Готи на Волині

Західну Волинь (до Горині) та верхів'я Південного Бугу займають пам'ятки вельбарської культури, основний ареал якої охоплює Північно-Східну Польщу.Посуд вельбарської культури
В останній чверті ІІ ст. на Волині з'являються поселення Лепесівка, Боратин, Линів, могильники Любомль, Могиляни- Хмельник тощо. У другій половині ІІІ ст. сюди просувається нова хвиля переселенців; виникають вельбарські пам'ятки Дитиничі, Дерев'яне, Ромош, Загаї 2. Тут вони існують до кінця римського часу.Фібули вельбарської культури
Вельбарській культурі на території України властиві поселення площею до 2–3 га, що займають переважно берегові те- раси річок. Житла представлені наземними будівлями та заглибленими спорудами. Стіни наземних мешкань мали каркасно-плотову конструкцію та були обмазані глиною. Вони мали прямокутну або овальну форму, і від них збереглися великі скупчення глиняної обмазки з відбитками дерев'яних конструкцій, площею від 60 до 120  м. Житла, як правило, розділені стінками-перегородками на два приміщення. Одне з них було житловим. У ньому простежується добре утрамбована земляна долівка. Посередині містилося вогнище. Друге приміщення використовували для господарських потреб.
Форми господарських споруд різноманітні — овальні, круглі, прямокутні. Вони мають заглиблену основу. Площа від 6 до 44 кв. м.
Могильники безкурганні. Основний тип поховань — спалення за межами могильної ями з подальшим розміщенням решток кремації в ямі або в урні. Урнами слугували горщики, інколи — миски, вази і глеки. Рештки перепалених кісток небіжчика у більшості поховань перемішані з попелом та золою. В основному, поховання супроводжувалися кількома глиняними посудинами, прикрасами та деталями вбрання, особистими речами (бронзовими фібулами та пряжками, скляними і бурштиновими намистинами, роговими гребенями, пряслицями). Майже на всіх речах помітні сліди перебування у поховальному вогнищі. Важливою рисою обряду є наявність перепалених уламків ліпного та гончарного посуду. Кількість інвентарю в урнових похованнях більша, ніж у ямних. У могилах звичайно відсутня зброя і взагалі вироби із заліза.
У вельбарських могильниках виявлено велику кількість ям неправильної форми, заповнених золою. У деяких містилися великі камені — валуни, уламки глиняного посуду, кістки тварин. Можливо, це були жертовні ями, пов'язані зі скандинавським звичаєм запалювати жертовне вогнище біля могили, а рештки вміщувати в особливу яму.
У вельбарській культурі переважає ліпний посуд. Поширені горщики з увігнутим усередину краєм, різноманітні лощені миски (тюльпаноподібні, ребристі), вази, глечики, келихи, кружки. Для кухонних горщиків характерна шорсткувата поверхня і загладжені шийка та низ. Столовий посуд часто має "вушка" та орнамент із заглиблених геометричних візерунків у вигляді трикутників або зиґзаґів. Із кінця ІІІ ст. на вельбарських пам'ятках з'являється невелика кількість гончарної кераміки черняхівського походження.
Знаряддя праці та побутові речі представлені мотикою, косою-
горбушею, ножами, стругами, долотами, шилами, відтяжками до вертикальних ткацьких верстатів. Знайдено також шпору та наконечники стріл.
Деталі одягу, прикраси, побутові речі належать до центральноєвропейських зразків. Специфічними є деякі типи арба- летоподібних фібул, пряжок, одношарові та багатоскладові рогові гребені, ритони для напоїв та ін. Окрім того, у вельбарських комплексах на території України досить часто трапляються черняхівські ре-
чі (фібули, тришарові гребеніРечі з Качинського скарбу (Волинська обл.)
тощо).
Потрапивши на територію України наприкінці ІІ ст., носії вельбарської культури займають місця проживання зубрицького населення, витісняючи його на захід, у верхів'я Дністра і Західного Бугу. Друга хвиля мігрантів з'являється на Волині у ІІІ ст. Характерною рисою вельбарських пам'яток на території України є наявність елементів іншої північно-західної культури — пшеворської. Це явище пояснюється тим, що вельбарські групи населення, рухаючись через Мазовію на південний схід, втягували у міграційний потік пшеворські племена.
Природно, що населення вельбарської культури, яке брало участь у формуванні черняхівської, згодом втратило свої етнографічні риси. У IV ст. вельбарські пам'ятки зникають повсюдно, не лишаючи жодних слідів у культурі слов'ян ранньосередньовічного часу.