«Князь Кий захищає
фортецю Києвець на Дунаї. 487 рік», художник
Артур Орльонов, частина 1

«Князь Кий захищає фортецю Києвець на Дунаї. 487 рік»

   Ті давні часи оповиті легендами. Однак непереборним є бажання знайти у давніх переказах відгомін історичних подій та спробувати собі їх уявити. Подібною спробою є це батальне полотно відомого художника Артура Орльонова, яке продовжує тему життя і справ легендарного засновника Києва — князя Кия. На цій картині відображені події стародавніх часів, які слідують із відомої згадки Нестора Літописця:

«…Iншi ж, не знаючи, говорили, нiби Кий був перевiзником, бо тодi коло Киева перевiз був з тоN сторони Днiпра. Тому [й] казали: «На перевiз на Киевi. Коли б Кий був перевiзником, то не ходив би вiн до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своему i ходив до цесаря. Не знаемо, [щооправда, до якого], а тiльки про те вiдаемо, що велику честь, як ото розказують, прийняв вiн од [того] цесаря,- котрого я не знаю, [як не знаю] i при котрiм вiн цесарi приходив [туди]. А коли вiн вертався назад, [то] прийшов до Дунаю i вподобав мiсце, i поставив городок невеликий, i хотiв [тут] сiсти з родом своNм. Та не дали йому тi, що жили поблизу. Так що й донинi називають дунайцi городище те — Киевець…»

Літопис руський.2.jpg

   Не лише кілька рядків з літопису, але й відомості з творів давніх авторів, археологічні дослідження, навіть фольклор та давні билини дають досить підстав, аби спробувати нині, майже через півтори тисячі років, відтворити цей епізод з життя легендарного князя із певним ступенем достовірності. Відомо, що частина сучасних столиць слов’янських країн Європи була збудована на початку середніх віків саме на місці давніх римських міст та фортець. Так, наприк лад, на місці могутнього міста-фортеці на Дунаї, Сінгудуна — нині Бєлград, столи ця Сербії. Там, де було місто Сердіка — нині знаходиться Софія, столиця Болгарії. На місці невеличкого провінційного міста Емони — збудована Любляна, столиця Словенії. Таким чином, не виключено, що знаменитий антський князь Кий міг вподобати собі місце якогось давнього ромейського міста чи фортеці на Дунаї, по якому вже кілька сотень років проходили неспокійні кордони європейських провінцій могутньої Імперії Ромеїв. Хто ж став на заваді бажанням Кия заснувати своє місто на березі Дунаю?
Хто вони, «ті, що жили поблизу»? Чому колишні союзники відтепер стали ворогами? Відповіді на ці запитання можна спробувати пошукати як у письмових джерелах, так і у археологічних матеріалах.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ

Золотий солід імператора Зенона (474-475/476-491 рр.)   Європа, півтори тисячі років тому. Після смерті великого володаря Аттіли (453 рік) його спадкоємці, захопившись роз поділом підвладних йому народів і земель, не зуміли утримати величезну гунську державу від розпаду. 454 року в битві на річці Недао повсталі піддані вщент розгромили гунське військо — так завершилося панування грізних колись кочовиків над значною частиною Європи. Деякі з нащадків Аттіли відступили на схід, в тому числі у причорноморські степи, звідки згодом, разом з іншими племенами, знову почали випробовувати на міцність кордони держави ромеїв-римлян. А підкорені колись гуннами народи і племена почали створювати власні держави, воювали між собою. Не забували вони і про римську імперію.
    Володарі наймогутнішої колись європейської держави змушені були рахуватися із новими сусідами. Частину їх вони приймали на службу в римську армію, від інших — відкупалися дарами, з рештою — воювали, насамперед руками таких самих «варварів». Історія Західної Римської імперії добігла свого кінця 476 року, коли полководець (з числа варварів) на ім’я Одоакр відправив до Константинополя діадему та інші регалії влади останнього імператора Ромула Августула, якого перед тим убив. Одоакр вчинив так, бо вважав, що може існувати лише одна імперія і один імператор.
   Однак Східна Римська імперія, Візантія, продовжувала утримувати старі кордони, насамперед відбудовуючи поруйновані у часи воєн з гунами та їх союзниками міста і фортеці на Дунаї. Підтримка необхідної для цього військової потуги вимагала не лише чималих коштів, але і воїнів. Задля цього доводилося вдаватися до послуг колишніх ворогів — гепідів, готів та слов’ян, насамперед з антського племінного союзу. «Варварів» приймали на військову службу цілими загонами, які очолювали їх племінні вожді, часом королі або князі. У працях давніх істориків збереглися відомості про комплектування римського війська загонами, які складалися з сотень антських вояків. Вони були відомі ромеям, як майстри з влаштування засідок, незамінні під час війни в горах та в лісі. 4.jpg
    Після смерті володаря Аттіли антський союз племен звільнився від влади гунів. Частина слов’ян залишилася на батьківщині, а деякі помандрували на захід та південь, шляхами, протореними під час гунських воєн. Деякі оселилися на спустошених військовими діями прикордонних землях на Дунаї. Однак не усі колишні вояки прагнули мирного життя, звикнувши до битв, блиску золота і багатої здобичі. Все це можна було здобути, поступивши на службу до ромеїв. Ті надавали місця для поселень та служби. Іноді це були старі ромейські фортеці, які новим поселенцям доводилося відбудовувати. Літописець згадує про те, що і князь Кий по заснуванню Києва вирушив шукати слави і золота на південь. Після того, як князь був прийнятий імператором, він заходився будувати «містечко Києвець» на Дунаї. Ці події могли мати місце у випадку, коли князь на чолі загону воїнів якийсь час перебував на службі і відзначився у військових діях. Сталося це вже після заснування Києва, яке на думку деяких дослідників, від булося у 482 році.    Таким чином можна припустити, що історія з Києвцем, згадана у літописі, могла мати місце впродовж кількох наступних років. Адже Кию був потрібен певний час, аби побувати у Константинополі, а потім взятися за будівництво нового, або відновлення якогось давнього міста на Дунаї. І «ті, що жили поблизу», теж повинні були витратити якийсь час, аби спланувати напад. Так було обрано да ту для події, яку зображено на полотні — 487 рік. Літописець повідомляє, що Києвець на Дунаї потерпав від нападів вороже налаштованих сусідів. З праць давніх істориків відомо, що дунайські імперські кордони в останній чверті V ст. — на початку VI ст. час від часу випробовували на міцність кочові племена, в тому числі очолені нащадками Аттіли. Отож Києвець міг опинитися на шляху набігів гунів, колишніх володарів «варварської» Європи.
На картині зображено захист Києвця від набігу гунів, 487 рік. Це фортеця (у лівому куті картини), розташована на березі Дунаю. Його долину і високий берег можна роздивитися на задньому плані. Судячи із соковитої зелені, події розгортаються наприкінці весни або ж на початку літа — час, типовий для гунських набігів. Частина зруйнованих укріплень мурованої фортеці нашвидкуруч відбудована з дерева. Її захищає гарнізон, до якого входять ромейські вояки (на стінах, у проломі стіни) та анти із загону князя Кия (на стінах, контратакують супротивника. Цей бій відбувається після того, як нападники зруйнували частину стіни та воріт, щось підпалили у місті. Після цього вони і послали в атаку кінноту, намагаючись вдертися до міста з ходу. Якщо їм це вдасться зробити, доля міста буде вирішена.

