Кий з батьком
приймають гунських послів. 450 рік, художник
Артур Орльонов, частина 1

   Одна тисяча і п’ятсот років тому. П’яте століття від Різдва Христового. Саме у ті часи народжувалися найвідоміші з легенд Європи: про короля Артура та лицарів Круглого столу, скарби Нібелунгів. Є такі давні легенди і у нашому Краї. Одна з них — про засновників Києва: князя Кия, його братів — Щека, Хорива та їх сестру — Либідь.
    Чимало дослідників вважають, і то не без підстав, що за усіма давніми переказами можуть і справді стояти цілком реальні люди та події, пам’ять про які стала надбанням легенд. Керуючись подібними міркуваннями, вони шукали і знаходили, кожен — своє: хто Трою, хто Камелот, стольне місто короля Артура, хто скарби чи гробниці давніх володарів. Відтак пошуки матеріальних слідів князя Кия та збудованого ним міста, з огляду на подібний світовий досвід, не виглядають чимось екзотичним.
    Офіційна історія про заснування Києва стала частиною літопису, знаменитої «Повісті минулих літ». З часу її написання минуло понад вісім століть. Це означає, що її автор Нестор-літописець творив у часи, принаймні удвічі ближчі до князя Кия. От що він записав:

«І було три брати: один на ім’я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їхня — Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, яка прозвалася на його ім’я Хоревицею. І збудували місто на честь старшого свого брата, і назвали його Київ. Був навколо міста ліс великий, і ловили там звірів, а були ті мужі мудрими, і називалися вони полянами, від них поляни і нині в Києві…»


    Оскільки вся історія заснування Києва знаходиться у так званій недатованій частині цитованого вище літопису, то визначитися із часом цієї події й насправді досить складно. Автором методики датування мож на вважати академіка Б. О. Рибакова. Він звернув увагу на те, що оповідь про Кия у недатованій частині літопису вміщена перед повідомленнями про війни між антами та аварами. Ці події можуть бути датовані завдяки візантійським джерелам, а саме кінцем VI ст. Отож виходило, що засновано Київ не пізніше 600 року. Так місто одразу отримало перші 1400 років. Дата хоч і не кругла, однак вже достатньо поважна. Археологічні свідчення теж було взято до уваги. Знахідка на території міста кількох монет часів імператорів Анастасія І (498–519 рр.) та Юстиніана І могли розглядатися, як наочне підтвердження контактів між Києвом та Константинополем наприкінці V та на початку VI ст. Однак першою половиною або 30-ми роками VI ст. можна було датувати лише вірогідний візит Кия до імператора, але ж не заснування міста. Оскільки походи слов’ян на Дунай почалися ще за часів Анастасія, то початок діяльності «полянського князя» слід було переносити вже у V ст. От і маємо майже 1500 років.   До речі, в історичних творах XV ст. можна побачити ще одну дату заснування Києва — 430 рік. Чим давніше, тим цікавіше.

   Адже коли сприймати зазначені вище дати, то виходить, що князь Кий та його славні предки і справді могли жити у легендарні часи, коли над частиною Європи панували римські імператори, а інша підкорялася могутньому правителю гунів — Аттілі. Землі, на яких народився майбутній засновник Києва, цілком могли бути йому підпорядковані. Відомо, що у великому поході гунів на захід, який завершився 451 року грандіозною битвою на Каталаунських полях (на той час — в римській провінції Галлія, нині — це територія Франції), брали участь десятки племен і народів, у тому числі і давні слов’яни. Саме тоді могла розпочатися військова та політична кар’єра князя Кия.
   Ця картина відкриває цикл мистецьких творів, які покликані проілюструвати давню легенду про засновника Києва. Цей твір не просто приклад бачення художником історичної події. У ньому  відображено результати багатьох наукових досліджень упродовж останнього століття. Для реконструкції давнього слов’янського поселення, одягу та прикрас, обладунків і зброї персонажів, зображених на полотні, було використано дані з творів давніх авторів. Однак у них було недостатньо подробиць, тому було залучено також матеріали з археологічних досліджень на території України та поза її межами. Підібрати усі дані було непросто, адже йдеться про епоху, віддалену від наших днів на півтори тисячі років і оповиту легендами. Однак, завдяки плідній співпраці художника та науковців, вдалося відтворити колорит і дух епохи, коли народжувалися давні легенди із великим ступенем достовірності.
    Скликаючи у похід підвладні народи, володар гунів розсилав послів та вісників до правителів, які йому підкорялися. Був серед них і правитель племінного союзу антів, давніх слов’ян. Подібне посольство могло відвідати град, у якому проживав із сім’єю батько Кия. Саме цій події і присвячена картина.  

