Кий, Щек, Хорив і
Либідь засновують місто Київ. 482 рік, частина 2

      На картині показано «день народження» граду Кия — а саме обряд на честь його заснування. Одне з найскладніших питань — де ж саме було засновано Київ, адже гір тут чимало, і на багатьох знайдено сліди перебування людей у давні часи. Є такі сліди на горі, яку називають Замковою або Киселівкою, є вони на садибі Національного музею історії України, яка знаходиться на початку сучасної Володимирської вулиці. Саме тут 1982 року було відновлено вал і рів давньої фортеці та поставлено пам’ятний знак. Однак наступні археологічні дослідження виявили, що ці укріплення, скоріш за все, виникли пізніше.


Гора, на якій буде збудовано град







   Є також думка, підкріплена вивченням літописів та архівних документів, що існувала ще одна, найвища із старокиївських гір. Знаходилася вона приблизно там, де нині розташована Андріївська церква.
Ще три з лишком сотні років тому тут була вершина, яка нависала над укріпленнями замку на Киселівці. Тому воєводи, які укріп лювали місто за правилами тогочасної фортифікації, і вирішили її знес ти.
Зроблено то було задля того, щоб позбавити ворога можливості обстрілювати подвір’я фортеці із гармат. Дбаючи про обороноздатність нової київської твердині, за наказом воєводи Жолкевського знесли небагато і немало — цілих 11 метрів гори. А разом із нею — ясна річ, зникли усі сліди давнього града Кия (якщо він і справді був у цьому місці). Залишилося тільки святилище поруч, на садибі Національного музею історії України. Подібна думка є непоганим поясненням того факту, що за сто років розкопок археологам так і не вдалося знайти достатньо переконливих слідів існування на будь-якій київській горі міста півтори тисячі років тому — неможливо знайти те, що уже давно знищено. Хіба що колись у ярах, засипаних глиною із пагорба, будівельники випадково натраплять на якісь старожитності «від князя Кия». Головне, щоб не забули тоді покликати на місце знахідки археологів.
    Оскільки місце розташування легендарного граду Кия все ще не встановлено, було вирішено зобразити на картині високу гору «над узвозом Боричевим» (тобто над шляхом з гори до Дніпра. Багато міст починалися з святилищ — могло бути подіб не і на горі, з якої у давні часи починався Київ.

   У подібних святилищах слов’яни встановлювали вирізьблені з дерева зображення богів. Поруч вдень і вночі горів священний вогонь. Все це ми можемо побачити на задньому плані художньої композиції.

     Ліворуч за горою відкривається панорама Дніпра — на багато кілометрів, так само, як і у наші дні. Тільки замість кварталів міста та заводів зеленіють заплавні луки і порослі лісом острови і схили гір.
На одному з мисів можна розгледіти невелике селище — у ньому батько Кия приймав колись послів від володаря Аттіли. Кий з братами прокладають борозну там, де буде зведено укріплення града

    З часом під горою, на березі Дніпра — у гирлі річки Почайни — виникне інша частина Києва — Поділ, з його торжищами і пристанями. Праворуч від пагорба, на синьому дніпровому плесі можна побачити човен, який рікою прямує до селища. Заснування града — це не лише спорудження укріплень на високій горі. Велике значення для його майбутньої долі мали обряди, які проводилися перед тим.


    Заснування селища чи міста — важлива подія, яка в усі часи супроводжувалася певними дійствами та обрядами, жертвопринесеннями. Згадаймо лише перекази про заснування великих міст давнини, зокрема, Риму. Спочатку територію майбутнього поселення слід було виокремити з навколишнього простору. Для цього прокладали борозну плугом, запряженим волами. Саме цих тварин запрягали найдавніші хлібороби Європи багато тисячоліть тому, коли орали свої поля на берегах великих і малих річок. На берегах Дніпра першу борозну було прокладено, мабуть, ще у часи трипільської культури.
    Згідно з традицією, за плугом, який мав позначити межі майбутнього міста, мав іти найстаріший в роду — правитель. Таким у нашому випадку був князь Кий. Його зображено у простому одязі. Князь без плаща, у білій сорочці, на якій червоними нитками вишито «дерево життя», у штанях і простих черевиках. Лише золотий, ще батьківський медальйон на грудях нагадує нам про те, що це не простий член громади, а князь.
    Кий тепер голова роду, він змужнів, посивіло його волосся. Князь-правитель полян пройшов крізь далекі походи і битви, його сильні руки звикли більше тримати меч, аніж рало — проте зараз, можливо, нас тав найважливіший момент у його житті, який увічнить ім’я його в назві ноого міста. Це важливіше і за перемоги, і за прийом у імператора ромеїв. Борозна пройде через перешийок, який виокремлює мис від пасма гори. Саме тут буде збудовано укріплення града — спочатку викопають глибокий рів, за ним насиплють вал, а на ньому поставлять заборола. А може таких ліній укріплень зроблять дві, щоб було надійніше. Он уже і перші колоди, заготовлені в лісі, притягли, і вони, очищені від кори, чекають на будівництво.

