«Князь Кий захищає
фортецю Києвець на Дунаї. 487 рік», худ. А.
Орльонов частина 2

    З внутрішнього боку із дерева робили досить широкий поміст, по якому пересувалися захисники. Через усталені проміжки (як правило, кожні 30–50 метрів) по периметру стін фортеці зводили прямокутні башти. З них можна було вести фланговий обстріл ворога, який намагався видертися на стіни. Вказана вище відстань між баштами визначалася бойовими можливостями тодішньої ручної метальної зброї – луків, праці, дротиків, які найбільш ефективними були саме на такій дистанції. Крім того, на бойових площадках великих башт встановлювали далекобійні метальні машини, які використовували проти облогових машин та живої сили ворога. 10.jpg
   У баштах, як правило, робили кілька поверхів, які використовували для розміщення гарнізону та необхідних для війська та оборони припасів. Деякі споруди мали дах, вкритий керамічною черепицею. Таке перекриття має одна із башт, зображених на полотні – вона на задньому плані. Під час розкопок подібних міст та фортець археологи знаходять величезну кількість вже розбитої черепиці, часто з різноманітними клеймами виробників.
   Зображений на полотні Києвець не мав потужних укріплень. Це могла бути невеличка фортеця, розрахована на гарнізон із однієї-двох сотень воїнів. У римський час подібні укріплення зводилися через певні проміжки вздовж прикордонних укріплень – лімесу, в тому числі на Дунаї, і слугували опорними пунктами. Вони мали протриматися певний час, який був потрібен, аби зібрати та підтягти війська і дати відсіч ворогові.
   У даному випадку видно, що укріплення зазнали руйнувань і знаходилися у стадії відновлення, коли захисників застав набіг кочовиків з-за Дунаю. Відбудована лише частина башт.
   Одна з них взагалі споруджена із колод на рештках мурованої вежі – напевне, до цього будівництва доклали руку анти, приведені князем Києм. Вона також має вгорі бойову площадку, на якій зображено воїнів-захисників фортеці. Ця споруда вища за сусідні, на ній несли службу вартові, які мали попереджати про наближення ворога. Башта має дах, вкритий деревом, який мав захищати вартових та захисників від негоди.
12.jpg   Ворота міста, однак, так і не було до кінця відбудовано. Їх обвалена арка скоріше нагадує пролом у стіні. Цим якраз і вирішили скористатися нападники. Найзапекліший бій спалахнув навпроти брами.
    У центрі подій – князь Кий. Йому вже виповнилося понад п’ятдесят (як на той час досить поважний вік), волосся і борода з сивиною, однак рука ще міцно тримає меч. Руків’я меча просте, без прикрас. Напевне, князь взяв його з руки забитого чи пораненого ворожою стрілою дружинника.
   Кий на чолі захисників міста, які зі списами та іншою зброєю в руках пішими контратакують ворогів. Він на високому білому коні, з піднятим мечем. Кінська збруя, пояс прикрашені золотими накладками. За спиною – багряний плащ. Все це, а також обладунки виділяють князя з-поміж решти воїнів. На ньому, як і колись, вишита червоними нитками проста сорочка з білого полотна.
   Шолома на голові нема – видно, що напад і князя застав зненацька. Однак він надійно захищений обладунками – на кольчугу одягнено панцир із металевих платівок. Це могло захистити від ворожих стріл та списів, не кажучи про меч. Панцир не простий, з позолотою – це імператорський подарунок, нагадування про славнозвісний прийом у Константинополі.
   Красивий білий кінь, теж дарунок, помітно вищий, більший і сильніший від непоказних гунських конячок. Саме таку породу бойових коней, здатну нести вершника у важкій броні та при повному озброєнні, плекали ромеї, годуючи вівсом, у той часі як коням кочовиків перепадала на корм переважно лише степова трава. Князь Кий на чолі антських воїнів
   За свідченнями візантійських авторів сло в’яни у бій ішли, як піхотинці. Однак знахідки кінського спорядження, знайдені під час розкопок поселень, а особливо – городищ, дають підставу для висновків, що принаймні знать та дружинники могли битися на конях.
   На грудях князя, на золотому ланцюжку медальйон. Це – батьківський трофей, захоплений предками під час давніх воєн з ромеями. Він був на старому князеві, коли той приймав послів від володаря Аттіли. Однак тепер анти – друзі і союзники ромеїв. Вони разом із ними боронять кордон на Дунаї. А князь Кий – в перших рядах захисників міста. Недаремно ж земляки називають це місто Києвцем. За його спиною – десятки воїнів, яких він веде в бій.