                                                                                                            OM_`Kiy_z_batkom`-6.jpg

     На картині ми бачимо невелике укріплене поселення на березі Дніпра, оточене гостроколом із паль. Ця місцевість знаходиться вище по течії високих гір, на яких було засновано Київ. Подібно виглядали береги Дніпра між Києвом та Вишгородом до того, як було створено штучні моря та намито товстелезний шар піску при будівництві столичного масиву «Оболонь». Порослі деревами та кущами береги, острови, піщані мілини — так виглядав Дніпро-Славутич півтори тисячі років тому, коли тут оселилися предки князя Кия. 2.jpg
1.jpg    Давні слов’янські селища, як показали археологічні дослідження, розташовувалися саме у подібних місцях, біля води, але на підвищені, щоб уникнути небезпеки під час повені. Укріплення складаються з невисокого гостроколу із вкопаних у землю паль.
    Ворота являють собою скоріше в’їзд на обійстя заможного господаря, аніж укріплену як слід браму княжого граду. Їх охороняють хіба що магічні обереги — череп бика зверху та різьблення. Подібний вигляд поселення, у якому проживає антський князь, не має дивувати. Адже на той час (для IV–V ст.) укріплені городища у слов’ян невідомі, вони з’являються у наступні століття. Хоча з писемних джерел ми знаємо, що слов’яни зналися як на будівництві укріплень, так і на облозі фортець.
   Усі житла зведені з дерева і вкриті соломою. Сліди від подібних споруд у вигляді неглибоких котлованів, часом зі слідами вкопаних стовпів, рештками печей археологи знаходять під час розкопок на поселеннях давніх слов’ян.
    Усі будівлі відносно невеликі і досить скромні. Їх розміри визначалися пара метрами будівельних матеріалів — тобто довжиною відносно прямих колод для зру бів — у межах 4–5 метрів. Опалювали їх «по-чорному», отож те, що над стріхами нема димарів — звична картина для стародавніх поселень, у тому числі і слов’янських. Та обставина, що подібні житла були відносно простої конструкції, давала змогу будувати нові оселі для молодих сімей у потрібній кількості — селища на той час досить швидко розросталися.

3.jpg   Житло антського князя, перед яким розгортається історична подія, вирізняється хіба що розмірами та високим ґанком, прикрашеним різьбленням. Для 4.jpgвиконання будівельних та оздоблювальних робіт давнім майстрам треба було мати гостру сокиру.
    Про звичай «варварів» прикрашати житла різьбленням писали римські посли, які відвідали свого часу столицю Аттіли. Воно й не дивно, адже тоді на гунів працю вали усі підкорені ними народи, серед яких було чимало умілих майстрів. Кожна будівля мала бути належним чином убезпечена від всіляких неприємностей, у тому числі і магічними знаками-оберегами, які можна було побачити на стінах, на даху, на опорах ґанку, навколо вікон та дверей.  Ми бачимо подібні магічні обереги на опорах ґанку, на даху. «Ромб з гачками» — стародавній символ, відомий ще з мідного віку. Вже у часи князя Кия цей символ, який мав забезпечувати господарю достаток і плодючість, налічував кілька тисяч років! Сварга під дахом — символ безконечності та могутніх вищих сил, які мають оберігати дім від негараздів, у тому числі від «небесного вогню» — блискавки, здатної вмить підпалити споруджене із дерева житло.
    Не лише знаки, але й певні рослини мог ли мати магічне (і лікувальне) значення. Їх підвішували під стріхою, аби підсихали собі на сонечку (за винятком тих, які належало тримати у затінку).
І під стріхою княжого терема ми можемо побачити набір подібних рослин. Серед них материнка, без смертник, звіробій — про їх лікувальні властивості нині може дізнатися кожен охочий.
  5.jpg   А от горобина може не лише лікувати, але й бути потужним захистом від певних різновидів «нечистої сили». На невеликому майданчику біля княжої оселі зібралося чимало зацікавлених
подивитися на посольство від гунського правителя, якому підкорялася незлічена кількість народів, а римські імператори золотом купували мир на кордонах. 6.jpg


