Степи Північного
Причорномор'я за доби міді

Степові кургани на ЗапоріжжіЗагальна характеристика епохи на території України

Степова зона, яка займає весь південь сучасної України (Запоріжжя, Таврія, Північне Причорномор'я, Донеччина), складала західну, європейську частину великого євразійського степового поясу, де протягом тисячоліть проживали народи, господарство яких базувалося на розвитку пастушого скотарства. Саме  доба міді була тим часом, коли на історичній арені на території України з'явилися перші пастухи, а разом з ними і поховальні споруди, відомі в усній народній традиції під назвами могил та курганів. З цього часу вони стають невід'ємною частиною степового ландшафту.
За доби міді, або, інакше, енеоліту, культурний та економічний розвиток перших скотарів у степовій зоні України перебував під впливом двох розвинених осередків землеробського світу — балкано-карпатського, до якого входили племена трипільської культури у лісостеповому Правобережжі України (Середня Наддніпрянщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина), та північнокавказького, де проживали племена домайкопської та майкопської культур, які, на думку багатьох вчених, мали близькосхідні та анатолійські корені. Ці різні за походженням і культурою народи були у настільки тісно пов'язані, що навіть періоди їхнього формування, розквіту і, нарешті, занепаду повністю збігаються. Але перше знайомство двох світів почалося з престижного обміну.

Ранній період доби міді (друга – остання чверть V тис. до н.е.)оговий скіпетр з Ворошиловграда (нині м. Луганськ)

Це був особливий період у розвитку степового населення. Саме в цей час фіксуються перші широкі пересування степовиків, які були Скарб крем'яних сокир біля Дніпропетровськаспричинені активним бажанням пізнати новий, ще не бачений, незнайомий і привабливий світ землеробів з їхньою яскравою культурою і несхожим побутом, де люди жили в глинобитних житлах і виробляли чудово випалену кераміку, розписану дивними малюнками. Трипільці тільки-но почали активно просуватися вглиб українського лісостепу з його родючими чорноземами. На Північному Кавказі в цей час з'являються інші землеробські племена, які мали тісні стосунки зі Східною Анатолією та Близьким Сходом та яких вабили степові простори Передкавказзя. 
Яскравою ознакою цього часу у степовій зоні була поява нової поховальної традиції. На зміну колективним могильникам маріупольського типу, де поховані лежали рядами у випростаному стані в одній довгій траншеї, з'являються індивідуальні поховання. Похованих клали у ями, кам'яні скрині та катакомби. Положення померлих мало стійкі стандарти. Вони лежали на спині з підігнутими в колінах ногами, голова підведена, а руки, підігнуті у ліктях та кистях, лежали на животі. Іноді похованим взагалі надавали положення сидячи. Яскравою особливістю поховань була засипка похованих товстим шаром вохри, тому на поверхні ями цих поховань вирізнялися барвистим, насиченим червоним кольором.
Зверху поховання, як правило, позначалися знаками-символами. Там, де була змога дослідити, вияволено, що такі поховання позначалися кам'яними закладками, як у могильнику біля с. Чаплі на Ігренівському півострові біля сучасного м. Дніпропетровська, де такі закладки утворювали купол до 0,5 м заввишки. Можливо, існували невеликі земляні пагорби, або дерев'яні конструкції, але вони не збереглися. Як правило, такі поховання складали невеликі могильники і були розповсюджені на широкій території від степового Передкавказзя до Карпато-Дунайського регіону, а наКрем'яні пластиниз поховання біля с. Новоданилівка сході доходили до Волги, де існувала хвалинська культура. 
Чому з'явилася нова поховальна традиція, відмінна від неолітичної, – важко пояснити, але ця трансформація, безумовно, відбиває зміни в соціальній сфері. Це були представники того суспільного прошарку, яких у наш час називають олігархами, або ж найдавнішої степової еліти. В науковій літературі такі поховання були визначені відомим українським археологом Д. Я. Телегіним як пам'ятки новоданилівського типу. В наш час вони є частиною ранньоенеолітичної скелянської культури.
