Гуни і готи

Обраний після смерті Германаріха новим королем Вітімир "чинив деякий час опір аланам, спираючись на інше плем'я гунів, яке він за гроші притяг до союзу з собою". Цим "іншимПрикраси аланського взуття, друга чверть V ст. племенем гунів" були алани на чолі з Сафраком, однак навіть розкол аланів не допоміг готам. У кількох битвах Вітімир був розбитий і загинув. Від імені його малолітнього сина Вітеріха керівництво військами взяли на себе Алатей і Сафрак — "вожді досвідчені та відомі твердістю духу, але важкі обставини зламали їх, і, втративши надію дати відсіч, вони обережно відступили". 376 р. залишки гото-аланських військ Алатея і Сафрака, а також група Фарнобія підійшли до Дунаю, куди вже раніше встигли втекти західні сусіди гревтунгів — тервінги (візіготи).
Оцінивши ситуацію, 376 р., гунський вождь Баламбер вирішив не добивати своїми силами деморалізованих після смерті Германаріха остроготів, поклавши це завдання на алан, а сам вирушив походом на тервінгів. Стурбований звістками про війну гревтунгів з гунами, король тервінгів Атанаріх, замість військової допомоги сусідам, почав будувати велику межу оборони біля р. Дністер. Однак, гуни блискавичним маневром обійшли передовий загін Мундеріха, форсували вночі Дністер і несподівано вдарили на основні сили Атанаріха, що навіть не чинили опору. Захопивши табір тервінгів, гуни переобтяжили себе здобиччю, що дало можливість готам Атанаріха перейти р. Прут і втекти в гори. Атанаріх почав будувати новий оборонний вал від Прута до Дунаю, однак, тепер король втратив довіру підданих. На загальних зборах тервінгів виступив вождь Алавів, який переконував у безперспективності боротьби з гунами, пропонуючи просити допомоги в Римської імперії. Його підтримав Фрітігерн, друга за впливом особа у тервінгів. Не чекаючи повторного удару гунів, восени
376 р. Алавів і Фрітігерн відвели свої племена до Дунаю і попрохали в імператора Валента дозволу поселитися у Фракії. Слідом за ними до Дунаю підійшли й остроготи та алани Алатея і Сафрака, які форсували річку цього ж або наступного, 377 р.
Король Атанаріх, що був давнім супротивником римлян, побоюючись їхньої відмови, не наважився піти з Фрітігерном, а вирушив на північ у місцевість "Каукаланд" (Трансільванію), витіснивши звідти сарматів. Подальші події висвітлені джерелами дуже фрагментарно. В кінці 380 р. король Атанаріх, вигнаний своїм оточенням, несподівано прибуває до Константинополя і просить захисту в імператора Феодосія. Історики підозрювали у вигнанні Атанаріха інтриги Фрітігерна, однак не менш імовірно, що тервінги зробили це під тиском гунів. Йордан і Марцеллін Коміт повідомляють, що 427 р. землі Паннонії були повернуті Риму після майже 50-ти років перебування під владою гунів, що мало б вказувати на появу останніх у Карпатській котловині вже 377—378 рр. 
Переселення озброєних готів на землі Римської імперії стало фатальною помилкою Валента. В 377—378 рр. розгорілося повстання готів, що завершилося загибеллю Валента у битві при Адріанополі. За таких обставин гуни виявилися пасивними союзниками римлян. У 80–90-х рр. IV ст. гунські племена вождя Ульда займали лівобережжя Нижнього Дунаю, і в їх середовищі єпископ Теотим спробував проповідувати християнство.