Святослав Ігоревич

Воїн і стратег, діяння якого порізному оцінюють дослідники. За словами візантійського письменника Льва Діакона, Святослав “помірного зросту, не дуже високого і не дуже низького, з кошлатими бровами й світлосиніми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надміру довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла досить пропорційні... В одне вухо в нього була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одяг його був білим і відрізнявся від одягу його наближених лише чистотою”. Давньоруський літопис доповнює характеристику цього державного діяча, що він був вельми хоробрим.
Похід Святослава Ігоревича на Балкани. Мініатюра з Радзивілівського літописуГоловним напрямом своєї зовнішньополітичної діяльності київський князь обрав східний. Тут основним супротивником виступав Хозарський каганат, котрому підпорядковувалися значні східноєвропейські території. Походи на Оку та Волгу суттєво змінили ситуацію в регіоні. Так, літописне плем’я вятичів перейшло під протекторат Києва, а яси, касоги, волзькі булгари, буртаси (предки сучасних осетинів, черкесів, татар, мордви) відчули міць давньоруської зброї. В результаті каганат зазнав нищівного удару, після якого вже не зміг піднятися й поступово припинив своє існування. Два важливі центри південного сходу — Саркел і Тмутаракань — підпорядкувала Русь, так само як і Корчів у Криму (сучасна Керч). Ця перемога Русі прискорила процес східнослов’янської консолідації, але водночас, відкрила кочовим ордам шлях на захід, що призвело до створення нової загрози, з якою довелося вже боротися Володимиру Святославичу.
Ще одним напрямом зовнішньої політики, який не відбито в писемних джерелах, став західний. Стратегічний талант Святослава, мабуть, підказував йому важливість прикарпатського регіону для держави. За правління цього князя туди було направлено перші контингенти, про що свідчать окре  мі археологічні комплекси та   знахідки, зокрема, князівські клейма у вигляді двозуба в Пліснеську на Волині та Берес тейському Побужжі. Але цей напрям активно розробляли вже його син та онук, для яких західний напрям став одним із найбільш пріоритетних у тогочасній військовій доктрині.

Походи Святослава

Одяг Великого князя Святослава. Х ст. Літографія Лемерсьє і К в Парижі за малюнком С. С. Стрекалова. 1877 р.Святослав сконцентрував свої зусилля на підпорядкуванні Балканського регіону. Тут він вступив у конфлікт з Візантійською імперією. На першому етапі війни 968 р. давньоруські дружини отримали перемогу — в битві під Доростолом (сучасна Сілістра) болгари були розгромлені. Але орди печенігів, які зайняли причорноморські простори, перервали похід Святослава на Константинополь: вони оточили Київ, де була його мати й сини. Князь повернувся на Дніпро, і тільки після розв’язання конфлікту знову почав займатись “балканським питанням”.
Другий балканський похід почався 969 р., але ситуація склалася не на користь Русі: якщо перший бій під Філіппополем (сучасний Пловдив) київські дружинники виграли і пішли на Цареград, то під Аркадіополем зазнали нищівної поразки. За домовленістю з імпе ратором Іоанном І Цимісхієм Святослав відійшов і закріпився в Доростолі. З цього часу ініціатива переходить до Візантії, війська якої навесні 971 р. оточили ставку князя (облога тривала три місяці). Виснажливі протистояння і бої завершилися переговорами та укладанням миру на таких умовах: Святослав відмовився від претензій на візантійські володіння у Криму, а імператор зобов’язався без перешкод пропустити князівські дружини додому і ставитися до супротивників “як до друзів”. Але посланець Цимісхія Феофіл Євхаїтський попередив печенігів про повернення ослабленого противника додому. Кочовики перекрили дніпровські пороги. Голодна й холодна зима, яку оточення князя провело в гирлі Дніпра (так зване Білобережжя), далася взнаки. При спробі Святослава навесні прорватися через заслін, його було вбито.
Державне управління Київської Русі після смерті князявоїна певний час залишалось таким, яким воно було за його життя: Великим князем став Ярополк, брати Олег та Володимир князювали в містах, куди були поставлені батьком — Овручі та Новгороді.

Перші зміни внутрішньої структури держави

Облога Цимісхієм Преслава. Мініатюра “Хроніки” І. Скіліци. ХІ стЗміцнюється весь Київ — Новгород (на північ обов’язково відряджався син Великого князя). Поступово місцеву адміністрацію почали заміняти членами князівської родини чи представниками центральної адміністрації.
Підтвердженням цьому була ситуація в Чернігові та його найближчій окрузі, що склалася в X ст. Саме місто, як і інші центри Південної Русі (передусім столиця), розросталось й укріплювалось. Це видно з археологічних досліджень. На кладовищі під стінами міста  ховали тільки представників місцевої аристократії, а могили членів великокнязівської дружини виявлено лише на певній відстані від нього, але вже в безпосередньому наближенні. Факт такого проживання в  безпосередній близькості до  резиденції місцевих князів      озброєних представників центральної влади дає можливість припускати, що вища чернігівська знать ще володіла зовнішніми атрибутами влади і була, як і раніше, віддалена від пришельців. Проте, вона мала скоріш номінальні можливості вирішення багатьох питань. Всі її дії контролювались розміщеними поблизу силами центральної влади. Звичайно, в цей час протистояння центру і автохтонних структур тривало. З цього приводу ще раз нагадаємо про сватання князя Мала до Ольги — на погляд древлянської знаті, в такому акті не було нічого пересудного. Знать розглядала цей союз як паритетний. Перспектива була за великокнязівськими структурами, а контроль за місцевою аристократією був необхідний.