Мідні браслети з ранньоенеолітичних похованьСтановлення цих олігархічних груп і їх добробут залежав від торгово-обмінних відносин із землеробським світом, які були стимульовані, зокрема, розповсюдженням виробів з міді. Саме в цей час відбулася революція у видобутку мідної руди та металургійному виробництві у Фракії та в Подунав'ї. Настала епоха, коли володіння мідними прикрасами та знаряддями стало найбільш престижним. Але для отримання цих виробів необхідно було знайти відповідний обмінний еквівалент, що ми і бачимо в асортименті поховального інвентаря в могилах степових "олігархів". Він складався з речей, які можна розглядати, з одного боку, як предмети престижу, показник уже набутого високого соціального статусу їх власників у суспільстві, а з іншого – як предмети, що пропонувались для обміну. Серед перших найвиразнішими є унікальне рогове навершя у формі пташиної голови з ворошиловоградського поховання на Сіверському Дінці на Донеччині та оригінальна кам'янаВерхня частина кістяка з мідним намистомта з золотою руркою у похованні з Кривого Рогу булава з поховання у маріупольському могильнику в пониззі р. Кальміус на Запоріжжі. Але найбільше захоплення викликає скіпетр з порфіриту у вигляді голови коня, який був знайдений у похованні біля с. Суворове коло озера Катлабуг, у Північному Причорномор'ї. Не дивлячись на те, що близькі до нього так звані реалістичні зооморфні скіпетри були розповсюджені в цей час на широкій території від Волги та Північного Прикаспію до Дунаю, суворівська знахідка відрізняється від них вишуканістю та довершеним реалізмом. Безумовно, цей скіпетр можна розглядати не тільки у площині його культового та соціального значення, але й як високохудожній зразок тогочасного мистецтва. Та хто його виготовив – залишається загадкою. Існують навіть припущення, що реалістичні скіпетри могли виготовлятися у землеробському середовищі на замовлення степовиків. 
Безумовно, висока соціальна позиція померлих за життя підкреслювала наявність мідних виробів, переважно, прикрас. З останніх найбільш поширеними були спіральні браслети, згорнуті у кілька  обертів з круглого дроту або довгої пласкої стрічки, аналогічні, але менші за Мідна сокира з могильника біля с. Петро-Свистуноверозмірами скроневі підвіски, а також невеликі кільцеві намистини, які могли складати низки з кількох рядів. Наприклад, у двох похованнях, досліджених у м. Кривий Ріг на р. Саксагань на Запоріжжі, намиста на грудях померлих складали низки з 5—6 рядів, а загальна кількість намистин сягала відповідно 900 та 1400 одиниць. Кількість браслетів та скроневих підвісок, як правило, не перевищувала одного або двох. Перші прикрашали руки, а другі лежали по обидва боки скроневих кісток черепа. Серед мідних знарядь праці найбільш поширеними були шила-проколки, які здебільшого мали робочу частину ромбоподібного або квадратного перетину, а частину, що входила в кістяне руків'я, — круглого. Серед більш масивних знарядь відома лише одна сокира з обламаною лезовою частиною. Вона була знайдена в могильнику біля с. Петро-Свистунове, на лівому березі Дніпра, поблизу м. Запоріжжя.
Більшість мідних виробів з поховань вважається імпортом. Вони представлені у більш широкому асортименті в балкано-карпатських землеробських культурах блоку Коджадермен — Гумельниця — Караново VI — Варна та в культурі Кукутені А – Трипілля В-1, а метал надходив з фракійських та західно-балканських міднорудних видобувних осередків. Серед найбільш відомих центрів розробки міднихЗнахідки з поховань у Кривому Розі родовищ виділялися Аї-Бунар на території сучасної Болгарії та Майданпек у сучасній Сербії на Середньому Дунаї. За даними спектральних та металографічних аналізів російська дослідниця Н. В. Риндіна визначила декілька металургійних та металообробних центрів, серед яких — три землеробських; гумельницький, варненський та трипільський. В ранньоенеолітичних степових похованнях "олігархів" представлені вироби як мінімум двох останніх землеробських центрів. Понад тим, у середовищі степового населення під впливом цих землеробських центрів сформувався власний осередок металообробки, який вирізнявся досить примітивними методами поверхової обробки міді, за відсутністю ливарництва. В одному з поховань вже згаданого могильника у м. Кривий Ріг знайдено два невеликі шматочки міді. Степові "олігархічні" групи були тими посередниками, через яких найдавніша мідь досягала Північного Кавказу та Волги.
Серед численних мідних виробів у похованнях еліти унікальними є золоті прикраси. На території України золота рурка була знайдена в похованні могильника у Кривому Розі. Вона аналогічна до рурок, які прикрашали стрижні наверш у похованнях знаменитого Варненського некрополя на західному узбережжі Чорного моря.
Золота рурка з поховання у Кривому РозіОкрім мідних прикрас, високий соціальний статус похованих підкреслювала така важлива і невід'ємна деталь одягу як "пояси", набрані з великої кількості пласких кружечків з отворами в центрі (середній діаметр 1,5—1,7 см), які були виточені зі стулок річкової мушлі Unio і нанизані рядами навколо тіла.
За всіма ознаками, за ранньоенеолітичної доби склалася система взаємовигідних відносин між "олігархічними" групами степового населення та землеробськими виробничими осередками, де скотарі були посередниками у стосунках між різними регіонами. Не дивно, що серед більшості категорій речей, зокрема престижних, наявні кам'яні скіпетри, відомі не тільки на трипільських поселеннях, але й на поселеннях домайкопського часу на Північному Кавказі. 
