Кий з батьком
приймають гунських послів. Художник Артур
Орльонов, Частина 2

Посли володаря Аттіли   Зліва на картині зображені посли правителя гунів Аттіли. Доки мешканці Європи наприкінці IV ст. н.е. воювали між собою, із причорноморських степів підійшли гуни. Цей азіатський народ нестримним потоком пройшов від меж Китаю до Італії. Пограбувавши римські міста, він на певний час облаштувався на угорській рівнині, у самому центрі Європи. Саме із тих часів ці місця стали називати «країною гунів», Хунгарією (Hungary). Бойові трофеї - меч та кинджал при поясі  гунського посла

   Слідів гунів на території України небагато — не більше півтора десятків місць знахідок від західних до східних кордонів, кілька поховань, захоронених у давніші кургани. Там знайдені золоті речі, зброя, спорядження коней, у тому числі й трофеї, захоплені в готів. Попереду посольства — багато одягнений гун, який його і очолює. Він має при поясі розкішно оздоблену зброю. Меч та кинджал, мабуть то військові трофеї, захоплені в боях з готськими вояками. Він нагадує про події, які сталися наприкінці IV ст. н.е. Тоді гуни у запеклих битвах, які точилися у причорноморських степах, зруйнували імперію готського короля Германаріха, якому на той час підкорялися племена антів.
    Посол, піднісши руку у владному жесті, звертається до антського князя, передаючи йому веління Аттіли виступати на війну з римлянами. Поруч із ним інший гун тримає в руках меч, який буде вручено тому, хто поведе антське військо в похід.
    У давні часи вручення подібного меча мало символічний характер. Той, хто прий мав його від послів, тим самим засвідчував готовність виступити в похід.

     Зверніть увагу на голену голову гуна, який тримає меч. Вона має виразні риси деформації. Це свідчення приналежності до гунської племінної еліти, яка таким чином вирізнялася серед оточуючого населення навіть формою голови.
Гун з відзнаками воєначальника    Для цього немовлятам певним чином бинтували голову, досягаючи потрібної фор ми черепа. Про цей звичай відомо насамперед завдяки археологічним розкопкам давніх гунських поховань, у тому числі і на території України.
    Плащ у цього воїна тримають дві металеві застібки-фібули у вигляді комах зі складеними крилами — цикад. Це не звичайна прикраса, а знак належності власника до командного складу армії гунів. Чим вищу посаду займав командир, тим розкішнішими бул и його відзнаки — срібні, золоті, інкрустовані яскравими червоними камінцями. Меч від Аттіли
Частина одягу пос ла виготовлена з шовку. Саме тому він має такий яскравий колір. Щороку володар гунів отримував від римлян виплати золотом, за яке купувалися найрозкішніші тканини, одяг та зброя, вино. Так отримана данина поверталася до імперії, яка купувала мир відносно невеликою ціною — адже навіть невелика війна обходилася державній скарбниці значно дорожче.
Однак розкішні речі перепадали переважно верхівці гунів. Більшість підданих Аттіли не мали розкішних строїв, задовольняючись виробами, зібраними як данина чи здобич з інших підвладних племен та народів. У ті часи був поширений звичай прикрашати одяг (сорочки, штани) вишивкою. Подібний комплект одягу має гунський воїн з відзнаками командира.
Усі гуни мають шкіряне взуття. Подіб ним взуттям користувалися воїни. Воно без підборів, тому для зручності його доводилося стягувати ремінцями (праворуч). Гуни мають пряме відношення до давньої історії нашого Краю. Фрагмент шовкового одягу гунського посла
    Адже їхні кочовища розташовувалися не-де-небудь, а у степах — в тому числі у причорноморських, приазовських та кримських. Швидше за все, десь тут, у цих степах і з’явився на світ хлопчик, який став одним із найвідоміших завойовників в історії Європи, — Атілла. Саме звідси розпочинали походи керовані ним та його полководцями орди-армії до кордонів обох Імперій, Західної та Східної.