    Серед захисників міста і княжич, син Кия. Це не юнак, а зрілий і сильний чоловік років тридцяти, який статурою не поступається батькові. Не поступається також і хоробрістю – ми бачимо його у перших рядах антських воїнів. Про належність до знатного роду свідчить багато прикрашений золотом пояс. Подібний пояс воїн отримував при посвяченні, і кожен, хто його бачив, міг визначити статус власника без зайвих запитань. Цей звичай потрапив до слов’ян від їхніх степових сусідів – аланів та гунів.
    При поясі у піхвах меч із прикрашеним золотом руків’ям. Це той самий меч, з яким ще батько Кий зустрічав гунських послів та ходив на війну проти Римської імперії. Однак часи змінилися, давно помер великий володар Аттіла, і гуни стали ворогами.
    До пояса праворуч прикріплена невелика шкіряна сумка. Річ у тім, що тогочасне вбрання не передбачало кишень. Однак кожній людині треба було мати при собі чимало речей – гроші, кресало та інші приналежності для добування вогню, тощо. Для цього і призначалися подібні сумки. Часом їх прикрашали платівками з кольорових металів. Окрім іншого, при поясі бачимо ріг із золотим окуттям. Його використовували для подання звукових сигналів під час бою. 16.jpg
14.jpg   Княжича захищає кольчуга, як і у батька одягнена на просту полотняну сорочку. Кольчуга римського зразка, очевидно отримана після укладання угоди про прикордонну службу. Ромеї, в разі необхідності, по можливості постачали союзникам зброю та обладунки. Вважають, однак, що подібний обладунок у середовищі варварів могли собі дозволити лише знатні воїни.
   Сокира в руках княжича – не бойова, а звичайна – використовувалася при відбудові фортеці – схоже, ще якийсь час тому він разом з іншими воїнами працював, обтіс уючи привезені з лісу колоди, про що свідчать закатані вище ліктя довгі рукави сорочки. Однак у руках професійного вояка і така сокира була страшною зброєю, від якої не могли врятувати ані обладунок чи шолом, ані щит.
   На грудях княжича бачимо той самий амулет, який був на його батькові перед початком гунських воєн, на початку військового шляху. Коли у Кия народився син, саме йому він передав цю річ, яка оберігала його колись у далеких походах.
   За спиною у княжича та ліворуч від нього можна побачити двох вояків у блакитних сорочках, які надійно захищають його іззаду. Це випробувані у боях побратими, умілі воїни. Про це свідчить, між іншим, зброя – мечі, які мали далеко не усі слов’янські воїни. Це клинки римського зразка, можливо отримані з тих самих імперських арсеналів, що й кольчуга княжича, а може здобуті у ворогів. Одяг їхній – сорочки, штани – вже вкритий бурими плямами – забризканий ворожою кров’ю у запеклому бою під стінами міста.        
   Воїн ліворуч добиває важко озброєного верш ника, який намагаєть ся захистити себе булавою від удару меча. Цей боєць мав зброю при поясі перед початком нападу – про це свідчать порожні піхви при поясі. Схоже, він стояв на сторожі або охороняв князя. 17.jpg
19.jpg   На грудях у нього можна побачити амулет, зроблений з кігтя хижого звіра – ведмедя. Слов’яни на давали великої ваги різноманітним амулетам, про що свідчать знахідки під час археологічних розкопок. Кіготь, як частина могутньої хижої тварини, яка часом була, як втілення всемогутнього божества, мав не лише захистити свого власника від нечистої сили чи ворожої зброї, але й передати йому міць переможеного звіра. Подібні амулети цінували мисливці та воїни.
   Інший дружинник встигне лише здобути меч, але й прихопив міцний овальної форми щит. Зроб лений із дерева, щит міг захистити від удару списа та меча, не кажучи про стріли і дротики та був незамінним у ближньому бою. Щитом також можна було завдавати ударів супротивнику, які здатні були його скалічити чи звалити з ніг. При поясі цей воїн має ромейський кинджал, який ще може стати в пригоді у ближньому бою.
   Поруч із княжи чем оголений до пояса воїн прикривається щитом. Спереду щит, виго товлений з дерева, посилений залізною накладкою – умбоном. Вона призначена як для відби вання ворожої зброї, так і для того, аби завдавати дошкульних ударів супротивнику. Один з давніх авторів, який описував озброєння слов’ян, вважав, що подібні щити вкрай важко переносити та використовувати, однак водночас вони є достатньо ефективним засобом для захисту власника.
   Подібний звичай можна знайти в описах візантійських авторів. Він пов’язаний насамперед з давніми традиціями таємних військових товариств, витоки яких губляться у глибині тисячоліть. Подібні товариства існували і у слов’ян. Відомості про них походять переважно з пісенного фольклору та билин.