Внаслідок контактів зі степовиками в господарстві трипільських племен з'являється новий тип кухонного посуду своєрідної форми та технології, прикрашений прокреслено-накольчастим орнаментом і виготовлений з глини, з домішкою мушлі. Саме така кераміка представлена на багатошаровій стоянці Стрільча Скеля біля с. Волоське на Дніпрі, на південь від м. Дніпропетровська.
На території сучасної України лише одне поховання степової еліти в могильнику біля с. Новоданилівка на р. Конці на межі Запоріжжя таКрем'яні довгі пластини з могильникабіля с. Петро-Свистунове Таврії супроводжувалося своєрідним гостродонним горщиком з високою горловиною і лискованою поверхнею, прикрашеною на плічках витисненими зсередини перлинами. Спочатку цей горщик став основою для виділення окремого культурного типу пам'яток, названого новоданилівським, але згодом виявилося, що цей горщик був імпортом з Закубання, де такий посуд є характерною ознакою домайкопських поселень, зокрема, Свободного в сучасній Адигеї.
Тобто сам горщик у похованні еліти на Запоріжжі виявився частиною престижного комплексу, поряд з набором крем'яних пластин та мідним браслетом з того ж поховання. Можливо, якомусь "олігарху" дуже сподобався горщик, який був таким несхожим на власний посуд і рем'яні пласкі сокиритесла з могильникабіля с. Петро-Свистуновевідрізнявся від вже відомого йому і багатьом іншим трипільського. Це збільшувало його цінність.
Очевидно, населення хвалинської культури на Волзі в контексті сформованих торгово-обмінних відносин було східною периферією цього процесу, хоча деякі вчені ще дотримуються панівної у 60-80 рр. ХХ ст. гіпотези американської дослідниці литовського походження М. Гімбутас, яка найбільш активно проповідувала теорію про нищівну для землеробів навалу курганних народів-індоєвропейців саме зі сходу, з Волги. Вони й зруйнували стару добру цивілізовану Європу з її високорозвиненими землеробськими культурами.
По суті ж, ця гіпотеза базувалася винятково на історичній традиції доби Середньовіччя, коли дійсно відбувалися військові вторгненя кочовиків у азово-чорноморські степи зі сходу, засвідчені у писемних джерелах. Понад те, широке розповсюдження кам'яних скіпетрів, які після знахідки згаданого вище скіпетра з с. Суворове дослідники почали характеризувати лише як голову коня, дало підстави для складанняКрем'яні "вістря дротиків" з могильникабіля с. Петро-Свистунове ефектних сюжетів про нищівні походи озброєних вершників проти мирних землеробів. Насправді, ми не маємо надійних підстав для таких висновків. Доба міді – це не Середньовіччя з дійсно сформованим кочовим господарством, і неможливо безпосередньо порівнювати епохи, між якими – 5—6 тисяч років складної суперечливої історії. Звичайно, стосунки між степовим та землеробським населенням мали складний характер. Могли бути і конфлікти між ними, так само, як і міжусобні непорозуміння у середовищі як одних, так і інших.
Якщо ж говорити про наслідки пересувань степового населення, то можливий конфлікт інтересів міг виникнути у зоні Нижнього Дунаю, на території, де проживали племена місцевої землеробської культури Гумельниця, відомої під назвою Болград-Алдені. Саме в ранньоенеолітичний час там почала формуватися синкретична культура Чернавода І з керамікою, форми якої були трансформовані від землеробів, а технологія з домішкою мушлі — від степовиків. Можливо, там і осіли деякі "олігархічні" групи зі своїми підлеглими.

Сучасний вигляд скелі Середній Стіг на Дніпріз о. ХортицяЧас невизначеності (кінець V — початок ІV тис. до н.е.)

Вибух металовиробництва у Балкано-Карпатському регіоні, який призвів до активної торгово-обмінної діяльності степовиків, не міг бути вічним.
З виснаженням міднорудних копалень та затуханням осередків металовиробництва почався період спокою на степовому просторі. Епоха панування "олігархів" закінчилася, разом з нею зникають елітні поховання. Почалась епоха, яку можна для контрасту назвати часом патріархальної "демократії". Мідні браслети з новоданилівського поховання
Археологічні джерела поки що не дають надійної інформації про пам'ятки цього періоду в степовій зоні, зокрема на захід від Дніпра, у Причорномор'ї. Але в долинах великих річок залишалося населення, рівень життя якого залежав від місцевих ресурсів. У степовому Подніпров'ї (Північна Таврія, Запоріжжя) маємо надійні свідчення існування тут населення стогівської культури, за назвою скельної стоянки Середній Стіг на Дніпрі в межах сучасного м. Запоріжжя. Залишки цієї скелі можна і зараз побачити біля греблі Дніпрогесу. Саме ця стоянка, завдяки добре збереженому культурному шару, надала можливість для характеристики культури, перш за все, її керамічного комплексу з дуже стійкими рисами. Це округлодонні горщики з виразними округлими плічками та різко відведеними вінцями, так що на місці перегину з внутрішньої сторони утворювалося гостре ребро. В тісті завжди багато товченої мушлі. Поверхня оброблена гребінцевими розчосами, а орнамент вкривав плічка, вінця та зріз вінця, включаючи внутрішню поверхню останнього. Техніка та стиль орнаментації досить витримані. Основою орнаментальних схем завжди виступають паралельні ряди з відбитків гладкого або частіше зубчастого штампу, зробленого зі стулки річкової Стогівський горщик, знайдений біля о. Хортицямушлі Unio. Цей орнамент міг доповнюватися косими відбитками такого ж штампу, або трикутними композиціями. Як правило, орнамент наносився одним штампом, рідко коли поєднувалися різні, наприклад гладкий та зубчатий. Ще одну техніку орнаментації складали відбитки гусеничного штампу, який робився намотаною на паличку мотузкою, але такий орнамент утворював такі самі композиції.
