Битва на Дрожи-полі


Військові історики давно звернули увагу на ту обставину, що наприкінці 1654 — початку    1655 рр., тобто в час, коли коронні війська Речі Посполитої під орудою гетьмана Станіслава Потоцького і за допомоги очолюваної нуреддином Менглі Ґереєм Кримської Орди безжально пустошили Брацлавщину, завжди енергійний і рішучий гетьман Хмельницький демонстрував нехарактерну кволість і нерішучість. Довго очікуючи на прихід на допомогу царських військ воєводи    В. Б. Шерємєтєва гетьман дозволив польським і татарським військам спустошити Шаргород, Брацлав, буквально знести з лиця землі Бушу, Деміївку, Лисянку, Котаржин, оволодіти Вінницею, Чечельником, Іллінцями. 25 січня 1655 р. союзники розпочали облогу Уманської фортеці, де закрились 8 тис. козаків на чолі з полковником Іваном Богуном.Бій запорожців з татарами. Художник С. Васильківський

А за два дні до того, 23 січня, врешті-решт, Хмельницький дочекався підходу царських військ і разом з Шерємєтєвим вирушив на підмогу козакам Богуна. Увечері 29 січня українські і російські війська, рухаючись у напрямі Умані, підійшли до Охматова. Утім, раптом виявилось, що подальше просування військ надійно перекрили польські і татарські війська. Завчасно довідавшись про марш Хмельницького і Шерємєтєва, коронний гетьман зумів перекинути війська з-під Умані навперейми супротивнику. Цей маневр виявився абсолютною несподіванкою для українського гетьмана, розвідка якого допустилась цього разу невиправної безпечності. Отож, навальна атака польської і татарської кінноти застала Богдана зненацька, коли той мирно куняв у санях.Іван Богун. Невідомий художник

Розгорівся жорстокий бій. Скориставшись із фактору несподіванки, нападники прорвали захисні порядки і вдерлись у середину українсько-російського табору. Український літописець Самовидець стверджував, що козаки оборонялись не лише "стрільбою, а й голоблями з саней". Його опонент, чернігівський каштелян Ян Замойський, котрому довелось особисто взяти участь у тій немилосердній січі, свідчив: "наші полки перемішались з ними в тилу так, що не можна було розгледіти кого рубали: хто наш, а хто ворог".
Мініатюрний Коран, що носився у спеціальному футлярі на тілі мусульманина. Остання третина ХVІІ ст. З колекцій султанського палацу Топкапи
Лише самовідданість приречених на смерть козаків і царських ратних людей дозволила вибити нападників з табору і знову зімкнути його оборонні лінії. Утім, втрати були страшними. Особливо великими були жертви серед царського війська, якому довелось першими зустрічати напад. Щонайменше дев'ять тисяч ратників загинули на Охматівських полях. Під час нападу полякам і татарам вдалось захопити до 20 гармат, 300 бочок пороху. Польські жовніри потому гордились здобутими царськими прапорами "з вишитими зображеннями святих і прикрашених з великою майстерністю золотом…".
Кінний аркебузир. Гравюра початку XVII ст.
Під гарматним вогнем ворога українцям і росіянам все ж вдалося звести укріплення, використовуючи для цього навіть задерев’янілі від сильного морозу трупи людей і коней. До ранку робота була завершена. Й оглянувши зміцнений табір, польське командування не наважилось вести війська на штурм. Зважаючи на люту стужу, що запанувала на той час в Україні, Потоцький сподівався, що мороз стане йому ефективним союзником, й обложенці без їжі, води й тепла не довго протримаються. 

Утім, ані козакам, ані ратникам затятості не бракувало. А тим часом Хмельницький за допомоги золота зумів знеохотити татарських мурз до продовження війни, і, заручившись їхньою обіцянкою не переслідувати українсько-російські війська, у бойовому порядку став відводити полки з жорстокого "Дрожи-поля". Боярин Шерємєтєв через те, що "як бився на Дрожи-полі, поганих людей послухав, службу свою втратив", впав у немилість царя і впродовж усього 1655 р. знаходився "не у дел". Ще більш жорстоко була покарана українська людність, що не по своїй волі стало платою татарам за союзну допомогу Речі Посполитій.