Огієнко ( Огиенко)
Іван Іванович ( Мітрополіт Ілларіон)

Серед відомих українських церковних і громадських діячів, істориків церкви і освітян вирізняється постать митрополита Іларіона (в миру Іван Іванович Огієнко ). 
Іван Іванович Огієнко ( мітрополит Ілларіон)
Протягом усього свого життя, займаючи чи-то світські, чи церковні посади, він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви. Помітний слід освітянської, релігійної діяльності Івана Огієнка є, зокрема, у фондах Волинського краєзнавчого музею. Протягом багатьох десятиліть зберігали його праці, видання, фотографії у сховищах музею, не маючи можливості донести усю правду про цю людину. Адже повернення цієї постаті у наш край відбувалося практично з проголошенням незалежності рідної Огієнку України.

 Народився І.І.Огієнко 15 січня 1882 року в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії. У 1896 році закінчив початкову школу і вступив до чотирирічної військової фельдшерської школи в Києві. По закінченні цієї школи він почав шестирічну обов’язкову службу в лікарні з обов’язком вступити на медичний факультет Університету Св. Володимира в Києві, а згодом І.І.Огієнко переходить на історико-філологічний факультет. З 1905 року починається його активна наукова та громадська робота, зокрема співробітництво в київських виданнях («Громадська думка», «Рада»), участь у діяльності «Просвіти» та заснованому М. Грушевським Науковому товаристві імені Шевченка в Києві. В 1909 році І.І.Огієнко з відзнакою закінчує повний курс навчання в університеті, а вже в 1911 році його затверджують на кафедрі російської мови та літератури професорським стипендіатом. У 1915 році після складання магістерських іспитів Огієнку присвоюють звання приват-доцента цієї кафедри. А у квітні 1917 року І.І.Огієнко, один з перших викладачів Київського університету, переходить на викладання українською мовою і практично розпочинає читати новий курс «Історія української мови». З утворенням Центральної Ради в Києві Огієнка обирають членом ради новоутвореного Міністерства освіти. Він виступає з ініціативою
Іван Іванович Огієнко ( мітрополит Ілларіон)
 про заснування Українського народного університету, який був відкритий у жовтні 1917 року, а у серпні 1918 року перетворений на Український державний університет. До урочистого відкриття цього навчального закладу професор І.І.Огієнко розробляє новий курс лекцій «Українська нова культура». Постала гостра проблема запровадження української мови в державні інституції, навчальні заклади, церкву. У Києві одна за одною великими тиражами виходять навчальні книги, автором яких був Огієнко: «Рідна мова в українській школі» (1918), «Українська граматика» (1918), а також «Наглядна таблиця українського правопису» (1917), (ДМ-41650). У 1918 році І.І.Огієнка запрошують на посаду ректора Кам’янець-Подільського університету. На цій посаді він був до 1920 року. У 1920 році виїхав у Західну Україну і поселився біля Львова. 

У 1924–1926 роках викладав українську мову і літературу в учительській семінарії у Львові, а в 1926 році він був запрошений до Православного Богословського Відділу при Варшавському Університеті . Заснував і редагував у Варшаві журнали «Рідна мова» (1933–39) і «Наша культура» (1935–37), які сприяли популяризації української культури, виступали проти русифікаторської політики тогочасного керівництва Радянської України. Видання даного періоду діяльності І.І.Огієнка зберігаються у фондах ВКМ: «Українська граматика», ч.2. – К., 1918, (КДФ-17317); «Українська культура». – Катеринослав, 1923, (КДФ-16398); «Український правопис з словничком». – Львів, 1925, (ДМ-10852); «Зразки кириличного письма. X–XVII ст.» – Варшава, 1927, (РА-6266); «Євангелія від Св. Матвія». Переклад проф. І.Огієнка. – Варшава, 1937, (ДМ-37783); «Рідна мова. Початкова граматика». – Жовква, 1935, (КДФ-4070). У жовтні 1940 року на соборі українських православних єпископів 
Іван Іванович Огієнко ( мітрополит Ілларіон)
І.І.Огієнко висвячений (під ім’ям Іларіон) архієпископом Холмським і Підляським. Тільки за 1940–1941 роки Митрополит Іларіон спромігся повернути 62 церкви та відновити 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних і переосвячено у католицькі храми. В усій єпархії було введено українську мову, яка фактично набула офіційного статусу. 