В цей час нам уже невідомі поховання еліти з відповідними наборами престижних речей. Хоча сам обряд поховання на спині з підігнутими в колінах ногами зберігся, та його деталі вже не були так канонічно витримані, як у похованнях еліти. Зокрема, положення померлих сталоТрипільський мальований горщик з могильникана п-ві Ігрень більш вільним, руки були, зазвичай, випростані вздовж тіла, а не кистями на животі, використання вохри не таке інтенсивне, а іноді взагалі відсутнє чи незначне. Інвентар часто відсутній або представлений звичайними поодинокими крем'яними чи кістяними знаряддями, серед яких зустрічаються ретушовані пластини, вістря стріл, проколки тощо. Втім, така риса як відсутність кераміки серед супровідного інвентаря залишилася. Ховали померлих у ґрунтових могильниках, які відомі на островах та півостровах Дніпра, з них найбільш численними були могильники на о. Виноградний та п-ві Ігрень. В цьому значенні найбільш цікавий ґрунтовий могильник на півострові Ігрень біля м. Дніпропетровська. Поховання, які можуть належати до стогівської культури, в окремих випадках супроводжувалися трипільським мальованим посудом, який, можливо, і був тією єдиною річчю серед інших категорій інвентаря, яка могла мати престижну ритуальну цінність. Але згадуються і поховання, які нібито супроводжувалися і типовими горщиками стогівського типу, як на поселенні Середній Стіг ІІ. Щоправда, це були розкопки 1930-х рр. з недосконалою документацією. Кургани як складні культові споруди над похованнями ще не були відомі. Їх спорудження почалося уже в наступному періоді.
Отже, виснаження балкано-карпатських міднорудних осередків призвело до кризи у степовому суспільстві та до соціальних змін у ньому. Степові "олігархи" втратили "джерела доходів" на фоні подальшого розквіту землеробського суспільства, на території якого почали з'являтися поселення-гіганти.

Поховання нижньомихайлівської культурив кургані на р. МолочнійСередній період доби міді (початок — друга чверть ІV тис. до н.е.)

На степовому просторі, а також у лісостеповому українському Лівобережжі Середньої Наддніпрянщини відбуваються суттєві зміни. З'являється населення, яке починає будування складних культових споруд над могилами своїх одноплемінників. Такі споруди складалися з насипу, вочевидь у формі зрізаного конусу, який утворювався з чорнозему та глини, взятої з рову, що оточував насип. Сам насип оточувався кромлехом або ж крепідою з каменів. Крім того, поряд зі спорудами, як правило, поза їх межами, з'являються святилища,Поховальний комплекс із трипільським посудомта антропоморфною статуеткою біля с. Виноградний Сад на Південному Бузі залишки яких у вигляді ям від стовпових конструкцій досліджено археологами. Часто зустрічалися залишки тризн —сліди від вогнищ, фрагменти кісток тварин та уламки кераміки.
Першим з нових культурних явищ можна назвати нижньомихайлівську культуру. Назва культури походить від багатошарового поселення біля с. Михайлівка на лівому березі Дніпра в Таврії (сучасна Херсонська область), де в нижньому шарі були представлені оригінальні матеріали, перш за все, керамічні, які дали підстави для виділення нового культурного явища, названого на початку 70-х років ХХ ст. відомими українськими дослідниками Д. Я. Телегіним та О. Г. Шапошниковою пам'ятками нижньомихайлів-
ського типу, а іншому відомому українському археологу В. М. Даниленку дали змогу говорити про існування за доби міді у степовій зоні, поряд з ямною, особливої азово-чорноморської лінії розвитку, оскільки її формування відбувалося за участі культур Північного Кавказу та Трипілля. Це дійсно оригінальна пам'ятка, яка до цього часу не має аналогів.
