Скіфія у VI-IV ст. до
н. е.

Найважливішою подією ранньої історії Скіфії була вторгнення на її територію військ перського царя Дарія І Гістаспа наприкінці VI ст. до н. е. (між 514 та 510 рр. до н. е.). Формальним приводом для походу було прагнення Дарія покарати скіфів за попередні напади на Азію і за поразку, яку вони завдали мідійцям. Насправді, здійснюючи широку завойовницьку політику на Сході, Дарій мав намір підкорити скіфів, зробити їх своїми данниками і тим самим усунути небезпеку їхніх нових нападів.Атака скіфської кінноти.Реконструкція М. В. Горелика
З величезним військом Дарій вступив у межі Скіфії з Фракії, побудувавши мости через Босфор Фракійський та Істр (сучасний Дунай). Перед навислою загрозою скіфи звернулися по допомогу до сусідніх народів, але тільки савромати, будіини та гелони погодилися їх підтримати. Інші відмовилися допомогти, мотивуючи це тим, що похід персів не спрямований проти них. Насправді, вони були зацікавлені в послабленні скіфів — свого могутнього й агресивного сусіда.
Не маючи достатньо сил, щоб вступити у відкритий бій з персами, скіфи вдалися до тактики відступу й заманювання противника вглиб країни. На своєму шляху вони засипали криниці, джерела, знищували трави. Своє майно та більшу частину худоби вони відправили разом із сім'ями на північ, у землеробські райони Лісостепової Скіфії.
Головним супротивником персів у цій боротьбі були царські скіфи. Вони розділили свої сили на три загони, відповідно до племінного поділу. Основні сили скіфів очолював цар Ідантірс; другий загін під проводом царя Скопасіса включав союзні сили савроматів; третій загін, очолюваний Таксакісом, з'єднався з гелонами й будинами. Рухаючись слідом за ар'єргардом скіфів, військо Дарія дійшло до Дону і Сіверського Дінця.
Далі скіфи рушили на північ та захід, через землі народів, які відмовили їм у допомозі, щоб втягнути їх у війну. Виснаживши сили у безплідних переслідуваннях, Дарій І послав до Ідантірса гінця з пропозицією припинити відступ і або розпочати бій, або, визнавши себе слабкішим, підкоритися і стати данником перського царя. На це скіфський цар Ідантірс гордовито відповів: "...Знай, персе, який я: і раніш ніколи не тікав я зі страху ні від кого з людей, і тепер не тікаю від тебе, нині я не зробив нічого в порівнянні з тим, що, як правило, роблять в мирний час, а чому я не кваплюся битися з тобою, я й це тобі роз'ясню: у нас немає ні міст, ані засіяної землі, через які ми поквапилися б битися з вами зі страху, аби вони не були захоплені й спустошені. Якби треба було за будь-що прискорити бій, то в нас є могили предків: от спробуйте розшукати і зруйнувати їх, – тоді дізнаєтесь, чи будемо ми битися з вами заради могил, чи ні; раніше ми не поборемось, якщо нам не захочеться. Це щодо битви; господарями ж своїми я визнаю лише Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів. А тобі, замість дарів землі й води, я посилаю такі дари, які належить тобі одержати; і нарешті, за те, що ти називаєш себе моїм володарем, ти мені ще заплатиш".
Скіфи надіслали Дарію образливі символічні дари: птицю, мишу, жабу і п'ять стріл. Значення цих дарів було таке: "Якщо ви, перси, не полетите на небеса, перетворившись на птахів, якщо не сховаєтесь у землю як миші чи не стрибнете в озера, перетворившися на жаб, то не повернетеся назад, бо будете вбиті цими стрілами".Скіф-вершник у бойовому спорядженні. Реконструкція
Змушений визнати свою невдачу в боротьбі зі скіфами, Дарій поспішив залишити Скіфію. Безуспішний скіфський похід не додав слави наймогутнішому Ахеменіду. Тим часом для скіфів успішне закінчення кампанії мало величезне значення: воно зміцнило їхній політичний авторитет і принесло славу "непереможних". За 60—70 років, що минули з часу походу, згадки про нього набули характеру героїчного епосу, яким і записав його Геродот.
У VI—V ст. до н. е. межею між Скіфією і Фракією був Дунай. Скіфам доводилося рахуватися з могутністю західних сусідів, що утворили сильне політичне об'єднання. Відомо, що скіфський цар Аріапейт (початок V ст. до н. е.) був одружений з донькою фракійського царя Тірея. Таким чином, добросусідські відносини скіфів і фракійців скріплював династичний шлюб. Але після смерті Аріапейта відносини між скіфами та фракійцями ускладнилися. Цар Скіл, що зрадив звичаї своєї країни, був вигнаний зі Скіфії і, рятуючись від переслідувань свого брата Октамасада, втік до Фракії. В той же час у скіфів шукав притулку брат фракійського царя Сіталка. Ці обставини ледве не призвели до війни. Врешті конфлікт уладнали. Обмежилися взаємною видачею ворожих для царів родичів. Звідси випливає, що обидві сторони брали активну участь у політичних інтригах і династичних суперечках своїх сусідів, намагаючись використати їх у власних інтересах.
Наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. на ринку в Афінах з'явилася велика кількість рабів — гетів і трибалів, що належали до фракійських народів. Це сталося внаслідок посиленого натиску скіфів на Фракію.
У IV ст. до н. е. на чолі Скіфії стояв цар Атей, який об'єднав під своєю владою більшість скіфських племен. Боротьба з фракійцями на заході становила основний зміст заключного етапу його довголітнього правління. Відомо, що скіфи, очолювані Атеєм, в союзі з македонським царем Філіппом II (батьком Олександра Македонського) завдали поразки царству одрисів і поширили свої володіння за Дунай. Пізніше стосунки між Атеєм і Філіппом Македонським різко погіршали і навіть стали ворожими. Почалася війна, яка проходила з мінливим успіхом. Врешті перемогу здобув Філіпп Македонський, розбивши в генеральній битві 339 р. до н. е. військо скіфів. У цьому бою загинув і цар Атей, якому на той час було понад 90 років. Македонці полонили 20 тис. жінок і дітей, захопили 20 тис. племінних кобил.
Близько 331 р. до н. е. намісник Олександра Македонського у Фракії Зопіріон здійснив похід у Скіфію й обложив Ольвію, але на зворотному шляху 30-тисячне військо Зопіріона було знищене скіфами. У свою чергу, Лісімаху, який став після смерті Олександра Македонського правителем Фракії, вдалося розбити скіфів і захопити велику здобич. Таким чином, боротьба на західному кордоні не припинялася протягом усього IV ст. до н. е.
Поразка, завдана скіфам Філіппом Македонським, стала початком кінця їхньої могутності, відкривши цілу смугу наступних невдач і поразок. Після цієї битви територія на захід від Дністра практично вже не контролювалася скіфами й опинилася під владою гетських племен.Скіфський цар, його дружина і дитина,а також слуги та раби. IV ст. до н. е. (Реконструкція М. В. Гореликаза матеріалами з кургану Товста Могила)
Експансія скіфів спрямовувалася не тільки на захід. Постійним об'єктом нападів стали лісостепові племена, зокрема й ті, що входили до складу Скіфії. Тому населення цієї території змушене було створити оборонну систему з великих укріплених городищ, де могли сховатися люди разом з худобою. Натиск скіфів на північ особливо посилився з кінця V ст. до н.е. В цей час спостерігається спустошення цілої низки городищ правобережного лісостепу. Водночас тут з'явилися скіфські степові поховання в катакомбах, що свідчить про проникнення сюди кочового скіфського населення. Вздовж лівого берега Дніпра скіфи заходили далеко на північ, аж до широти Києва. Розширенням експансії скіфів пояснюється виникнення нових городищ у басейнах Ворскли, Сіверського Дінця та в інших місцях.
Відомо, що скіфи здійснювали походи в країну синдів. На якийсь час їм вдалося підкорити також племена меотів. Але, незважаючи на великий культурний вплив, влада їх над цими племенами не була тривалою.
Відносини скіфів з античними містами Північного Причорномор'я у VI—V ст. до н. е. мали переважно мирний характер і регулювалися договорами. Скіфи були зацікавлені в торговельних зв'язках з грецькою метрополією та її колоніями. Однак наприкінці скіфського періоду ці відносини значно погіршали. У ІІ ст. до н.е. цар Сайтофарн вимагав від Ольвії непосильну данину для себе й своїх воєначальників, загрожуючи в іншому разі захопити та зруйнувати місто. Пізніше скіфи примусили Ольвію визнати свою залежність від них.
Боспорське царство, незважаючи на свою могутність, також змушене було сплачувати скіфам регулярну данину. Лукіан Самосатський (ІІ ст. н. е.) повідомляє про від'їзд скіфського посольства на Боспор у справах тримісячної затримки у виплаті данини. Несплата її могла призвести до війни. Про одну з таких воєн за часів правління Перісада згадує у своїй промові Демосфен (IV ст. до н. е.).
Таким чином, скіфське об'єднання до кінця зберегло свій завойовницький характер, грунтований на прямому підкоренні залежного населення.
У IV ст. до н. е. гніт і воєнний тиск скіфів на підвладні племена й античні міста стає особливо жорстким і нестерпним.
Кінець пануванню скіфів у Північному Причорномор'ї поклали у III ст. до н.е. прибулі з-за Дону племена сарматів. Ослаблена війнами і внутрішніми незгодами "Велика Скіфія" як складне міжплемінне об'єднання розпалася. Скіфи були витіснені в Крим. Вони зберегли за собою також невелику територію на Нижньому Дніпрі, де продовжували жити ще протягом кількох століть.