   Гунські посли прибули до антського князя у супроводі почту з воїнів, які одягнені та озброєні згідно зі звичаями своїх народів. Тут і кочовик у підбитій хутром шапці із луком за спиною, поруч з ним — воїн у східному шоломі, набраному з металевих платівок. Перед ними готський воїн зі списом та щитом, у важких обладунках і багато прикрашеному золотом шоломі, праворуч — знаменоносець із бунчуком.
Взуття гунських послів   На одному з воїнів-кочовиків шолом східного типу, набраний з окремих металевих платівок, скріплених шкіряними шнурками. Подібний шолом свого часу було виявлено в одному з поховань в м. Керч на території Криму. Аналоги йому відомі в Середній Азії та Китаї, в тому числі й у давніх зображеннях. Подібні захисні обладунки були поширені серед кочовиків у тих регіонах.
З історичних джерел відомо, що гуни захопили більшу частину Таврики-Криму та встановили контроль над багатими торговими містами, через які збували заграбоване, в тому числі захоплених у сусідніх краях рабів. Воїни з почту гунського посла
Сарматського (аланського) воїна зображено у шоломі європейського зразка, що був поширений серед воїнів багатьох народів, у тому числі готів та римлян.
Це так званий «шпангенхельм», який складається із полос каркасу та сегментів. Шолом багато оздоблений сріблом та позолотою, що свідчить про заможність та високе становище цього воїна.
Гунський та Аланський воїн    Подібні шоломи виявлено у похованнях воїнів на території Центральної та Західної Європи, які датуються добою Великого переселення народів. Тіло воїна захищає
обладунок із металевих платівок, нашитих на шкіряну основу.
Ряди платівок перекривають один одного, утворюючи надійний захист від ворожих стріл, ударів меча або списа. Саме в таких обладунках зображали римляни грізних кінних сарматських воїнів.
    Чимало аланів стали супутниками гунів в їхньому поході на Захід. Такою ж була доля сарматського населення Хунгарії. Знаходячись на службі у гунів, сарматиnзаймали вище становище, аніж деякі інші підкорені племена. Все ж таки кочовики, а не хлібороби. Так волею долі вони стали на чолі адміністрації, поставленої гунами для управління «на місцях». Ось тут знову перетнулися історичні дороги, долі сарматів і слов’ян. Давні автори недаремно визначали багатоплемінний характер війська Аттіли, перераховуючи десятки різних етнонімів. Лише таким чином на той час можна було в короткий термін зібрати величезне військо, яке по мірі успішних завоювань розросталося, як та снігова куля, що котиться з гори.
    Праворуч на картині зображено ще одного воїна із супроводу гунського посла — з числа підвладних Аттілі візиготів. Він одягнений у кольчугу, на голові шолом з навушниками. Цей шолом має ту саму конструкцію, що у аланського воїна, але не оздоблений благородними металами. Це не парадний, а бойовий шолом звичайного кіннотника. Готський воїн з почту гунського посла
    У правій руці воїн тримає спис, лівою спирається на круглий щит. Подібні щити, посилені в центрі металевою бляхою — умбоном, у ті часи використовували кінні воїни. Щит прикрашений накладкою — зображенням фантастичної тварини. На території Європи відомі знахідки срібних та золочених накладок на щити того часу. Це зображення воїнів (піхотинців та вершників), різноманітних хижих тварин. 