Дійсно, якесь населення з оригінальною матеріальною культурою оселилося на зручних пагорбах біля невеликої річки, що впадає у Дніпро. Але звідки воно прийшло, і якого поховального обряду воно дотримувалося? Це питання не дає спокою вченим. За сучасною наявною археологічною базою, до нижньомихайлівської культури можна залучити поховання, більшість із яких стала відомою лише за останні 25—30 років. Для них характерні ями овальної форми, скорчене положення померлого на боці, з однією рукою випростаною до колін, а іншою Поховання квітянської культури на о. Хортиця.підігнутою в лікті, покладеною на бік небіжчика. Іноді обидві руки були простягнуті до колін. Такий поховальний обряд не був притаманний населенню ні степової, ані лісостепової зони до цього часу. Саме над такими похованнями було споруджено найбільш складні культові споруди. Цей обряд був розповсюджений на території від р. Молочної на сході до Нижнього Дунаю на заході, тобто, на Запоріжжі та в Причорномор'ї. Саме у Причорномор'ї такі поховання супроводжувалися трипільською мальованою керамікою, а в одному випадку – глиняною жіночою статуеткою, які типові для трипільських поселень Черкащини.Різноманітний посуд з поховань квітянської культури на Дніпрі та Інгульці
Відома українська дослідниця трипільської культури Т. Г. Мовша не виключала, що частину таких поховань можна відносити безпосередньо до трипільської культури. Але це питання дискусійне, оскільки трипільський поховальний обряд так і залишається для нас невідомим.
Обряд, коли померлих ховали у скорченому на боці положенні, але в ґрунтових могильниках, за доби міді був властивим для інших землеробських суспільств, хоча там більш характерним було скорчене положення на боці з руками, зігнутими в ліктях і покладеними кистями перед обличчям. Наприклад, такий обряд практикувався у населення майкопської культури на Північному Кавказі, де відомі також поховання з обрядом, який характерний для племен нижньомихайлівської культури. Зафіксовано такий обряд і на Нижньому Доні. Але на схід від р. Молочної, на Запоріжжі, на Донеччині та у кримській частині Таврії такі поховання поки що невідомі.
Посуд квітянського типу з порожистої частини ДніпраЯскравою особливістю цих поховань була традиція супроводжувати померлих посудом, яка не була притаманна степовикам, а в землеробів завжди складала частину ритуалу. Тому все спонукало до міркувань про значний вплив ідеології землеробів на формування культової практики скотарів. 
Встановити зв'язок трипільського землеробського світу з традицією будівництва курганів досить складно, але майкопська культура на Північному Кавказі безумовно надає досить цілісну картину культурної єдності землеробських поселень з житлами турлучного типу та курганної поховальної традиції, яка дуже схожа за архітектурними принципами до північнопричорноморських. 
Другим новим явищем цього періоду була поява племен квітянської культури. Основна територія проживання населення цієї культури була зосереджена у передстеповому Придніпров'ї та його Лівобережжі, тобто, на півночі Запоріжжя, між річками Самара та Орель. Це зовсім нова сторінка у вивченні давньої історії України, оскільки пам'ятки цієї культури були відкрито й узагальнено лише за останні 25 років.Кістяні пронизки з поховань квітянської культури на Запоріжжі
Це були поховання в курганах, в яких померлі лежали на спині, у випростаному положенні, і часто посипані рожевою вохрою. Шматки такої вохри у вигляді циліндрів та своєрідних "хлібців" супроводжували померлих. Кургани над похованнями оточувалися ровами або ж кромлехами з каменю. Спочатку відома українська дослідниця І. Ф. Ковальова запропонувала виділити їх в окрему культуру, яку вона назвала постмаріупольською, виходячи з того, що обряд зберіг неолітичні поховальні традиції. Але виникло те саме питання, що й у вивченні нижньомихайлівської культури, тільки навпаки: з якими поселеннями пов'язані ці випростані поховання? Вирішенню цієї проблеми сприяли залишки поминальних трапез (тризн) навколо поховань під курганними насипами з фрагментами побутової кераміки. В самих похованнях, за степовою традицією, горщики були рідкістю і не становили якихось стійких форм, здатних підкреслити культурну самобутність поховань.
Крем'яний ніж із поховання квітянської культури з кургану біля м. Оріхів на ЗапоріжжіСкоріше, навпаки, горщики з поховань відбивали різні культурні впливи. На відміну від поховальних горщиків, кераміка з тризн відображала реальний культурний контекст. Ця кераміка належала до посуду так званого квітянського типу, що отримав цю назву за знахідками горщиків у похованні під кам'яною закладкою в балці Квітяна на правому березі Дніпра, на північ від м. Запоріжжя. Це сталий за формою, стилем і технікою орнаментації посуд, який і дозволив поєднати підкурганні поховання у випростаному положенні з побутовими пам'ятками з керамікою квітянського типу. Для горщиків квітянського типу характерна гостродонна форма і тричленний профіль верхньої частини, де округлі плічка підкресленим виступом переходять у високу, нібито роздуту горловину, яка у свою чергу переходить у різко відігнуті короткі вінця. Орнамент вкриває верхню частину й утворює складні композиції, виконані з відбитків дуже довгого тонкого гребінцевого штампу, часто у стилі крокуючої гребінки.  