Саме стараннями І.І.Огієнка було віднайдено Холмську Чудотворну ікону Божої Матері і 3 березня 1943 року урочисто внесено до кафедрального собору Холма. У цей час за сприяння І.І.Огієнка були видані для православного населення Холмщини : «Молитовник для православних українських дітей». – Холм, 1941, (КДФ-17538); Холмський Православний Народний календар на 1944 рік». – Холм, 1943, (КДФ-17485); «Літургія Святого Отця нашого Івана Золотоустого». – Холм, 1942, (КДФ-16176); «Холмський богогласник», ч.1. – Холм, 1942 р., (ДМ-37782); «Чин Божественних страстей Христових або Пасії». – Холм, 1943, (ДМ-37779); «Українська Церква» т.1. – Прага, 1942, (КДФ-15702); «Молебень на Новий Рік». – Холм, 1943, (ДМ-37780), а також переклади релігійних книг. Влітку 1944 року Огієнко змушений емігрувати до Швейцарії, а у вересні 1947 року – до Канади. З переїздом до Канади почався новий етап видавничої діяльності І.І.Огієнка, який тривав практично до початку 70-х років ХХ століття. Вже через два місяці після його облаштування у Вінніпезі, у листопаді 1947 року почав виходити редагований Огієнком місячник «Слово істини». З 1951 року відроджується у Вінніпезі започаткований у Варшаві часопис «Наша культура», який з 1953 року став називатися «Віра й культура», оскільки поновилося засноване Огієнком у Лозанні видавництво української книжки «Наша
Іван Іванович Огієнко ( мітрополит Ілларіон)
 культура». У 1951 році його обирають першоієрархом Української Православної церкви в Канаді. Митрополит Іларіон доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (тепер Теологічне товариство Митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію
 богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію імені св. апостола Андрія, очолював Науково-Богословське Товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. За Іларіона було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном. І.І.Огієнко здійснив перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою. 
Цим Митрополит Іларіон забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини організаційного оформлення української православної автокефалії та національно-мовної єдності українців України і діаспори.
 Завдяки колишньому музейному співробітнику, журналісту, а згодом Митрополиту УАПЦ в еміграції, знайомому Митрополита Іларіона – Анатолію Дублянському, на початку 1990-х років у Волинський краєзнавчий музей були передані праці І.Огієнка, які були видані в еміграції: «Обоженія людини. Богословська студія». – Вінніпег, 1954, (КДФ-15249); «Іконоборство. Історично-догматична монографія». – Вінніпег, 1954, (КДФ-15253); «Українська церква за час Руїни». – Вінніпег, 1956, (КДФ-16400); «Православна віра». – Вінніпег, 1957, (КДФ-15252); «Преподобний Іов Почаївський». – Вінніпег, 1957, (КДФ-15251); Святий Дмитрій Туптало». – Вінніпег, 1960, (КДФ-15253); «Канонізація святих в українській церкві». – Вінніпег, 1965, (КДФ-16401).

 
Пам'ятник у Вінниці Івану Івановичу Огієнко ( мітрополиту Ілларіону)
Помер професор І.І.Огієнко 29 березня 1972 року. Тіло його поховано на православній секції цвинтаря Св. Воскресення – на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі. 
Після смерті Митрополита Іларіона за кордоном було опубліковано багато його книг. Частина з них, завдяки також Анатолію Дублянському, зберігається у фондах ВКМ: «Українська церква». – Вінніпег, 1982, (КДФ-16402); «Етимологічно-семантичний словник української мови», т. 1-2. – Вінніпег, 1979, 1982, (КДФ-16403); «Українська церква і наша культура». – Вінніпег, 1991, (КДФ-16428). 
В незалежній Україні також було перевидано ряд праць професора І.Огієнка: «Хвалімо Бога українською мовою». – Луцьк, 1992, (ДМ-26738); «Князь Костянтин Острозький». – Київ., 1992.; «Дохристиянські вірування українського народу». – Київ,1992. Чимало книг митрополита є у фондах Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки. «Я робив, що міг, решту дороблять наступники», – писав Іларіон, завершуючи свою «ціложиттєву працю». 

Автор: Олександр Пальоха