33.jpg
    З цих зображень складалися цілі епічні сцени, зміст яких, мабуть, був цілком зрозумілий на той час. Це могли бути пари вершників, які сходилися у двобої, групи тварин, які когось переслідують. Кріпили такі речі або по колу, відступивши трохи від краю щита, або горизонтальними рядами.
    Подібні прикраси, досить популярн і у ранньому середньовіччі, слугува ли, окрім іншого, ще й розпізнавальними знаками. Деякі дослідники вва жають, що вони передували появі на щитах мальованих лицарських гербів. Серед тих, хто зіб рався зустрічати послів, чимало жінок. Серед них — родичі антського князя. Найближче, поруч з воєводою, стоїть дружина — у білій намітці.
    Намітка — традиційний головний убір у слов’ян, балтів та деяких інших народів (укр. — також перемітка, намітець, серпанок та ін.). Його носили лише заміжні жінки. На намітку йшло від трьох до п’яти метрів найтоншого білого полотна (з льону), яке певним чином зав’язували навколо голови. Серед натовпу можна побачити ще кілька жінок у подібних намітках. Вперше намітку жінка мала право одягнути на власному весіллі. Намітка княгині прикрашена золотим опіллям, яке свідчить про її високий статус.
    Одяг княгині багато прикрашено вишивкою, на плечах — плащ із дорогої тканини. Ще дві жінки у намітках, з золотими прикрасами спостерігають за подіями з високого ґанку княжого терема. Це дружини знатних осіб, адже за давнім звичаєм ті мали дбати про те, аби їхні жінки виглядали належним чином. Подивитися на посольство зібралося чимало дівчат. Їхнє волосся не прикрите наміткою, зате вони не відмовляють собі у великій кількості прикрас, якість яких залежить від статку батьків. Дві дівчини на ґанку — напевно родички князя, адже їхнє вбрання та прикраси виділяють їх серед присутніх. Рідня антського князя

Дружина князя   На шиї — намисто зі скляних бус та червоних камінців (сердолік), скроневі кільця прості, але з благородного металу. Ліворуч від княгині стоїть її дочка. Вона усміхнена і з цікавістю уважно розглядає
грізних послів. Її волосся прикрашає вінок з польових квітів. Одяг прикрашено вишивкою червоними нитками.
Привертає увагу пояс, до якого підвішено різні речі. Справа в тому, що у давньому одязі не було кишень, а при собі у кожної людини була потреба мати чимало речей: від гребінця та ножика до гаманця.
Отож доводилося підвішувати їх різними способами до пояса.
    Ліворуч при поясі княжни підвішено виготовлений з рогу оленя гребінь. То не лише потрібна у побуті річ, але певною мірою ще й магічний засіб, оберіг. Недаремно гребені прикрашали магічними символами. Цей гребінь нагадує вироби, відомі за розкопками поселень та могильників черняхівської археологічної культури, чимало пам’яток якої виявлено на території України.
      Серед її носіїв, на думку дослідників, були як готи, так й інші давні народи — слов’яни, алани тощо. З іншого боку при поясі підвішено невеличкий ножик у шкіряних піхвах. Це не зброя, а потрібна у побуті річ, у тому числі і під час обіду. Адже на той час ще не було столових приборів і кожен мав носити при собі і ложку, і ніж.
Серед прикрас, які є на князівні, привертає увагу амулет з червоною та блакитними вставками. Це річ давня, напевно отримана від бабусі. Адже подібні прикраси були у моді за багато десятиріч до події, яку показано на картині.
     IІІ-IV ст. прикраси подібного типу були поширені серед слов’янсь кого населення, яке проживало на Дніпрі, в тому числі там, де пізніше виник Київ. Подібні прикраси траплялися під час археологічних розкопок як на території міста, так і у його колицях.
Виготовляли ці речі з бронзи, а прикрашали кольоровими емалями, наслідуючи римські зразки. Подібні вироби були популярні у багатьох народів Європи, особливо — у балтів та слов’ян. Підвіска, яку носить князівна, була центральною частиною великої прикраси, що складалася з кількох частин (від 3 до 6) різних розмірів, оздоблених емалями і з’єднаних ланцюжками. Подібні вироби відомі за знахідками на території України, а особливо — у Прибалтиці. Знатні жінки та дівчата
 53.jpg   Те, що серед сімейних реліквій збереглася лише ця частина прикраси, може свідчити про буремні часи, пережиті антами у останній чверті IV ст., коли їм 375 року під проводом свого правителя Божа довелося воювати з готами. Серед присутніх на зустрічі гунських послів є дівчина-рабиня, яка винесла для гостей глечик з вином. Опустивши очі, вона обережно йде по ганку.
З творів давніх авторів відомо, що під час війн слов’яни захоплювали полонених, яких обертали на рабів. Однак лише знатні особи могли дозволити розкіш мати рабів чи рабинь.
     Дівчина, яка належить антському князю, одягнена відповідно до свого положення. На ній одяг без рукавів, який на той час не носили вільні люди. Зате на ній досить золотих прикрас, аби зрозуміти, що раби ня належить поважній особі — масивні золоті браслети, височні кільця підкрес люють молодість та красу бранки.
    Якщо придивитися уважніше до глека, який несе рабиня, то на ньому можна побачити зображення риб. Цей глек потрапив до княжого двору з далекого півдня, можливо із Таврики. Він виготовлений в Херсонесі, так само, як і вино, яке його наповнює. Ніж у піхвах
Риби на глеку-то не просто декор. Для втаємничених — риба-то символ нової Віри, символ Христа. Найперші християнські громади на території нашого краю з’явилися саме на території Криму, у містах. У IV ст. християнство прийняла частина готів, які мешкали у Північному Причорномор’ї. Отож не є чимось надто дивним, що виріб з християнською символікою потрапив до двору антського князя.
    Там могли бути і християни, особливо серед рабів та полонених. З давніх джерел відомо, що у рабстві людей слов’яни утримували впродовж певного часу, після чого вони вважалися вільними і могли або повернутися додому, або ж залишатися жити разом чи поруч з колишніми господарями. Давні джерела, так само, як і археологічні знахідки свідчать про те, що на території нашого Краю свого часу оселилося чимало колишніх рабів з різних земель, у тому числі з території Римської імперії. Серед тих, хто прийшов зустрічати гунських послів, були не лише знатні особи, але й звичайні жителі княжого граду. Серед них — гусляр та маленька дівчинка.
 52.jpg  Співець, як і належить мандрівному артисту, у подертому одязі, через плече — гуслі. Найдавніша згадка про використан ня цього інструмента слов’янами сягає V або VI століття і походить з візантійських джерел.
    На картині зоб ражено інструмент із шістьома струнами, про те відомо, що число струн у гуслях подібного типу різниться і складає від 5 до 14. Однак гусляр у давні часи — це не лише    музика, але й співець, а часом навіть автор віршованих творів. Він на власні очі спостерігає подію, про яку, можливо, складе нову пісню-билину.