З основної території проживання племена квітянської культури досягали півдня степової зони аж до Нижнього Дунаю та Дону. Там вони становили нечисленні групи в оточенні місцевого населення, зокрема, вже заданого нижньомихайлівського. 
Поховання супроводжувалися прикрасами, притаманними саме населенню цієї культури. До них належать специфічні кістяні фігурні пронизки, виготовлені з ребер тварин, на яких з двох або чотирьох сторін зроблено вирізи. Ці пронизки нашивалися на одяг, утворюючи щільні ряди з ромбоподібними чи округлими отворами. Численні мідні і бронзові прикраси, серед яких переважають різнорідні трубчасті та спіральні пронизки й обойми. Серед знарядь відомі також мідні та бронзові ножі та шила, але в незначній кількості. Понад те, в басейні р. Самари, лівої притоки Дніпра, знайдено поховальні комплекси з наборами ливарного виробництва, серед яких ливарні форми для виготовлення провушних сокир. 
Металографічні дослідження Н. В. Риндіної показали, що населення квітянської культури використовувало не лише метал трансільванського походження, але й під впливом сусідів-трипільців саме змогло освоїти технологію виготовлення виробів з міді. При цьому залишилося відкритим питання: чи могло населення квітянської культури використовувати місцеву мідну сировину Донеччини. 
Серед інших знахідок у похованнях слід згадати нечисленні крем'яні чудово ретушовані трикутні вістря до стріл з виїмкою в основі, довжиною до 2,5 см, та видовжені пластинчасті ножі зПосуд з поселення Дереївка ретушованими краями, довжиною 8—9 см. 
Наступною культурою середнього періоду доби міді була лісостепова дереївська культура. Племена цієї культури населяли лісостепові простори між Дніпром та Сіверським Дінцем, переважно, південь Середньої Наддніпрянщині і Слобожанщини та північ Запоріжжя. Нам відомі лише поселення цієї культури, серед яких на Дніпровському Правобережжі найбільш знаними є поселення Дереївка, що дало назву культурі, та розташоване далі на північ поселення Молюхів Бугор біля с. Новоселиця недалеко від м. Черкаси. В басейні Сіверського Дінця, на одному з його притоків, Осколі, було досліджено багатошарове поселення Олександрія з шаром дереївської культури.
Дереївська кераміка вирізняється своєю формою та стилем орнаментації, які нагадують місцеві неолітичні традиції. Нижня частина посуду, який характеризує культуру, має майже конічну гостродонну форму, яка часто плавно переходить у високу розкриту назовні горловину з пласко зрізаним вінцем. Але на поселеннях Молюхів Бугор та, особливо, Дереївка представлено ширший асортимент посуду, серед якого виділяються пласкодонні горщики та миски. Безумовно, тут проявилися впливи керамічної традиції сусідніх трипільських племен. Під впливом останніх у населення дереївської культури з'явилися навіть антропоморфні та зооморфні глиняні статуетки. Але якщо на поселенні Молюхів Бугор, більш близькому до поселень трипільців, представлено типову глиняну трипільську мальовану антропоморфну та зооморфну пластику, то в Дереївці маємо місцеве виробництво фігурок, зокрема антропоморфної, досить схематичної жіночої та дуже виразної реалістичної фігурки кабана; є зображення риби та певна кількість фрагментів від статуеток. 
Після розкопок Д. Я. Телегіна поселення Дереївка особливу увагу привернули результати досліджень дуже численних кісток тварин, які проводила відома українська археозоолог В. І. Бібікова. Визначаючи склад домашнього стада мешканців поселення дослідниця звернули увагу на дві обставини: перша — значний процент кісток коня, друга — це високий відсоток кісток диких тварин, тобто мисливської здобичі. В. І. Бібікова визначила, що на поселенні представлено кістки свійських коней, і на цій підставі зробила висновок, що головним напрямом господарства мешканців поселення було табунне конярство. Це стало початком одного з фундаментальних напрямів досліджень у первісній історії, історії індоєвропейських народів, пов'язаного з часом і місцем одомашнення коня та його використання. Навіть в літературі з'явилися сюжети про дереївських вершників, озброєних луками та роговими бойовими молотами, які нападали на поселення трипільців. 