   Складалися військові громади-товариства переважно з молоді, яка у певний період свого життя проходила вишкіл під наглядом досвідчених наставників. Окрім доскон алого володіння різними видами зброї, важливим було виховання «духу воїна», здатного без страху ставати до бою, не лякатися крові та наглої смерті. Віра у перевтілення на хижого звіра, а також заступництво бога війни давали впевненості у власній невразливості – звідси і нехтування захисними обладунками.
21.jpg   На одному із оголених до пояса вояків можна побачити вовчу шкуру. Образ воїна-звіра – вовка, ведмедя тощо є у традиційній культурі багатьох європейських (і не лише європейських) народів. Божествений покровитель громади-братства воїнів найчастіше якраз і являвся в образі звіра. Отож ритуал посвячення молоді у воїни передбачав містичне перевтілення в хижого звіра-вовка. Візантійські автори за нотували, що вовче виття було бойовим кличем у слов’янських воїнів. У даному випадку напевне йдеться саме про членів військових громад-товариств.
    Під час походів вони могли виступати окремо від племінного ополчення. Однак з часом спостерігається перехід частини братчиків до князівської дружини – це були, як правило, старші і досвідчені воїни. Могли бути такі воїни-вовки і у складі війська, на чолі якого князь Кий ходив на Дунай. 20.jpg
    Одного з таких воїнів ми можемо побачити на передньому плані в центральній частині картини. Він захищений лише щитом, з якого стирчать дві ворожі стріли, Вони випущені з невеликої відстані, але воїн встиг підставити щит. Вважають, що треновані бійці, знаходячись у стані бойового трансу, здатні були навіть ловити ворожі стріли.
    При поясі цього воїна бачимо роменський кинджал. Такими були озброєні піхотинці на додачу до меча. Очевидно – це трофей з часів давніших воєн, можливо захоплений на полі бою проти римлям ще батьком цього вояка. У правій руці – сокира. Причому не бойова, а побутове знаряддя, яке використовували під час будівельних робіт. Видно, що захисники Києвця були захоплені зненацька. Однак у руках вправного воїна навіть звичайна сокира – смертельна зброя.
    У антському війську значна частина вояків мала на озброєнні лук. На картині ми бачимо лучників як на стінах міста, так і в лавах бійців, які контратакують ворога.
    На стінах міста ліворуч та в центрі зображено двох стрільців з лука. Це антські воїни. Вони лише у сорочках, без жодних обладунків. Сагайдаки зі стрілами – біля пояса. В руках – потужні складні луки гунського зразка.
    Слов’яни та інші народи, навіть римляни, перейняли у своїх войовничих сусідів цю грізну зброю і успішно використовували її під час битв у полі та при захисті міст і фортець. З праць давніх авторів відомо, що антські лучники служили у візантійській армії в лавах легкоозброєної піхоти. У цій якості вони виступають і під час захисту Києвця.
22.jpg    Воїн ліворуч ось-ось випустить запалену стрілу. Вона призначена для облогової машин, тарану чи башти, яку нападники збираються використати проти захисників міста. Гуни широко використовували подібну техніку, перейняту у ромеїв, для облоги та штурму міст. Одним із ефективних засобів боротьби з такою облоговою машинерією був вогонь, адже основні частини її виготовляли з дерева. У воїна праворуч, так само, як і у його сусіда, пояс скромний, як і належить рядовому бійцю. До нього прикріплена шкіряна торбинка – напевне, з кресалом, кременем та трутом, невеличкий ніж у шкіряних піхвах. Частину випущених ними та іншими захисниками міста стріл ми бачимо на передньому плані – вони стирчать із землі під ногами воїнів. Адже влучити з відносно великої відстані у рухому ціль не так вже й легко.
   Ще одного антського воїна з таким самим гунським луком бачимо у передніх лавах атакуючих. Він прицілився і от-от випустить стрілу в одного з вершників. Оскільки їх відділяє лише десять кроків, постріл напевне буде смертельним, особливо враховуючи відсутність у ворога захисних обладунків. За хвилину досвідчений лучник міг зробити не один і не два влучних постріли, а у цього сагайдак, причеплений до пояса, ще повний стріл. При поясі у нього великий бойовий ніж у шкіряних піхвах, який ще мож е ста ти життєво необхідним під час жорстокого рукопашного бою, який вже спалахнув під стінами Києвця.





Джерело: ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ. КАРТИНА "КНЯЗЬ КИЙ ЗАХИЩАЄ ФОРТЕЦЮ КИЄВЕЦЬ НА ДУНАЇ. 487 РІК". - К.: Кріон, 2011. - 20 с.

http://www.history-ua.org/historyimages/?id=5003

Придбати книгу Ви можете за телефоном:

044 581 04 68

krion.kiev@mail.ru