Тут можна виділити кілька груп персонажів:

старий князь з сином — молодим Києм;

гунські посли та воїни з їхнього почту;

князівська родина; мешканці селища.

    У правій частині картини сидить старий князь, батько Кия. От-от він підведеться, аби стоячи вислухати повеління гунського володаря і прийняти від послів меч. Він вручить його молодому княжичу — Кию (стоїть праворуч, у червоному плащі),який і має очолити військо.

Старий князь та Кий    Сам Кий з цікавістю розглядає послів, їх одяг, зброю і мабуть мріє про майбутні пригоди та подвиги, які чекають на нього у далеких краях. Він поклав руку на багато оздоблений меч, виготовлений та прикрашений умілими готськими майстрами. Вже у ті часи меч був найважливішою зброєю.Готський меч Меч міг мати різну конструкцію та довжину, але його треба було постійно мати при боці. Була розроблена досить складна схема кріплення піхов меча до пояса, що надавало зручності при носінні відносно довгого клинка. Відтак пояс став неодмінним атрибутом військового одягу.
    Меч Кия підвішений до пояса, золоті прикраси якого свідчать про високий статус власника. Так само багато прикрашений й золотом пояс має і його батько. У середні віки одним із атрибутів лицаря був лицарський пас. Його він отримував при посвяченні, ця річ супроводжувала свого господаря під час походів, битв і придворних балів. Кожен, хто зустрічав людину із лицарським пасом, одразу міг
дізнатися про його статус, не ставлячи зайвих питань. Так ось, традиція носіння подібного паса коренями губиться у добі Великого переселення народів.
З давніх давен ця частина костюма була візитівкою свого господаря.
   Одне слово, особливе ставлення до військової форми та її атрибутів має історію, що вимірюється тисячоліттями. Спочатку основу пояса складала смужка шкіри із металевою пряжкою. Але ж смужку шкіри можна було прикрасити накладними платівками. Кінцівку ременя теж було укріплено металом. До основного ременя додавалися перпендикулярні смужки шкіри, які теж треба було належним чином прикрасити.
    Відтак повний набір металевих накладок налічував понад десяток виробів. Матеріал — залежно від заможності та положення господаря у суспільній ієрархії: від бронзи до срібла і навіть золота. Певний поясний набір почав формуватися вже у часи панування готів і гунів. Певний інтерес становлять зображення на платівках. На перший погляд деякі з них нагадують стилізовані зображення рослин. Водночас деякі нагадують тамги сарматського часу. Відтак пояс міг свідчити, до якого роду-племені належить його власник. Пояс Кия - с золотими прикрасами, як і належить спадкоємцю антського князя
Медальйон КияТрадиція виготовлення і носіння подібних поясів виникла у кочових народів, зокрема у сарматів, була вона і у гунів. Саме від них чимало європейських народів запозичило цей звичай. На думку деяких дослідників, давні слов’яни мали досить тісні контакти, а можливо, і родинні зв’язки на рівні знаті із сарматами. Саме від них і міг бути запозичений звичай носіння поясів знатними особами та воїнами.
    У середньовіччі оздоблений золотом пояс стане знаком приналежності до військової еліти — лицарства, відіграватиме значну роль у формуванні певних воїнських звичаїв, а також легенд, пов’язаних з поясами.
    Князівський костюм доповнювали прикраси, які мали певне символічне значення. Виготовлені вони були, як правило, із золота. Це різноманітні медальйони, в тому числі римського походження — як пра вило, їх прикрашало зображення самого імператора. У ті часи подібні речі виготовляли для вручення як нагороди за певні заслуги, або ж як подарунки. Деякі медальйони могли бути знаком певного рангу воєначальника у римському війську.