Висновок В. І. Бібікової підтримали далеко не всі фахівці, які мали можливість ознайомитися з матеріалами поселення. Частина з них, з огляду на складність розмежування кісток дикого та свійського коня, схилялися до думки, що на поселенні представлено кістки дикого коня як мисливської здобичі. Зокрема, такого висновку дійшла археозоолог М. Левін з Кембріджського університету. Такі сумніви підтверджувалися також загальним складом тваринного світу на пам'ятці де домінували мисливські тварини, та аналізом господарського комплексу поселення. На його території були відкриті різноманітні об'єкти, які свідчили про велику роль у господарстві рибальства, прибережного збиральництва і про наявність примітивного землеробства. Вражає величезна кількість мотик та молотів з рогів оленей. Аналогічні знаряддя використовували в господарстві трипільці, зокрема для обробки землі. 
Знаменитий культовий комплекс з черепом коня, на зубах якого знайдена сліди використання вудил, що встановив американський вчений Д. Ентоні, за його ж ініціативи було продатовано радіовуглецевим методом в Англії, в лабораторії Оксфордського університету. Виявилося, що дати відповідають добі раннього заліза, коли вже дійсно існували вершники-воїни. Цей результат підтвердив висловлене значно раніше припущення німецького вченого О. Хейслера, що у випадку з культовим місцем на Дереївському поселенні маємо більш пізній об'єкт, схожий, за його висловом, на сміттєву яму.
Близький до дереївського склад тваринного світу маємо й на поселенні Молюхів Бугор, включно із високим відсотком кісток коня. За даними українського археозоолога О. В. Журавльова, на поселенні знайдено навіть кістку лева. Очевидно, коні були одним з основних складових харчового раціону населення дереївської культури, на що вказує ступінь подбрібненості кісток коней у культурному шарі. А ось чи використовувалися коні у той час  як робоча худоба — це тема для подальших досліджень.
У контексті розвитку культур українського лісостепу треба також згадати ще маловивчену пивихинську культуру, назва якої походить від поселення Пивиха на пагорбі лівого берега Дніпра, неподалік від сучасного м. Градіжська у Середній Наддніпрянщині. Її виділив В. М. Даниленко. Територіально населення цієї культури заселяло лісостепове Подніпров'я, де на півдні його сусідами були племена дереївської культури, а на півночі, приблизно на широті сучасного м. Києва, ще збереглося населення дніпро-донецької неолітичної культури. На північному заході у лісовій зоні продовжували існувати племена ще однієї неолітичної культури, ямково-гребінцевої кераміки. Східним кордоном території проживання населення пивихинської культури виступає середня течія р. Сули. Культуру представлено матеріалами поселень, які, на жаль, ще недостатньо висвітлені в літературі. Поховання невідомі. Особливістю матеріального комплексу є специфічна кераміка з домішками кровавику. Елементи кераміки (перлини під вінцями, защипи та ін.) вказують на вплив трипільських керамічних традицій у виготовлені кухонного посуду. 
Закінчуючи огляд культур середнього періоду доби міді, слід повернутися в степову зону і згадати стогівську культуру. Є підстави вважати, що частина населення цієї культури, яку називають уже постстогівською, перейшла до більш рухливого способу життя і почала також споруджувати над померлими кургани. Деякі групи населення дойшли до берегів Південного Бугу і Дністра, контактували з населенням трипільської культури на півночі і з нижньомихайлівськими племенами на півдні. Деякі з поховань супроводжуються трипільським мальованим посудом, зокрема, комплекс біля с. Прибужани у Побужжі. Інша ж частина населення продовжувала заселяти дніпровські береги та острови на Запоріжжі.
Поховання під курганами за обрядом такі самі, як і в могильниках на Дніпрі, — на спині, з підігнутими в колінах ногами та випростаними вздовж тіла руками. Померлих ховали в ямах, перекритих кам'яними плитами або деревом. Кургани мали таку ж складну культову архітектуру, що й у сусіднього населення нижньомихайлівської культури, від якого, можливо, і була перейнята ця традиція. 
Як бачимо, в середній період доби міді степові та частково лісостепові простори заселяли різні за походженням, поховальним обрядом та способом життя племена, відносини між якими в цілому були добросусідськими, хоча в окремих випадках виявлено крем'яні вістря стріл, якими було вбито похованого. Цікаво, що такі поховання найчастіше знайдені в суміжних зонах, де мешкало населення різних культур. Тому не виключено, що відбувалися конфлікти, зокрема, і збройні сутички. Втім у похованнях усіх зазначених культур військову атрибутику представлено дуже невиразно, що свідчить про відсутність окремого воїнського соціального прошарку у суспільстві.

Глиняна фігурка кабана з поселення ДереївкаПізній період доби міді (друга половина ІV — початок ІІІ тис. до н.е.)

Це був період, який можна назвати періодом розпаду більшості культур, часом культурної та господарської трансформації не тільки пастуших степових, але й землеробських суспільств. Однією з вагомих причин цих негативних процесів була зміна клімату, який ставав більш теплим і сухим. Це призвело до поступового занепаду землеробського господарства у трипільців, до переміщень і міграцій окремих груп населення як на степових просторах, так і в лісостепу.Глиняні антропоморфні статуетки серезліївського типу з Нікопольщини на Запоріжжі
У західній частині, де раніше проживало населення нижньомихайлівської культури, на Нижньому Дністрі, з'являються пам'ятки усатівського типу, які за традицією ще розглядаються як локальний варіант трипільської культури, але це була вже культура скотарів, у формуванні якої відіграли свою роль і нижньомихайлівці.
