прибули з ним у якості охоронців посольства. Дарма що в руках та при поясі нема зброї — досвідчений воїн зможе здобути зброю у ворога, схопитися із ним голіруч. Охоронець з сірою вовчою шкурою на плечах уважно вдивляється в натовп попереду, чи нема там якоїсь небезпеки для князя? Здається, на перший погляд, він стоїть вільно, але готовий до бою будь-якої миті.
     А от інший княжий охоронець, який стоїть позаду, здається, налаштований більш мирно. Він старшого віку і належить до числа наставників військового братства — про це свідчить ведмежа шкура, накинута на плечі. Комір полотняної сорочки та її верхня частина прикрашені вишивкою блакитними нитками. На червоних шнурках — численні амулети, поруч з кігтями та іклами тварин поблискують золоті речі — монета, підвіски, великі скляні намистини. До прикрашеного золотом пояса підвішений ще один амулет — у золотий футляр, прикріплений до золотого ж ланцюжка покладено якусь магічну річ або шматочок пергаменту з написом.
    Воїн усміхнений і його погляд ніби блукає по натовпу, у якому повно красивих жінок в розкішному одязі. 27.jpgОдна з них поруч, з кошиком троянд і квіткою в руці. Судячи з одягу та золотих прикрас — це заможна (і заміжня — вкрита покривалом голова) молода жінка, яка з цікавістю поглядає на варвара з далекого краю. Здається, і сам воїн-наставник залюбки провів би час у милому товаристві, а не за переговорами в імператорському палаці. 28.jpgПроте, можливо, ця веселість є лише показною. Звісна річ, досвідчена людина здатна змусити усіх довкола повірити, що її цікавлять лише жінки, будучи водночас зосередженою на довіреній справі. Позаду нього пара темношкірих рабів, які дивляться лише під ноги, несуть на ношах хутро — коштовний подарунок для самого імператора, здобутий на полюванні у далеких і таємничих північних лісах.
    Можливо, що і самі вони є частиною цього подарунку від слов’янського князя. Замикають процесію троє кінних воїнів. Ліворуч — командир у блакитному плащі, скріпленому золотою застібкою.
    Ця поважна особа — comes excubitorum, командувач добірним загоном елітної кінної гвардії, один із найближчих (і довірених) військових чинів в оточенні імператора. Поруч можна розгледіти двох воїнів у шоломах. Вони з підрозділу екскувітів, який входив до особистої гвардії імператора. Цей кінний підрозділ чисельністю до 300 воїнів було сформовано в часи імператора Лева І. Ескувітів було набрано з
числа ісаврів — співплемінників імператора Зенона, які стали вірною опорою трону. Можна помітити, що вояки цього разу споряджені не по повній формі. Зокрема, не було вдягнено важкі обладунки, нема позолочених щитів. Це означає, що біля брами вони мають передати посольство іншим охоронцям адже ескувітори належали до зовнішньої охорони палацу. Слід зауважити, що у ті часи, як відомо з візантійських джерел, солдати намагалися не одягати обладунки без особливої потреби — тим більше, у літню спеку, обмежуючись лише найнеобхіднішим.   На кінець V ст. чисельність гвардійських частин, яким було довірено охороняти імператорів, досягла 6300 осіб.
     На картині присутні представники ще одного гвардійського підрозділу. Трьох воїнів зі списами та щитами зображено у центральній частині картини. Це primoscutarii («перші» щитоносці). Цей підрозділ формувався насамперед з дітейвійськових високого рангу. Вони не лише отримували високу платню, але й мали чудові перспективи по службі в якості командирів військових підрозділів та частин. 29.jpg
30.jpgЗ часом primoscutarii стали виконувати насамперед церемоніальні функції почесної варти.