5.jpg   Інша частина гунів видирається на стіни по приставлених до них драбинах, відво лікаючи сили захисників. І це лише частина ворожого війська — на задньому плані, при березі Дунаю можна побачити групу вершників під бойовими знаменами.   Це означає, що там знаходиться командувач, який хвилю за хвилею спрямовує свою орду на штурм Києвця. Облога розпочалася за якийсь час до зображених на картині подій, адже нападникам вже вдалося за допомогою облогових машин зруйнувати браму — найбільш вразливу частину у системі оборони міста. Можливо, вона навіть не була як слід відбудована після минулих облог. Перед нею засипано рів. Тому саме тут і розгортаються головні події, зображені на цьому батальному полотні. У вирішальний момент захисники міста контратакують, і перед брамою починається запеклий бій, доля якого наразі невідома. Анти (на передньому плані) б’ються у пішому строю проти кінних гунів. Давні автори згадують про слов’ян, насамперед, як про піших воїнів. Лише князь Кий, який керує вилазкою, зображений на коні. У рядах слов’янських воїнів попереду — високий кремезний чоловік у кольчузі, із закривавленою сокирою в руках. Це син Кия, його спадкоємець. Слідом за антами в атаку йдуть нечисленні важкоозброєні візант ійські піхотинці на чолі з командиром, який теж на коні. Решта антів та ромеїв відбиваються зі стін, використовуючи луки, списи. На голови нападників, які видираютья на стіни по приставних драбинах, ллється палаюча смола. Лучники збивають ворожих воїнів стрілами. Та доля міста вирішуватиметься біля воріт, де відважно б’ється князь Кий. Контратака захисників міста-фортец на чолі з князем Києм
   Літописець свідчить, що князю Кию, незважаючи на відвагу його воїнів та велике бажання осісти у цих краях, так і не вдалося закріпитися у збудованому ним місті на Дунаї. У другій половині V ст. Східна Римська імперія — Візантія на теренах європейських провінцій переходить до оборони. Для цього, насамперед, відновлювали старі, а також будували нові укріплення. Завдяки цьому відносно нечисленні гарнізони на кордоні могли стримувати напади переважаючих сил ворога. У ті часи для захисту Константинополя було зведено «довгі стіни» (або ж Анастасієва стіна), довжиною понад 50 км. Фортеці зміцнювали на Дунаї, будували різноманітні укріплення та зміцнювали старі у Криму. Оскільки військ весь час бракувало, візантійські зодчі намагалися компенсувати це неприступністю твердинь. І у цьому їм вдалося досягти неабияких успіхів — деякі укріплення, хоча і піддалися руйнуванню під впливом часу, можна побачити навіть сьогодні. Вони досі вражають своєю міцністю та досконалістю. Стіни мурували з каменю, перев’язуючи кладку пласкою цеглою-плінфою. Це не лише зміцнювало стіни, але й прикрашало їх яскравими червоними смугами. Мурували їх на вапні, до якого додавали товчену цеглу та інші керамічні вироби. Цей рожевого кольору розчин, названий цем’янкою, можна побачити і у стінах храмів та Золотих воріт давнього Києва, адже і при їх спорудженні було використано досягнення і традиції візантійського зодчества. Вздовж краю стіни робили зубці, за якими від ворожого обстрілу могли сховатися захисники фортеці. З внутрішнього боку із дерева робили досить широкий поміст, по якому пересувалися захисники.



Джерело: ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ. КАРТИНА "КНЯЗЬ КИЙ ЗАХИЩАЄ ФОРТЕЦЮ КИЄВЕЦЬ НА ДУНАЇ. 487 РІК". - К.: Кріон, 2011. - 20 с.

http://www.history-ua.org/historyimages/?id=5003

Придбати книгу Ви можете за телефоном:

044 581 04 68

krion.kiev@mail.ru