Кий за ралом    Пара волів запряжена у звичайне, важжелезне дерев’яне рало, яке лишає по собі помітну борозну. Волів, ведуть брати Кия — Щек і Хорив. Вони теж учасники обряду і перейнялися важливістю моменту — це написано на їх обличчях. Навколо майбутнього поселення слід, згідно з давнім звичаєм, обійти тричі — отож їх шлях у історію, яка ставши легендою, що переживе віки, тільки-но розпочався.
     Брат Щек, поклавши руку на ярмо, крокує ліворуч. Він одягнений без зайвої розкоші — але як воїн, який прийшов не на війну — на свято. Чиста вишита сорочка, плащ — про високий ранг нагадують червона стрічка, яка тримає волосся над чолом, а ще пояс, прикрашений золотими платівками. При боці — меч із багатим руків’ям, у піхвах, обтягнутих червоною шкірою і оздобених золотом. Це зброя вершника ромейського зразка — може, здобута на одній з воєн, які у ті часи часто спалахували в Європі. На ньому плащ, нехай і зовсім простий, але запнутий золотою фібулою, як і належить чоловіку княжого роду. Щек, брат Кия
   

Зверніть увагу на камінь біля ніг Щека. Це валун, принесений у прадавні часи льодовиком на береги Дніпра. Однак на гору його притягли, безумовно, людські руки. Сталося це задовго до того, як у цьому місці зіб ра лися поляни, аби заснувати нов ий град. На валуні викарбувано знак, схожий на тризуб. Це — сарматська тамга, знак власності войовничих кочовиків. По дібними каменями сарматські племена у давні часи позначали межі своїх володінь, в тому числі тих, із яких збирали данину/ Подібний було знай дено археологами у ХХ ст. в околицях міста Обухова. Нині його можна побачити поблизу обласного археологічного музею у селі Трипілля. 


Межовий камінь з сарматською тамгою    Цей камінь і знак на ньому нагадують про те, що за кілька століть до заснування Києва, данину із мешканців Подніпров’я збирали сармати, частина яких пізніше, як вважають, стала однією із складових місцевих слов’янських племен, в тому числі — полян. Тепер поляни вже самі господарюють у цих землях і будують гради, аби захистити свій край від завойовників, звідки б вони не прийшли.
Інший брат, Хорив, крокує праворуч. Лише він один сьогодні одягнув багряний плащ — ознаку княжого достоїнства. На ньому багато прикрашена вишивкою блакитна сорочка з тканини, придбаної узаморських купців. Він уже має власний град тут, неподалік і відповідає за лад серед людей, над якими поставлений.