    Отож цілком можливо, що давня легенда про заснування міста Києва, частина якої дійшла до наших часів завдяки Нестору-літописцю, свого часу була складовою подібної пісні-билини.  Вона могла бути складена про події, які сталися над Дніпром за сотні років до  того. Ще один свідок історичної події — маленька дівчинка, яка розглядає послів, тримаючись за одяг своєї матері. Вона стоїть босоніж, у простому полотняному одязі, прикрашеному вишивкою. Гусляр
    У давні часи вишивка не стільки прикрашала одяг, як виконувала інші важливі функції. Вона була насичена магічною символікою, яка мала захистити власника від негараздів та забезпечити йому прихильність вищих сил.

    Отож не дивним є те, що вишивкою прикрашено дитячий одяг, в тому числі комір, рукава, поділ. Обереги мали забезпечувати надійний захист з усіх напрямків.

   Чимало елементів сучасної української вишивки сягають своїм корінням доісторичних часів — мідного і бронзового віку.  Символіка, пов’язана зі світилами, безконечниками, різноманітні композиції з трикутників, ромбів вже за ранньослов’янських часів була дуже і дуже давньою.

Дівчинка у вишиваному одязі









Джерело: http://www.history-ua.org/nu/?id=5028

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В КАРТИНАХ. КАРТИНА "КИЙ З БАТЬКОМ ПРИЙМАЮТЬ ГУНСЬКИХ ПОСЛІВ. 450 РІК". - К.: Кріон, 2010. - 20 с.

Щодо придбання книг звертайтеся за телефоном 044 581 04 68 або пишіть нам krion.kiev@mail.ru