Вояків з цього підрозділу зображено праворуч від імператора Юстиніана на знаменитій мозаїці із Равенни, яка стала основою для іх відтворення на даному полотні. Їхні обладунки включають шоломи та щити, озброєні вони списами. Шоломи каркасної конструкції, склепані з кількох пластин, з нащічниками. Подібна конструкція у Європі з’явилася і була дуже популярною, насамперед серед «варварів», починаючи з IV ст. На думку дослідників занесена вона зі сходу, через сарматів та персів. Зображені на картині шоломи вкриті позолотою та прикрашені кольоровими вставками. Подібні обладунки відомі за знахідками — переважно випадковими. Цей тип датують кінцем IV — першою половиною V ст. На час події подібні шоломи виглядали досить архаїчно, однак варто згадати звичай споряджати церемоніальні підрозділи у старовинному стилі.
На щиті зображено хризму — монограму з імені Іісуса Христа. Її складено із двох перехрещених між собою грецьких літер, з яких починається ім’я Спасителя: Х (хі) та Р (ро). Ліворуч вписано грецьку літеру, А (альфа), праворуч — «омегу», які презентують цитату з тексту Апокаліпсису: «Аз єсмь Альфа і Омега, початок і кінець, Господь, який є, був і буде, Вседержитель».
У військовій символіці використання хризми поширилося завдяки імператору Константину Великому. Сталося це після видіння, у якому імператор побачив знак, який звелів намалювати солдатам на щитах, а також увінчав ним свій 32.jpgвійськовий штандарт — лабарум. На самому червоному штандарті було зроблено напис «цим переможеш». Під ним Костянтин Великий і справді переміг у вирішальній битві за владу біля Мальвійського мосту, що сталася у 312 році. Символ цей також визначали, як «печатку божу». На картині бачимо кілька зображень хризми — її, для більшої пишності, оздоблену вставками з коштовних каменів мають на щитах primoscutarii, її вміщено на постаменті статуї імператора Зенона, на штандарті у правому куті, на одязі чиновників. На31.jpg білому одязі — туніках — охоронців бачимо кольорові нашивки. Вони ткані, з кольорової вовни. Кожен підрозділ вирізнявся кольорами та малюнком нашивок. Подібними виробами на той час особливо славилися майстри Єгипту. Чимало їх було виявлено під час розкопок давніх поховань і нині можна побачити у музейних колекціях. Прямокутні нашивки іменували «табліонами», а круглі — «орбікулами». Табліонами та орбікулами охоче прикрашали свій одяг не лише військові, але й знать, городяни — кожен згідно зі своїм положенням та можливостями. Їх не тільки нашивали, але і майстерно вшивали «в стик» — переважно для більш заможних замовників.
    З часом для виготовлення таболіонів та орбікул почали використовувати шовк. Шовком по вовні іноді також вишивали важливі деталі, які слід було підкреслити — очі, частини квіток тощо. Це могли бути не лише орнаменти, але і стилізовані зображення людей, тварин, іноді цілі сцени.
    Посольство на чолі з князем Києм зупинилося не лише перед зображенням імператора. За його спиною знаходиться розкішно оздоблена базиліка — християнський храм. Фасад прикрашений яскравими кольоровими мозаїками із зображеннями Спасителя на троні, нижче — Святих Апостолів. Подорож до Константинополя-то не лише зустріч з правителем могутньої імперії, це і зустріч з іншою вірою — християнською.
    В цьому місці навіть каміння промовляє про це. Так, у нижній лівій частині картини можна побачити напис латинською мовою, зроблений на мармуровому блоці. Це — Нікейсько Константинопольський сим вол християнської віри, прийнятий на церковних соборах у IV ст. Він починається33.jpg словами «Credo in unurn Deum, Patrem omnipotentem, factorem caeli et terrae, visibilium omnium et invisibilium» — «Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя,  Тв о р ц я  н е ба  і  з е м л і,  в с ь о г о  в и д и м о г о  і  н е в и д и миго». Цей напис нагадує, що посольство прибуло не лише до столиці імперії, але й до духовної столиці християнського світу.
