Переселення гунів у
Європу

У 349—353 рр. відбулося велике повстання розрізнених племен хунну проти сяньбі, що завершилося поразкою і винищенням південної частини хунну. Ймовірно, саме внаслідок подій 349—353 рр. одне чи кілька північнохуннських племен були змушені мігрувати за межі впливу сяньбійської імперії, який сягав у цей час басейну р. Іртиша.
Головною перешкодою руху гунів на захід стали алани-танаїти, які мешкали у межиріччі Дону та Волги. Як свідчать Йордан та Амміан Марцеллін, у проміжку 370—375 рр. гуни підкорили їх, "знесиливши частими сутичками", а "з уцілілими уклали союз і приєднали їх до себе".
Поведінка гунів з переможеними аланами вперше продемонструвала модель організації союзу, який забезпечив гунам надалі блискавичний успіх у Європі. Збільшивши свій військовий потенціал за рахунок алан, гуни на чолі з вождем Баламбером перейшли р. Дон і розпочали нову військову кампанію — цього разу проти гревтунгів (остроготів) Германаріха. Їх опір виявився відносно нетривалим, а смерть Германаріха в 375/376 р. настільки ослабила готів, що їх постаточне підкорення навіть було перекладене на союзників — алан.