    Якась частина подібних виробів потрапляла до рук сусідів римлян як військові трофеї. На території України деякі медальйони виявлені у складі монетних скарбів. Оскільки анти з давніх часів мали контакти з римськими провінціями, то і у них могли опинитися по дібні вироби. Взуття князя
    Вони мали демонструвати високе становище власника у суспільстві, його визначні військові заслуги. Прикраса-амулет у княжича Кия більш скромна, на шкіряному шнурку. А от у — батька справжній римський медальйон, ще й на золотому ланцюгу. Можливо, це ще прадідівський трофей часів «скіфських воєн», які у ІІІ ст. н.е. палали на східному кордоні Імперії. Взуття КияЙого червоний плащ застібнутий золотою фібулою.
    Кожна деталь костюма у давні часи була знаковою. Не було виключенням і взуття. Заможні люди носили шкіряне, яке вирізнялося також кольором та оздобленням. Червоний колір був привілеєм правлячих осіб. У Візантії, наприклад, червоного кольору взуття міг носити лише імператор.
Отож не лише матеріал, але й колір взуття, в яке одягнені старий князь та Кий є символом їхнього соціального стану серед співвітчизників. Додатково це підкреслює використання золота в оздобленні взуття. Навіть пряжки, часом достатньо масивні, могли бути виготовлені з благородних металів, у даному випадку — із золота. Медальйон батька Кия
    Привертає увагу наявність ремінців на чоботі. Вони утворюють певну конструкцію, яка мала компенсувати відсутність підборів. Такий вигляд мали чобітки вершників. Залишки металевої фурнітури до взуття тих часів на території України виявлено під час археол огічних досліджень давніх могильників. Особливо багато про неї відомо, зокрема, з території Криму. Навколо князя — батька Кия зібралися його родичі та знатні люди. Тут можна побачити воїнів, волхва. Ліворуч від князя — знатний воїн у зеленій сорочці, зі списом у руці. Його розкішно прикрашений пояс свідчить про належність до військового стану.
Воєвода    При поясі — меч із прикрашеним золотом руків’ям та піхвами. Це досвідчений воєвода, якому князь, мабуть, вже доручав керувати антським військом у поході. Воєвода одягнений не для війни, а скоріше для урочистої зустрічі послів. От лише погляд спідлоба та бойовий спис в правій руці показує, що він не надто довіряє непроханим гостям. У правій руці воєвода тримає спис. Цю зброю давні автори одностайно вважали головною у слов’ян.
Залізне вістря до списа виготовлене у місцевій кузні. Подібні вироби було знайдено під час розкопок давніх поселень та могильників. При поясі у воєводи меч. Жрець
    Його прототип — римський кавалерійський меч — спата, який став родоначальником середньовічних мечів, якими послуговувалися чи не усі європейські народи. Подібний меч міг бути здобутий у переможному поході, як трофей.тУ давні часи слов’яни вшановували багатьох богів. Святилища знаходилися на території селищ, а також у певних місцях, наприклад — на вершинах гір. Жерці, які були людьми шанованими у суспільстві, приносили жертви богам, лікували, давали мудрі поради людям і навіть князям. Один із них, сивий з посохом, присутній при зустрічі гунських послів. Про високе становище цієї людини свідчить те, що лише дві людини сидять — князь та він. На шиї у жерця давній амулет із зображенням сварги-безконечника, символа шанованого у різних народів, у тому числі в слов’ян, з прадавніх часів.






Джерело: http://www.history-ua.org/historyimages/?id=5030
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ. КАРТИНА "КИЙ З БАТЬКОМ ПРИЙМАЮТЬ ГУНСЬКИХ ПОСЛІВ. 450 РІК". - К.: Кріон, 2010 рік
Щодо придбання книги звертайтеся:
044 581 04 68
krion.kiev@mail.ru