Гуни і Східна Римська
імперія

У 394—395 рр. затяжна посуха викликала голод у гунів. Взимку 394/395 р. вони перейшли по льоду Дунай і вторглися у Фракію. Римляни за посередництва Руфіна 395 р. найнялиДіадема, перша половина V ст. (Верхньо-Яблучне, Подоння) загони гунів для війни з готами Аларіха. Гуни пронеслися римськими провінціями і через Алеманію дійшли аж до Галлії, де їх відбив Валентіан. Влітку 395 року, пройшовши Північне Причорномор'я, гуни Васіха і Курсіха перейшли через Північний Кавказ і вторглися у провінції Східної Римської імперії, пограбувавши Сирію та Каппадокію. Походи 395 р. принесли гунам величезну здобич. Віднині військова допомога за гроші та періодичні напади на дунайські провінції Візантії стали основними статтями доходу гунських вождів. 
412 р. візантійське посольство до гунського вождя Доната вирушило морем з Константинополя.  Аналогічно морем до Одесоса (суч. Варна) прямувало пізніше посольство Сенатора, до Аттіли. Основними статтями переговорів гунів з візантійцями традиційно були гроші "за дружбу", за викуп полонених, а також постійні вимоги гунів: влаштування регулярних ярмарків у прикордонних містах і обмін перебіжчиками. 
Як "гарантів миру" візантійці були змушені залишати знатних заручників, одному з яких — полководцю Аецію — судилося згодом не раз використати набуті знання і досвід. Вперше Аецій згадав про перебування у гунів під час заколоту Іоанна 423 р. Аецій попрохав допомоги у вождя гунів Руї й отримав від нього 60 тисяч вершників. З допомогою Іоанну Аецій затримався — сили заколотників вже були розбиті, однак під загрозою гунського нападу на Константинополь новий двір пішов на поступки і Аецію, і гунам. Останні погодилися повернутися додому в обмін на договір про щорічні виплати у розмірі 350 лібр золота (бл. 115 кг). Пізніше Аецій використав гунів 435 та 436 р. для розгрому бургундів, що дало підґрунтя для виникнення знаменитої "Пісні про Нібелунгів".
433 р. між візантійцями і гунами виникли нові тертя. Племена амільзурів, ітімарів, тоносурів і боїсків, яких гуни свого часу розбили у Приазов'ї і зрушили з попередніх місць, поселилися на Дунаї і почали схилятися до союзу з візантійцями. Це стало відомо гунам, які негайно висловили погрозу розірвати мир, а на непокірні племена Руя зібралися виступити походом. Про його результат джерела не повідомляють, однак посилення гунів у наступні роки не залишає сумніву, що заколот було придушено. Руя помер цього ж 433 р., після чого, за традицією лествичної системи, відомої пізніше у Тюркському каганаті, гунів очолили сини брата Руї Мундіоха (Мундзука) — Аттіла і Бледа. Співправління братів продовжувалося недовго — 445 р. Бледа був убитий, як підозрювали сучасники — за наказом Аттіли, після чого останній очолив гунів одноосібно.
Золоті колти, перша половина V ст. (Верхньо-Яблучне, Подоння)На зустрічі з гунами біля м. Марг 434 р. візантійці не лише підтвердили усі свої попередні зобов'язання, але й збільшили щорічнуРуків'я меча, друга чверть V ст. виплату вдвічі, до 700 лібр золота. Після підтвердження мирного договору воєначальники Аттіли і Бледи негайно розв'язали війну з сусідніми народами, почавши з племені сорозгів. 442 р. стався новий прикордонний конфлікт біля м. Марг, що викликало гнів Аттіли. Гуни спустошили прикордонні області, зруйнували кілька фортець та взяли в облогу м. Ратіарій. Ще через 5 років конфлікт дійшов до значної битви при Херсонесі Фракійському. Зазнавши поразки, візантійці зобов'язалися підвищити данину втричі, до 2100 лібр золота, а також виплатити 6 тисяч лібр золота як борг за попередні роки (442—447), чим довели власну скарбницю до повного виснаження.
У 448 р. візантійський двір намагався організувати замах на Аттілу, а також відвернути від союзу з гунами підлеглі їм племена. Джерела зберегли історію посольства до акацирів — кочового народу, що займав у цей час землі на схід від Дону, а також, можливо, і Північного Приазов'я, і не так давно воював з гунами. Акацири мали багато вождів, найстаршим з яких був Курідах. Не знаючи реального рангу вождів, візантійці помилилися у порядку роздачі дарів, чим викликали гнів Курідаха. Останній повідомив про переговори Аттілі, і гунські війська превентивно підкорили всі племена акацирів, окрім Курідаха, що єдиний зберіг своє становище. Решту ж акацирів очолив старший син Аттіли Еллак. Акацири, як і вищезгадані племена амільзурів, ітімарів, тоносурів і боїсків, ілюструють, що навіть споріднені з гунами племена не входили добровільно до гунського союзу — він тримався лише за рахунок військової сили гунів. З кочових племен півдня України гунського часу джерела зберегли також ім'я племені альціагірів, що мешкало у Криму.