Торгівля у племен
Скіфії

На ранніх етапах свого розвитку, в VII—VI ст. до н. е., племена Скіфії вступили у жваві обмінні відносини між собою, а також з багатьма іншими народами за межами своїх територій.
Розвитку внутрішньої торгівлі сприяв поділ Скіфії за типами господарства на дві великі групи — кочових і землеробських племен, які гостро потребували взаємного обміну основними продуктами свого виробництва. Такий обмін полегшувався тим, що землеробство і скотарство на тому етапі їх розвитку вже давали певну кількість продукції понад те, що було необхідне для задоволення власних потреб. Особливо значну кількість надлишків мала розбагатіла верхівка скіфського суспільства. Взаємна зацікавленість у мінових зв'язках значною мірою сприяла внутрішній консолідації та складанню спільних економічних інтересів у різних племен Скіфії. Розвиток обміну зумовив поширення однакових форм матеріальної культури; господарські вдосконалення і нововведення ставали загальним надбанням.
Велике значення для скіфів мали торговельні зв'язки з населенням Кавказу, через який проходив шлях кіммерійців і скіфів у Передню Азію. До предметів кавказького виробництва, що мали попит у Північному Причорномор'ї, належать окремі елементи оздоблення кінської вуздечки, бронзові сокири, металевий посуд, деякі типи прикрас (наприклад, бронзовий кавказький пояс з с. Підгірців, на південь від Києва).
З кінця VII ст. до н. е. встановилися торговельно-обмінні зв'язки з грецьким світом. У курганах і на поселеннях різних частин Скіфії (у степу, Криму, на Тамані, в лісостепу) знайдено грецькі посудини (цілі й уламки) родосько-мілетського походження.
Заснування грецьких колоній на північному узбережжі Чорного моря сприяло подальшому розширенню зв'язків з грецьким світом. У другій половині VI—V ст. до н. е. головну роль у товарному обміні з місцевим населенням відігравала мілетська колонія — Ольвія. Дещо пізніше, з кінця V й особливо у IV ст. до н. е. торговельна ініціатива перейшла до грецьких міст Боспору.
Зі Скіфії вивозилися худоба, хліб, мед, віск, риба, шкіра, а також "величезна кількість безумовно відмінних рабів" (Полібій), захоплених скіфами у походах. Головним невільницьким ринком у Північному Причорномор'ї був Танаїс, місто, розташоване в гирлі Дону.
Скіфи довозили вино та маслинову олію в амфорах, тканини, різні вироби грецького ремесла, зокрема посуд, предмети туалету, прикраси тощо. У майстернях грецьких колоній, особливо в Ольвії і на Боспорі, досить рано заповзятливі майстри почали виготовляти предмети скіфського вжитку, призначені для збуту в місцевому середовищі. Вони робили з бронзи посуд, дзеркала, деталі вуздечок тощо. Значного поширення набуло виготовлення різних прикрас та виробів золотарства: золотих бляшок на одяг, намист, браслетів, каблучок, золотих і срібних чаш, а також оздоблення зброї.
Скіфи підтримували мінову торгівлю з Ахеменідським Іраном. В одному із Семибратніх курганів на Тамані знайдено чудовий срібний ритон (посуд для вина у вигляді рога) давньоіранської роботи. Протягом усього скіфського часу розвивалися торговельні зв'язки з фракійськими племенами Карпато-Дунайського басейну, що особливо посилились у IV—III ст. до н. е.
Про існування торговельного шляху зі Скіфії на Схід, аж до Уральських гір, яким ходили скіфи та грецькі купці, повідомляє Геродот. Це підтверджується й археологічними знахідками, які свідчать про торговельні зв'язки скіфів з племенами Прикам'я, савроматами Поволжя та Приуралля. Речі скіфського типу, одержані в результаті обміну, трапляються у племен скіфської периферії: у синдо-меотів Кубані, таврів гірського Криму, фракійських народів, населення милоградської та юхнівської культур Полісся. З країн Малої Азії у Скіфію надходила велика кількість намист з фінікійського скла і пасти. З Прибалтики або Волині довозився бурштин. Можливо, такі речі одержували через посередників. Торгівля у скіфів залишалася міновою. За еквівалент обміну у мінових операціях, як і в багатьох інших стародавніх народів, правили худоба та хутро.
Розвиток обміну породив прагнення до збільшення його обсягу шляхом розширення господарської діяльності, але головним чином – насильницьким привласненням чужого майна внаслідок походів та збирання данини. Все це не могло не сприяти нагромадженню багатства в руках представників військово-родової верхівки та поглибленню соціально-майнової диференціації. Це явище не залишилося непоміченим сучасниками скіфів. Ось що пише з цього приводу Страбон: "Треба сказати, що наш спосіб життя майже в усіх призвів до зміни на гірше, вносячи розкіш, пристрасть до втіх, і для задоволення цих пристрастей – багато аморальних засобів для збагачення. Така зіпсованість звичаїв значною мірою торкнулася і варварів, зокрема й номадів. Останні з часу знайомства з морем відразу стали гіршими: почали чинити розбої, вбивати іноземців і, вступаючи у відносини з багатьма народами, переймати у них розкіш і гендлярство". 
Широке проникнення у Скіфію виробів грецького ремесла зумовило занепад окремих видів місцевих ремесел, таких як гончарне, косторізне та, якоюсь мірою, бронзоливарне і ювелірне.