34.jpgУ лівій частині картини зображено кількох служителів церкви. Найвище, за спиною статуї імператора — єпископ. Його можна упізнати по накинутому на плечі омофорі — довгому шарфі із витканими на ньому зображеннями хреста. Омофор — символ спасіння Іісусом Христом роду людського, як «блудної вівці», принесеної «добрим пастирем» додому, його одягали під час богослужіння.
Місце, на якому зображено високого ієрарха (за спиною імператора) не випадкове — адже церква відігравала значну роль не лише у духовному, а і у політичному житті імперії.
У лівому куті картини, біля підніжжя сходів бачимо іншу духовну особу — ченця, у скромному одязі, в руці тримає книгу з хрестом на обкладинці: це — Святе Письмо. Він уважно придивляється до слов’янського посольства — адже йому, можливо, доведеться ще вирушати з духовною місією на батьківщину варварів. Саме таким, ченцям належала провідна роль у проповіді слова Божого серед язичників, які оточували імперію.
Серед зустрічаючих — представники не лише духовної, але і світської влади. На східцях бачимо сивого чоловіка поважного вигляду у розкішному, тканому золотом одязі, який тримає жезл, увінчаний золотим орлом. Це — важлива посадова особа, magister officiorum (магістр оффіцій), який, окрім управління справами палацу, імперської канцелярії, керівництва особистою охороною (і тємними службами) мав опікуватися дипломатичними справами, а саме прийомом посольств. Отож його присутність на площі Августейон засвідчує офіційний характер візиту слов’янського князя до Константинополя.
     Поруч з ним інші чиновники з його відомства — один із нашивкою із зображенням хризми на плащі, інший — у багато оздобленій довгій туніці із накинутим на плечі блакитним плащем із витканою на ньому хризмою. Усі вони однаково спокійні та незворушні, наче статуї, однак дуже уважно спостерігають за посольством та усім, що відбувається довкола. 35.jpg
Безпосередньо з посольством працюють інші чиновники та перекладачі. Один з них, у зеленому плащі із золотою каймою стоїть із сувоєм в руці перед статуєю імператора — він має супроводжувати гостей на території палацу, провести їх до самого імператора. У сувої записано все — імена послів, звідки вони і для чого прибули до столиці. За проведення прийомів відповідав логофет дрома, який мав супроводжувати особливо важливих відідувачів11. Поруч з князем бачимо перекладача, який супроводжує посольство.
  36.jpg    Він теж належить до відомства логофета та походить, вірогідно, з числа «варварів», яких було чимало на імператорській службі. В ті часи знання багатьох мов сприяло успішній придворній кар’єрі.За посольством з висоти східців за подіями уважно спостерігає жінка у фіолетових шатах. Її зачіску прикрашає діадема. Ця особа належить до імператорської родини — адже за рангом лише її представники могли використовувати подібний колір та прикраси. Вона прибула з почтом, який складається із жінок у жовтих плащах. Праворуч від неї раб-перекладач у короткій туніці, судячи з кольорів нашивок — з східних провінцій імперії. У історії Візантії відомі випадки, коли наречених з імператорської родини видавали заміж за правителів «варварських» держав, аби закріпити досягнуті угоди — насамперед про військовий союз. Однак має минути ще кілька століть, поки київський князь візьме за дружину візантійську принцесу.
    Нижче від неї на східцях — рабиня (про це свідчить одяг з короткими рукавами) із тацею, на якій стоїть срібний глек та золота чаша. Кому призначається це вино і ця чаша? Гостям, зустрічаючим? На цій площі зустрічалися два світи, дві віри, попереду — довга історія, у якій буде все: війни і мир, обмін ще не одним посольством, взаємовигідна торгівля, паростки візантійської культури на берегах Дніпра. Минуть століття, подорож князя Кия до «Цесаргорода» перетвориться на легенду, але настане день, і приймуть хрещення жителі Києва, а слідом за ними — Руська земля.

   Сьогодні ми маємо змогу милуватися мозаїками та фресками Софії Київської, виробами константинопольських майстрів-ювелірів у вітринах музеїв. А все починалося того далекого дня, коли князь Кий «ходив до цесаря» і «велику честь» прийняв від нього.