Цариця Сарматів Амага

За легендою, в основі якої полягали реальні історичні події межі III—II ст. до н. е., чоловік цариці сарматів Амаги цар Медоссак пиячив і покинув державні справи. Амага "сама розставляла по всій країні гарнізони, відбивала напади ворогів та допомагала сусідам, яких ображали". Скіфське військо обложило Херсонес, і херсонесити звернулись по допомогу до Амаги. Тоді вона, відібравши 120 найкращих воїнів, "дала кожному по три коня в похід" і, здолавши за добу 1200 стадіїв, раптовим ударом завдала поразки скіфам, "вбила царя та тих родичів і друзів, що були з ним, країну віддала херсонеситам, а царську владу доручила синові вбитого, наказавши йому володарювати справедливо".Прикраси вузди
Де ж розташовувалася ставка Амаги? Зважаючи на відстань (стадій дорівнював 155—160 м), це були степи за Перекопом, про що опосередковано свідчить і термін "сусіди".
Легенда про Амагу вважається черговим свідченням войовничості сарматських жінок, яку відзначали античні автори. Псевдо-Гіппократ писав, що "їхні жінки їздять верхи, стріляють з луків та кидають дротики з коня й б'ються з ворогами, поки вони в дівках". За словами Помпонія Мели, у сарматів "...жінки стають до кінних сутичок та змагаються не залізною зброєю, а накидають на ворогів аркани та вбивають їх затягуванням".
Через специфіку способу життя номадів, коли дуже часто чоловіки йшли у перекочівки з чередами, брали участь у далеких наїздах та війнах, гинули у боях, жінки кочового суспільства мусили володіти конем та зброєю, щоб за необхідності боронити себе та дітей. Ця специфіка взагалі сприяла такому собі відносно незалежному стану жінки у скотарів. Можливо, у сарматів, як і в середньоазійських кочовиків, існували певні вікові групи, під час перебування в яких дівчат вчили володіти зброєю, їздити верхи та битися. У зв'язку з цим є показовими дані Псевдо Гіппократа: "Вони (сарматки) залишаються у дівках, поки не вб'ють трьох ворогів... Побравшися, вони перестають їздити верхи, поки не з'явиться необхідність у загальному поході". Участь жінок у бойових діях у кочовиків, зокрема й у сарматів, скоріш за все, практикувалася лише у крайньому разі — коли всі боронилися від ворога, що кількісно переважав, або за відсутності чоловіків.