    Свій меч Хорив залишив вдома — при багатому, прикрашеному золотом поясі лише сумка і ніж, який ще може знадобитися сьогодні. Адже попереду не лише робота, але й частування, на якому буде багато вина і м’яса, як належить у подібних випадках. Ще одна важлива особа на цьому дійстві — старий волхв, який уважно спостерігає за тим, що роблять брати. Він стоїть, тримаючи у правій руці один із знаків свого стану — дерев’яний посох, увінчаний вирізьбленим зображенням одного із божеств — Світовида, обличчя якого дивиться на усі чотири сторони світу. Сьогодні він головний розпорядник і відповідальний за те, щоб як слід було виконано усі належні обряди — інакше чимало бід може статися у майбутньому із новозаснованим градом.Хорив. брат Кия
Старий волхв у святковому вбранні     Старий одягнений у довгу білу сорочку, яку прикрашає багата вишивка, виконана червоними нитками. Вибір кольору не випадковий — адже червоний, як вважається з давніх давен-то колір крові, символ життя. І вишиті на сорочці знаки прийшли теж з глибини тисячоліть, у них закарбовані таємні знання про долю, про світ і вічне життя… День видався хоча і сонячний, але на цих горах завжди дме вітер — отож старому довелося накинути на плечі теплий плащ, підбитий хутром.
    При тканому з вовняних ниток поясі, який теж помережано таємничими знаками, у нього висить торбинка з зіллям і ріг. Вони ще знадобляться під час жертвопринесення, коли має бути зроблене узливання богам, а у вогнище кинуті відповідні до події трави. Позаду волхва стоїть парубок, який три має ягня, жертовна кров якого має бути пролита цього святкового дня. На свято прийшло чимало людей. Частина з них зібралася навколо Либеді, вона зображена у правому куті картини. Як і належить князівні, вона одягла на свято багаті золоті та срібні прикраси.
Намітку на її голові тримає ткана золотом стрічка, до якої прикріплено скроневі кільця. «На плечах можна побачити великі застібки, які тримають одяг з коштовної червоної тканини. Це — фібули, виготовлені з срібла, позолочені та прикрашені вставками з кольорового каміння. Для жіночого вбрання їх використовували по дві в одному комплекті.
    Їх щиток нагадує руку з пальцями — звідси і поширена назва: «пальчасті фібули». Вважалося, що «пальчасті фібули»-то типова етнографічна ознака сло в’янської людності.
    Однак у VI–VII ст. по дібні фібули, що виникли під впливом моди, яка поширювалася з імперії ромеїв, були надзвичайно популярні у різних народів, кожен з яких, проте, додав до цих виробів своєрідні деталі.Люди з полянських родів і Либідь      Деякі з цих прикрас відомі із скарбів, знайдених у Середньому Подніпров’ї, в тому числі на слов’янських поселеннях. Вчені пов’язували подібні до срібних скарби з антами, про яких повідомляють візантійські джерела починаючи із VI ст. Найвідоміший із скарбів — Мартинівський — знайдено на початку ХХ ст. на Канівщині.

