Ідеологічні уявлення

У своїх релігійних уявленнях скіфи досягли досить високого ступеня обожнення космічних сил і явищ природи в антропоморфних образах. Пантеон скіфських божеств не поступався пантеонам більшості стародавніх цивілізацій. На чолі скіфського пантеону стояла богиня Табіті, що відповідала грецькій Гестії — богині домашнього вогнища. В ній, на думку вчених, втілювалося уявлення про родинну й родову єдність. Присягання царськими Гестіями (божествами царського вогнища) вважалося у скіфів найстрашнішим.
Головним чоловічим божеством був бог Папай, що відповідав Зевсу. Згідно з етногонічною легендою, він був родоначальником скіфів. Дружиною Папая вважалася богиня землі Апі, напівжінка-напівзмія. матір- прародичка скіфів. Образ змієногої богині зустрічається на золотих бляшках та багатьох інших речах скіфського вжитку.
Бог сонця Гойтосір ототожнюється з грецьким Аполлоном, богиня Аргімпаса — з Афродітою. Бог Фагімасад, ототожнюваний з Посейдоном, був утіленням водних стихій і покровителем конярства.
Серед скіфських божеств почесне місце посідав грецький Геракл, близький, за етногонічною легендою, до першого чоловіка Таргітая, родоначальника скіфів. Антропоморфні зображення Папая, Апі, Аргімпаси, Геракла є на золотих бляхах і бронзових навершях скіфів. В інших образах можна бачити символи бога сонця Гойтосіра (зображення орла, оленя, коня, сонячного знака). Якихось спеціальних храмів у скіфів не існувало; в жертву богам приносили худобу, найчастіше коней.
Особливе місце в релігії скіфів посідав бог війни, названий у Геродота по-грецьки — Арес, без відповідного йому скіфського імені. Втіленням його був старовинний залізний меч. Лише на честь цього божества споруджували спеціальні святилища у вигляді великих пірамід із хмизу з майданчиком вгорі, на якому встановлювали меч. В жертву богу війни приносили не тільки худобу, а й людей — кожного сотого з військовополонених.
На честь бога війни щорічно проводилися свята з ушануванням воїнів, що відзначились у боях, почесним келихом вина. На таких святах влаштовувалися ритуальні танці та змагання, сцени з яких (боротьба, стрільба з лука) зображені на золотих бляшках.
У скіфів існували особливі, священні місця. Одне з них пов'язане з Гілеєю (Поліссям) в пониззі Дніпра, де, за легендою, проживала змієнога прародичка скіфів. Інше святилище знаходилось у місцевості Ексампей, де у Гіпаніс впадало гірке джерело з тією ж назвою. Тут стояв величезний бронзовий казан зі стінками завтовшки шість пальців, місткістю 600 амфор. Він був відлитий з великої кількості вістер стріл, зібраних по одному від кожного скіфа за наказом царя Аріанта, який побажав довідатися кількість свого народу. Функції жерців належали царям і представникам родоплемінної аристократії.
Цілий ряд обрядів і магічних дій пов'язувався з землеробством і культом родючості. Щорічне велике свято влаштовувалося на честь "священних дарів": плуга, ярма, сокири і чаші, що нібито впали з неба. Це було свято пробудження природи, під час якого, як вважали, відбувався шлюб бога Папая з Апі (землею). Свято мало загальноскіфський характер і було близьке як кочовим, так і землеробським народам Скіфії.
В осілого населення Лісостепу особливого значення набули землеробські культи. Під час розкопок низку городищ знайдено спеціальні жертовники зі слідами вогню. Жертовники, відкриті на Пастирському й Мотронинському городищах на Черкащині, мали вигляд круглого підвищення з діаметром близько 1 м, на якому було мископодібне заглиблення з сімома концентричними колами. Поверхня жертовників обпалена, навколо знайдено багато вугілля, обвуглені колоски пшениці, кістки тварин. На городищі Караван (Сіверський Донець) відкрито жертовник, у вигляді глиняної "тарілки" з діаметром 1,5 м, заввишки 25 см, до якої вела доріжка, викладена камінням. На жертовнику зберігся товстий шар обгорілої соломи, а поруч купа попелу, в якому знайдено коржики з глини з домішкою злаків та моделі зерен хлібних злаків і бобових рослин, виготовлені з додаванням борошна. Ідея родючості втілювалася й у виліплених з глини примітивних фігурках різних домашніх тварин.
В ідеології скіфів значне місце посідав анімізм — культ предків і вшанування померлих, пов'язаний з вірою у безсмертя душі й існування потойбічного світу. На деяких скіфських курганах іноді встановлювалися своєрідні скульптури — кам'яні статуї, що становлять собою одні з найдавніших творів монументального мистецтва. Це найчастіше грубо оброблені гранітні або вапнякові плити, на яких невисоким рельєфом висічено зображення скіфського воїна. На обличчі позначено очі, ніс, рот, рідко — вуса та бороду. На шиї здебільшого відтворено гривну. З інших деталей спорядження виділявся пояс, до якого підвішені зліва сагайдак з луком, а спереду — короткий меч-акінак. Руки зігнуті в ліктях. У лівій (рідше — у правій) руці — ритон, піднятий до підборіддя. На деяких стелах набір скіфських атрибутів буває повнішим. Інколи на голові прорисовано шолом, а на тулубі — панцир. Праворуч біля пояса — бойова сокира і другий довгий меч; трапляються стели, на яких зображено підвішені до пояса довгий ніж, брусок і навіть чашу. У багатьох випадках підкреслено ознаки чоловічої статі. Мабуть, ці кам'яні статуї, пов'язані  з культом предків, втілюють образ божественного прародича скіфів.
Більшість предметів побутового вжитку з металу, кості, а також, очевидно, з дерева і тканин у кочових і землеробських племен Скіфії мала своєрідне художнє оформлення. Його мотиви були запозичені із зооморфного світу та знаходили своє втілення в зображеннях фігурок або якихось частин тварини, птаха чи риби. Цей стиль прикладного мистецтва дістав назву скіфського звіриного.
Серед образів ранньоскіфського мистецтва улюбленими були зображення оленя, барана, пантери, лося, гірського козла. Досить часто використовували мотиви голівок коня, орла, грифобарана, пазурів птахів тощо. Тварини зображені, як правило, в спокійному стані. Підкреслені риси лютості й сили зустрічаються переважно в образах, запозичених з мистецтва давньосхідного світу (леви, грифони, фантастичні чудовиська).
Наприкінці VI й особливо у V ст. до н.е. під впливом грецького мистецтва зображення в скіфському стилі стають більш декоративними, орнаментальними, втрачаючи первинну суть відтворення звіриного образу. Значного поширення набули близькі до грецького мистецтва зображення левів, грифонів, диких кабанів, синкретичних чудовиськ. В оформлення сюжету включають такі елементи, як розетки, пальмети, симетрично загнуті волюти. Нерідко в контур одного образу вписується елемент іншого. У IV ст. до н. е. спостерігається подальший занепад місцевих мотивів, виродження їх у малозрозумілу схему, в якій важко вгадати первинне значення образу. Водночас набули поширення реалістично виконані грецькі сюжети: сцени боротьби й шматування звірів, а також реалістичні зображення різних тварин.
Зображення у звіриному стилі не тільки відповідали естетичним смакам населення, а й уособлювали певну магічну символіку. Вони відігравали роль магічних стражів, амулетів, покликаних захищати їх власників від ворожих сил і спонукати до сприяння доброзичливих божеств.