Кизил-Кобинська
культура

Глиняний посуд, кістяні та бронзові наконечники стріл. Кизил-Кобинська культура. ТавріяКизил-Кобинська культура

Поширена в горах і передгір'ях Криму. Перші знахідки зроблені в печері Кизил-Коба поблизу Сімферополя Г. А. Бонч-Осмоловський 1926 р. Визначальний її елемент – кераміка двох основних типів: блискуча лощена кераміка, переважно чорного кольору, і грубіша, з шорсткою поверхнею. Для кераміки характерний рельєфний і врізний орнамент. Крім кераміки, характерні для кизил-кобинців вироби з бронзи, кістки (шила, наконечники стріл) і особливо крупні крем'яні знаряддя завдовжки до 15 см. Зрідка можна знайти майстерно зроблені наконечники стріл, скребачки, різці тощо. Серед пам'яток — поселення і поховання.
Пройшло понад вісімдесят років з дня відкриття першої пам'ятки кизил-кобинської культури в Червоних печерах. Зараз в Криму їх налічується більш ніж 200. Носії кизил-кобинської культури мешкали в наземних житлах, землянках і напівземлянках. Небіжчиків ховали в кам'яних скринях.
Походження культури дискусійне: одні вчені наполягають на її місцевому розвитку від племен пізньої бронзи або кіммерійців, інші шукають її основу на Кавказі. Більшість дослідників ототожнює носіїв кизил-кобинської культури з таврами — племенами, про які згадують античні автори, але дехто вважає кизил-
кобинців і таврів окремими етносами. Від найменування "таври" походять назви Кримського півострова: Таврида, Таврика, Таврія. Таври зберегли незалежність у боротьбі проти Херсонеса і Боспорської держави, але наприкінці ІІ ст. до н.е. потрапили під владу Понту.
В Криму в цей час відбулися важливі зміни: від кам'яних і бронзових знарядь праці поступово людина переходить до залізних, первіснообщинний устрій вступив у завершальну стадію, і в надрах його формувалося класове суспільство. Кизил-кобинці мали справу з войовничими  степовиками скіфами, з давніми греками, що влаштувалися на морському узбережжі.
Археологи поділють окремі пам'ятки і цілі комплекси кизилкобинської культури на дві групи. До першої, господарсько-побутової за своїм призначенням (вона складає 57% всіх дослідженихЗемлеробське господарствокизил-кобинського населення.Реконструкція загального виглядуТрудолюбівського хутора. Таврія1-3 — типи зернових ям;4, 5 — посудини для зберігання зерна й інших продуктів;6-7 — кам'яна зернотерка;8, 9, 16-18 — кам'янізнаряддя для обробки ґрунту;10-15 — орні знаряддя пам'яток), відносяться городища, селища, села, хутори, стоянки і кошари. Друга група (43% пам'яток) характеризує переважно духовну культуру і соціальну структуру суспільства. Це святилища і поховальні комплекси: поховання, кромлехи, менгіри, антропоморфні стели.
Серед пам'яток першої групи найменш археологічно вивчені городища. Їхній оборонний характер визначається зазвичай розташуванням — над скелястими урвищами мисів Внутрішньої гірської гряди (Уч-Баш, Балта-Чокрак, Зміїне, Кизик-Кулак-Кая). Іноді з напільного боку видно сліди оборонних мурів.
Значно краще вивчені селища, розташовані, як правило, в широких родючих річкових долинах або великих балках. Кизил-кобинське селище порівняно значне за розмірамм від 1,5 до 5 га і більше, було центром землеробства і скотарства. Ось деякі з них: Нейзацьке у верхів'ях річки Зуї, Сімферопольське, Холодна балка, Таш-Джарган поблизу Сімферополя, Інкерманське поблизу Севастополя та ін.
Населені пункти, скромніші за розмірами (від 0,5 до 1,5 га), умовно можна позначити терміном "мале сільськогосподарське поселення". У гірському Криму кизил-кобинські села зустрі- чаються чи не скрізь, де є прісна вода, земля під ріллю та випаси. До таких пам'яток можна віднести Баклакташ і Міжгірське в Білогірському районі, Чумакари біля Сімферополя, Заповітне і Тополі в районі Бахчисарая.
Є "населені пункти" ще дрібні-
ші: зовсім крихітні, типу хуторів. Вони звичайні в гірському Криму, в невеликих балочках, на берегах струмків. Як правило, їх площа не перевищує 0,04—0,05 га. Два таких "хутора" досліджено 1982 р. у верхів'ях річки Бодрак, біля села Трудолюбівка. Іх площа мізерна — 500 і 400 м2. У кожному хуторі по одному житлу (завбільшки 3 на 4 м), по дві зернові ями, при кожному приблизно по 2 га орної землі й, очевидно, загін для домашньої худоби. Більш ніж скромний інвентар: на одному із згаданих міні-поселень виявлено 20 ліпних посудин господарського, кухонного і столового призначення й одна зернотерка. 
Були у кизил-кобинців і сезонні стійбища скотарів, мисливців, рибалок. Їх достатньо багато по берегах степових балок, на морському узбережжі, на яйлах, під скельними навісами. Культурний шар найчастіше відсутній, і можна знайти лише уламки посуду.
Характерна пам'ятка кизил-кобинської культури — підскельна кошара. Основне заняття в горах — відгінне скотарство, в долинах річок — землеробство, у прибережних районах — рибальство. У виявленому археологами кістковому матеріалі основу господарства кизил-кобинців складають: 87,3% — кістки домашніх тварин, 12,7% — диких. Серед домашніх перше місце (47%) займає велика рогата худоба, друге — дрібна (вівці і кози). Займалися кизил-кобинці конярством (17%) і розведенням свиней (12%).