Пізній період
бронзової доби

Довга Могила на Мамай-горі. Запоріжжя

Ця доба, що датується нині ХVІІІ–Х/IX ст. до н.е., поділяється на фазу найвищого розвитку (ХVІІІ—ХІІІ ст. до н.е.) та час системної кризи (ХІІ—Х ст. до н.е.). До останнього ми застосовуємо поширений в науковій літературі термін "доба фінальної бронзи". Її ще також називають перехідним періодом від бронзового до раннього залізного віку. Ознакою доби була сприятлива кліматична ситуація, близька до оптимуму (вологий та теплий клімат) впродовжРозчистка дерев'яної чаші з бронзовим окуттям,с. Велика Білозерка. Запоріжжя ХVІІ—ХІІІ ст. до н.е. Відповідно, настає час комплексного скотарсько-землеробського господарства, за дедалі більшої осілості. Якщо за доби ранньої та середньої бронзи кількість поселень на культуру чи спільноту вимірювалася одиницями, десятками і лише в ліпшому випадку — сотнями, то за пізньої бронзи мова йде вже про сотні та тисячі селищ. Відповідно, зростає й кількість досліджених поховань. Така ситуація призвела до демографічного вибуху в ХV—ХІІІ ст. до н.е., коли кількість виявлених пам'яток бронзової доби сягає максимуму. Водночас, після героїчної доби бойових колісниць, спостерігалася стабілізація спільнот доби пізньої бронзи, підтверджена відсутністю воїнських могильників чи поховань з ознаками насильницької смерті. На цей період припадає розквіт гірничої та бронзоливарної справи. Під час переходу від середньої до пізньої бронзи сталася перебудова металургійних провінцій. На зміну Циркумпонтійській утвердилися Євразійська та Європейська металургійні провінції. Ареал першої поширювався на захід до Південного Бугу, а другої — на схід до Сіверського Дінця. Таким чином, населення України, використовуючи технологічні ресурси названих металургійних провінцій, вийшло на створення місцевої, дніпро-донецької металургійної області, що базувалася на розробці мідних руд Бахмутської улоговини Донецького кряжу. 
Деталі кінської вузди доби фінальної бронзиЗа доби пізньої бронзи, на зміну миш'яковим, прийшло плавлення олов'яних бронз. Важливо, що населення України не лише споживало руду трансільванських, кавказьких чи навіть уральських родовищ, а й організовувало розробку й видобуток місцевих покладів мідної руди (Донецький кряж, Волинь і, можливо, Криворіжжя). Постав Донецький гірничо-металургійний центр та нові осередки металообробки. 
Культурна однорідність теренів нашої держави, досягнута носіями бабинської культури, виявилася нетривалою. За доби пізньої бронзи на Півночі та Заході відновилися переважно західні впливи, а на Півдні та Сході — східні, що підтверджується зазначеними вище зонами впливів металургійних провінцій. Своєрідна конденсація згаданих впливів відбувалася в Наддніпрянщині, а особливо на Київщині, де фіксуються найпотужніші осередки металообробки, за відсутності власних покладів руди. Племена, що населяли тоді терени України, сумлінно виконували функції "мосту" між Сходом та Заходом, маючи від того певний зиск. 
З ХІІ ст. до н.е. відбувалися негативні зміни в кліматі, що стає більш холодним та сухим, у демографічній ситуації, позначеній відпливом населення, та в господарчій діяльності з її намаганнями хоч якось пристосуватися до несприятливих умов. Припиняється розробка покладів мідної руди, згортається металообробне виробництво, але й поволі  освоюються навички обробки залізної руди та мобільніші форми тваринництва. Йшла підготовка до кардинальних змін, що відбулися вже за доби раннього заліза, на початку І тис. до н.е.
Традиція утворення великих спільнот у степу та лісостепу за доби бронзи знайшла своє логічне завершення з формуванням зрубної культурно-історичної спільноти (ХVІІ-ХІІ ст. до н.е.). Зрубна спільнота була поширена на півдні Східної Європи поміж Дніпром та Уралом. Проникнення її носіїв до Азії фіксується у верхній та нижній течії р. Урал і вздовж східного узбережжя Каспійського моря до передгір'їв Копет-Дагу на півдні сучасного Туркменістану. Дослідження цього грандіозного явища розпочав В. О. Городцов у 1901 та 1903 рр. Під час розкопок курганів  Сіверськодонеччини дослідник звернув увагу на зібгані поховання у дерев'яних рамах (зрубах) і назвав виділену культуру зрубною. Концепцію походження зрубної культури від полтавкинських пам'яток Заволжя та подальшої міграції їх на терени України на пізньому етапі розвитку розробила О. О. Кривцова-Бронзові прикраси та окуттядерев'яних чаш білозерської культуриГракова на початку 50-х рр. ХХ ст. На початку 70-х рр. М. Я. Мерперт та Є. М. Черних запровадили в науковий обіг поняття "зрубної культурно-історичної спільноти (області)", що засвідчувало значні обсяги та внутрішню неоднорідність цього явища. Концепцію розвитку культур зрубної спільноти запропонував у 90-ті рр. ХХ ст. В. В. Отрощенко. Згідно до неї, культури зрубної спільноти (Покровська та Бережнівсько-маївська) склалися на базі утворень героїчного періоду, носії яких знали бойову колісницю, запряжену кіньми (синташтинська, доно-волзька абашевська, бабинська культури, пам'ятки потапівського типу). Формування нової спільноти відбувалося в процесі складної взаємодії останніх між собою. Пам'ятки зрубної спільноти широко досліджені на землях Слобожанщини, Донеччини, Наддніпрянщини, Запоріжжя, Таврії. Спорадично вони проявляються на Сіверянщині та Київщині.

Культури фінальної бронзи (ХІІ—ХІ ст. до н.е.)

Доба фінальної бронзи дала новий спектр археологічних культур, порушуючи пріоритети південно-
східного та північно-західного векторів впливу. Занепадає традиційно потужний Донецький регіон. Північно-західні впливи обмежуються польським прикордонням. На передній план виходять західні впливи з Карпатського басейну та північно-східні, пов'язані з активністю прафінно-угорських племен. Загальними ознаками доби стали: скорочення населення, занепад гірничої справи, бронзоливарного виробництва, землеробства. Носії більш просунутих культур Півдня та Заходу шукали вихід з кризової ситуації.
Проте, в цей час розпочинається виготовлення біметалевих (залізно-бронзових) та залізних знарядь праці, що стало своєрідним прологом до раннього залізного віку.