Пальчаста фібула», срібло, Мартинівський скарб, VII–VIII ст. Музей історичних коштовностей, Київ
     На руках Либідь тримає немовля, яке теж присутнє на великому святі. За її спиною стоять чоловіки, жінки — майбутні мешканці граду Кия. Чоловік у хутряній безрукавці тримає на плечі не бойову, а робочу сокиру. Скільки ще дерев доведеться зрубати нею, аби надійно укріпити град, звести у ньому нові будинки?
Усі люди уважно стежать за початком обряду, а надто гусляр, який награє щось на своєму нехитрому інструменті. Цей гусляр бачив, як батько Кия приймав із княжичем гунських послів, мабуть побував і у боях-походах далеко від Дніпра. І про усі ці події було складено оповідіпісні, які лунали в урочисті дні за столом, славлячи полян та їх мужнього князя. Та зараз лунає тільки музика — оповідь про заснування града буде складено потім.
    Шкода лише, що забудеться вона, і до наших днів дійдуть лише скупі рядки, занотовані літописцем. На картині ми бачимо зброю — зроблений із дерева щит із залізним умбоном, лук зі стрілами, в руках у деяких чоловіків — списи. Такий вже неспокійний час, коли і у поле, і на свято доводиться брати з собою зброю, повсякчас бути напоготові до відсічі підступному ворогу.
    На святі присутні декілька вершників, які уважно спостерігають не лише за тим, що відбувається на горі, але й за околицями. Хоча за свідченнями візантійських авторів слов’яни воювали переважно як піхотинці, проте є згадки і про сформовані з них кінні підрозділи, які діяли в армії ромеїв. Однак знахідки кінського спорядження, зроблені під час розкопок поселень, а особливо — городищ дають підставу для висновків, що, принаймні, знать та дружинники воювали кінно.Гусляр складає пісню про заснування града Кия
Вершники-вартові на святі    Зброя таких вершників — спис, лук зі стрілами, дротики. От і зараз один з них тримає в руці короткого списа. На грудях воїна можна побачити амулети, серед них — ведмежий кіготь, здобутий ним у полюванні на хижого звіра. Вважалося, що така річ не лише служить оберегом, але й передає своєму новому власнику частину сили переможеної тварини. Ліворуч — дружинник у синьому плащі, скріпленому золотою фібулою. Її він здобув теж зі зброєю в руках, але на війні з ворогом. Щедро оздоблена золотом збруя — теж, мабуть, трофей, здобутий у войовничих гунів, які так полюбляли прикрашати своїх коней — ремені, сідла — подібним чином.
     Та не лише воїни завітали на свято. У лівій частині картини можна побачити гурт дівчат у святковому вбранні. На них вишиті сорочки, намиста, у яких виблискують золоті і срібні роменські монети.
      Вони прикрасили себе вінками з квітів. Зверніть увагу: вишивка на дівочих сорочках різниться, що може бути ознакою приналежності до різних родів. Поруч з ними парубок у зеленому вінку, який грає на сопілці — яке ж свято без музики!
За спиною Кия троє людей: молода дів чина і два чоловіки. На дівчині багаті срібні і золоті прикраси — скроневі кільця, намисто з підвіскою-лунницею. Амулети-лунниці, подібні до того, який можна побачити у намисті дівчини, були популярні у ті часи не лише у слов’ян, але й у їх сусідів — і на півночі, і на сході, і на заході, і на півдні. За формою вони нагадують місячний серпанок — звідси і походить назва: «лунниця».
     Подібні обереги носили жінки, адже їх символіка пов’язана з Місяцем (Луною), який вважали втіленням Великої Богині-Матері. Ці обереги з’явилися у прадавні часи. Навіть кілька століть по тому, як була Хрещена Русь, у селах і містах жінки продовжували носити їх, вважаючи охоронцями-заступниками здоров’я і добробуту не лише власного, але й дому і дітей. Дівчата у святковому вбранні і парубок з сопілкою
Дружинник з нареченою     Напевно, серед цих дівочих прикрас є і подарунки її нареченого-воїна, що стоїть праворуч. У нього на шиї можна побачити виту срібну гривну. Ще два чоловіки з подібною прикрасою стоять у групі людей за спиною Либеді.
    Однак це не просто прикраса — а символ. Адже із давніх часів у деяких народів — приміром кельтів, скіфів, сарматів — подібна річ була ознакою вільного чоловіка-воїна. Тут, на Дніпрі, за багато століть дивно переплелися історія і доля, звичаї та традиції багатьох народів.
Придивіться уважно — у обох чоловіків з почту Либеді гривна має розімкнуті кінці. Гривни цього типу колись були поширені серед кельтських воїнів. А от виті гривни, як у першого, можна відшукати серед скарбів скіфів або у похованнях сарматських племен. Зверніть увагу, як різниться також і жіноче вбрання.
Праворуч від воїна та його нареченої стоїть літня, посивіла людина у сорочці з блакитною вишивкою. Мабуть, це батько дружинника — настільки схожі їх обличчя. Його погляд спрямований кудись далеко — може, старий мріє про онуків, які ростимуть у будинку, що його збудує він для молодих у граді Кия?
А що станеться далі цього дня? Тричі обійдуть орачі те місце, де буде засновано град. По тому буде розпалено великий вогонь у святилищі, принесено жертви Богам. Присутні молитимуться їм за благополуччя майбутнього міста. Співатимуть пісні дівчата, звучатиме сопілка, гратиме гусляр. Потім усі їстимуть і питимуть — скільки хто зможе, — знову вшановуючи богів. Десь поблизу святилища у глибоку яму буде Лунниця – прикраса-оберіг, яку носили жінкиГривна у чоловіка – не просто прикраса, а знак приналежності до воїнського станускинуто, як велить давній звичай, кістки жертовних тварин, уламки від розбитих горщиків та амфор, з яких випите вино, навіть попіл та вуглинки з вогнища. По тому яму засиплють і усі розійдуться далеко за північ.
Наступного ж дня будуватимуть град — вириють глибокий рів, а може і не один, а сипатимуть вали, зводитимуть заборола, будуватимуть терем для князя і будинки для дружинників та їх сімей.
Подивіться ще раз на картину і порівняйте, як змінилися за час, що минув із дня, коли було засновано Київ, береги Дніпра. Хто знає, може і зникла та гора, яку ми бачимо перед собою. Але зостався Київ, він стоїть і досі, а заснування його оповите тисячолітньою легендою.

Фрагмент гривни, з розко-пок  ранньо слов’янсь кого поселення Пеньківка, VI–VII ст.




Джерело: http://www.history-ua.org/nu/?id=5028

 Щодо придбання книг звертайтеся за телефонами: 044 581 04 68 або пишіть: krion.kiev@mail.ru