Господарство племен
Лісостепової Скіфії

Племена, що населяли лісостеп, були близькі між собою за типами господарства, рівнем розвитку продуктивних сил. Усі досягнення землеробства (знаряддя праці, набір культурних злаків, способи зберігання й переробки сільськогосподарських продуктів) були спільними для народів однієї географічної зони, одного рівня культури. Орне землеробство було переважним. Це знайшло відображення, зокрема, в назві однієї з провідних груп землеробського населення Скіфії (скіфи-орачі), в легенді про золотий плуг і ярмо, в яке запрягали волів. Збереглося кілька дерев'яних плугів скіфського часу. Це рала, схожі на тогочасні відповідники з Західної Європи. Рала ці не мали металевих наконечників і полиць для відкидання земляної скиби.Мечі з золотим оздобленням руків'я та піхв. Друга половина IV ст. до н. е. Золото, залізо. 1 — з кургану поблизу с. Велика Білозерка;2 — з кургану Товста Могила Для розпушування землі використовувалися рогові мотики та мотики із залізними наконечниками у вигляді тесла. Серед інших культур вирощували пшеницю (тверду і м'яку), просо, ячмінь, жито, горох, сочевицю, нут, чуфу, віку, цибулю, часник. Є дані про наявність у Скіфії городництва і садівництва. Збирали врожай залізними серпами. Розтирали зерно ручними зернотерками. Численні остеологічні матеріали, одержані при розкопках, свідчать про досить велику роль скотарства. Перевага надавалася великій і дрібній рогатій худобі. У значній кількості розводили коней, м'ясо яких також споживалося, та свиней. Мисливство та рибальство були допоміжними заняттями. На городищах, як правило, трапляється незначна кількість кістки лося, благородного оленя, козулі, кабана, ведмедя, вовка, лисиці, бобра, зайця та інших представників дикої фауни. Житла були різноманітні. На Правобережжі досить поширеними були напівземлянки, стіни яких зводилися з брусів або жердин, обплетених лозою та обмазаних глиною. На Лівобережжі переважали наземні стовпові житла з глинобитною долівкою і склепінчастими печами, зробленими з глини на каркасі з лози. Рівень обробки металів був вищий, ніж у степових кочовиків. Залізо одержували з легковідновлюваних руд — бурого залізняку, озерної і болотної залізної руди. Руду збагачували, випалюючи та промиваючи її. Як флюс у горно додавали вапняк. Паливом слугувало деревне вугілля. Твердості виробів досягали шляхом цементації за допомогою вуглецювання поверхні вже готового виробу. В інший спосіб вуглецювали залізо до стану сталі в самому горні. Скіфські ковалі добре володіли технологією зварювання, наварюючи на знаряддя праці й предмети озброєння стаеві леза. Вміння виготовляти сталь і правильно використовувати її якості було надзвичайно важливим досягненням. З бронзи у великій кількості виготовляли наконечники стріл. З неї ж відливали деталі кінської вуздечки, казани, прикраси, предмети культу тощо. Місцеві майстри володіли такими навичками як лиття в постійних формах, лиття за восковою моделлю, складне лиття у великих складених формах. Вони володіли також зварюванням, куванням, клепанням і покриттям виробів із бронзи іншими металами.Окуття горита (футляра для зберігання лука і стріл) із зображенням сцен із життяантичного героя Ахіллеса. Мелітопольський курган. Золото. IV ст. до н.е. Запоріжжя Ливарники добре розумілися на властивостях різних сплавів, використовуючи той чи інший склад, залежно від призначення виробу. Значного розвитку набуло шкіряне виробництво, прядіння, ткацтво, обробка дерева, кістки тощо. Шкури тварин, крім механічного очищення і розм'якшення, оброблялися за допомогою високоякісних рослинних дубителів. Вироблялася шкіра багатьох сортів. Серед тканин були відомі вироби з конопель, льону, вовни, які мали полотняне та більш складне — репсове й саржеве переплетення. Тканини фарбували в синій, червоний, жовтий, бузковий та інші кольори. Барвники використовувалися місцеві, переважно рослинного походження. Знаряддями теслі та столяра були провушні сокири, тесла, долота, стамески і ножі. Є дані про застосування невеликих пилок з дрібними зубцями, свердел. Колоди розколювали на дошки та бруси за допомогою клинів. Поверхня дощок часто застругувалася. Високорозвинутим було гончарство. Посуд ліпили від руки, за допомогою звичайних прийомів накладання джгутів і стрічок. Як домішки в глину додавали пісок і товчену кераміку. Випалювали готові вироби найчастіше на вогнищі відкритим способом, при температурі 800-850 градусів. Майстри вміло використовували особливості місцевих глин і, застосовуючи домішки, досягали необхідного їх складу.Фрагмент окуття горита. Мелітопольський курган. IV ст. до н.е. Запоріжжя Гончарі окремих племен володіли цілим комплексом навиків і традицій у виготовленні посуду певних типів і форм. Особливою майстерністю відзначалися гончарі ранньоскіфського часу на Правобережжі. Вони виготовляли гарний і різноманітний посуд, який покривали темним ангобом і загладжували лощилами. На основі вивчення господарства племен Лісостепової Скіфії можна дійти висновку, що вони в той час належали до найрозвинутіших народів Східної Європи.