Чорноліська культура

Посудини чорноліської (с. Велика Андрусівка) та висоцької (Висоцький могильник) культурЧорноліська культура

Археологічна культура раннього залізного віку на території Середнього Подніпров'я. Назва походить від вперше відкритого городища у Чорному Лісі на Кіровоградщині, у верхів'ях Інгульця.
На початку залізного віку ці племена досягли досить високого ступеня розвитку. Густа мережа поселень свідчить про значну щільність населення, велика група якого жила в південній частині правобережного лісостепу, в басейнах річок Тясмин та Рось. Поселення розташовувались, як правило, на невисоких, прилеглих до долин, придатних для землеробства ділянках плато. Жителями кожного такого поселення була родова група або група споріднених сімей. Вони мешкали в житлах із заглибленою у землю основою (напівземлянках). Порівняно значні розміри жител свідчать про існування великої патріархальної сім'ї.
Землю обробляли дерев'яними сошниками, в які запрягали волів. Знаряддями землеробства були також кістяні мотички та колінчасті знаряддя з пласкими залізними наконечниками у вигляді тесла. Врожай збирали серпами, спочатку — бронзовими або кістяними з крем'яними вкладнями, а пізніше — залізними. Хліб мололи кам'яними ручними зернотерками. Зерно і запаси продуктів зберігали у великих глиняних посудинах.
Про розвиток прядіння та ткацтва свідчать знахідки пряселець від веретен, грузил від ткацького верстата, а також кістяних гребенів для обробки вовни; знайдено також ряд знарядь, призначених для обробки шкіри. Широко використовувалися бронзові сокири, так звані кельти.
Високорозвинутою в цих племен була бронзоливарна справа. Про це свідчать глиняні та кам'яні форми і бронзові вироби, відлиті за восковою моделлю. 
Великої майстерності досягли чорноліські гончарі у виготовленні посуду. Він мав вигляд досить оригінальний і вишуканий. Форми його розвивалися з місцевої кераміки попередніх часів та на пізньому етапі розвитку мали певний вплив з боку фракійської культури.Майнова й соціальна нерівність населення на ранніх етапах розвитку була виражена досить слабо, що підтверджується складом поховального інвентаря.
Небіжчиків чорнолісці ховали за обрядом трупоспалення у безкурганних могильниках. У могилу, як правило, клали кілька посудин з напутньою їжею та бронзові прикраси: сережки, браслети, шпильки.
Істотні зміни відбулися приблизно наприкінці IX — на початку VIII ст. до н.е., тобто саме тоді, коли південними сусідами чорнолісців стали кочові племена — спочатку кіммерійці, а потім — скіфи. Агресивна скерованість степових кочовиків завжди була лихом для осілих землеробських народів. З півдня чорнолісцям загрожувала постійна небезпека нападу з боку кочовиків. Тому вони були змушені залишати насиджені зручні урочища й селитися на захищених крутими схилами ділянках плато, які штучно укріплювалися.Бронзові пластинчасті браслетичорноліської культури
Життя в прикордонних зі Степом районах правобережного лісостепу було настільки небезпечним, що частина населення змушена була переселятися на інші місця. У VIII ст. до н.е. значна група чорнолісців перейшла на лівий берег Дніпра, в район середньої течії Ворскли (між сучасними Охтиркою і Полтавою). На цій території, в середовищі чужорідного населення, виникли поселення чорноліської культури, що поклали початок існуванню на Ворсклі племінної групи з культурою правобережного типу. Невеликі відкриті поселення на новому місці свідчать про те, що деякий час життя тут протікало спокійно.
На Поділлі давні фортифікації Григорівського та Рудківецького городищ чорноліської культури були зведені на крутих, неприступних схилах невеликих річок, приток Дністра. Усі підступи до городищ були надійно захищені спеціально спорудженими валами і ровами, а також вдало використаними природними перешкодами.
Щодо населення чорноліської культури існує думка, що це був праслов'янський народ, генетично споріднений з пізнішими слов'янськими племенами цієї території. На користь цього припущення свідчать дані порів- няльно-історичного мовознавства, а також безперервний розвиток археологічних культур з глибокої давнини аж до тієї пори, коли присутність слов'янського населення на цій території засвідчена історичними джерелами.
Цей процес історичного розвитку не був простим і легким. У різні періоди історії населення цієї території зазнавало впливу різноманітних зовнішніх факторів, з-поміж яких пряме політичне підкорення владі сильніших племен, проникнення чужорідних етнічних елементів, значний культурний вплив більш розвинутих в економічному значенні народів. Але за всіх обставин місцеві етнічні елементи постійно відновлювали своє основне ядро, і на початку нової ери (племена зарубинецької культури) склали одне з найважливіших угруповань, на основі яких виникли власне праслов'янські осередки.