У степовій зоні Східного Причорномор'я, на Запоріжжі та Донеччині у другій пол. ІV тис. до н.е. утворюється складна мозаїка культур, в якій переплелися різні традиції.
У південній степовій частині, яка охоплює східну частину Причорномор'я, Південь Запоріжжя та Північ Таврії, зберігають свої традиції племена нижньомихайлівської культури. Поселення невідомі, але досить виразні могильники під курганами. Вони складаються з трьох-семи окремих поховань, в яких померлих ховали у скорченому положенні на боці. Поховальний обряд, прикраси та майкопськийі трипільський посуд пам'яток животилівсько-вовчанського типуДосить часто ці поховання супроводжувалися невеликими округлодонними та пласкодонними горщиками з домішками річкової черепашки в глині. Поверхня більшості горщиків добре загладжена майже до блиску, на інших, переважно, пласкодонних, зустрічається орнамент з відбитків тонкої мотузки. Цей плоскодонний посуд наслідував традиції кухонного посуду найпізніших трипільців, а ось лискований посуд з'явився за значних впливів традицій пізньомайкопських племен. Було знайдено навіть типові пізньомайкопські горщики з Північного Кавказу. В похованнях також дуже часто залишали великі шматки червоної вохри. Іноді зустрічалися поодинокі мідні прикраси — трубчасті та спіральні пронизки.Поховання животилівсько-вовчанського типу у підбої з кургану на р. Молочній на півночі Таврі
Далі на північ, на території між Південним Бугом та Дніпром на Запоріжжі, проживало населення, в культурі якого поєдналися риси чотирьох раніше самостійних культур населення груп, а саме – нижньомихайлівської, квітянської, постстогівської та трипільської. Саме тут можна побачити співіснування і змішування різних традицій, як у культово-поховальній практиці, так і в матеріальній культурі. В одному кургані може бути цілий могильник з 5—8 поховань, в яких померлих ховали як випростаними  так і скорченими на боці та спині.
Від трипільського населення дісталася традиція виготовлення мініатюрних глиняних антропоморфних статуеток. Вперше таку статуетку було знайдено на початку ХХ ст. у похованні під курганом біля с. Серезліївка на півдні Наддніпрянщини, тому їх почали називати статуетками серезліївського типу. Вони дуже схематично передають жіночий образ. Статуетки виготовлені з добре випаленої глини, яка нагадує глину трипільського мальованого посуду, яскраво орнаментовані врізними лініями, заповненими білою пастою, які схематично передають зачіску та частини одягу або прикрас.
В кераміці населення цього регіону переважали нижньомихайлівські та постстогівські традиції. Тут знайдений круглодонний та пласкодонний посуд, який виготовлявся з домішками черепашки в глині та був орнаментований відбитками мотузки. Але поряд з цим у похованнях знайдений і трипільський мальований посуд. Є кістяні проколки, зрідка зустрічаються мідні та бронзові прикраси, типові і для інших груп населення.
У степовій зоні також відбувалися процеси не тільки трансформації попередніх культур, але й міграції населення. Відзначимо два з них. Перший — це міграція населення через степові регіони між Північним Кавказом, де проживали племена майкопської культури, та Південним Бугом і Дністром, заселеними найпізнішими трипільськими племенами.Крем'яні знаряддя з поховання репінської культури
Бронзова шпилька з похованняживотилівськововчанського типу в курганіна р. Утлюк в ТавріїВ літературі їх пам'ятки відомі під назвою поховань животилівсько-вовчанського типу, оскільки вони представлені виключно похованнями. Найбільш виразні поховання було досліджено в курганах на Запоріжжі, на р. Самарі, та в Таврії: в басейні р. Молочної та в степовому Криму. Вони репрезентують в українських степах новий поховальний ритуал, аналогічний майкопській культурі на Північному Кавказі, а саме: сильно скорчене положення померлих на боці, з зігнутими руками, кисті яких покладені перед обличчям. Супровідна кераміка становить абсолютно нові форми амфорок, кубків та чаш, виготовлених за нетиповою для енеолітичного степу технологією, та новий тип прикрас, зокрема, кістяні та бронзові шпильки, які імітували посохоподібні шпильки зі срібла з відомих новосвободненських дольменів на Північному Кавказі. Часто ці прикраси знаходять разом з намистом, набраним з кільцевих невеликих намистин, зроблених з кістки, товстих стулок річкової черепашки та гагату. Головною особливістю керамічних наборів у похованнях животилівсько-вовчанського типу було поєднання лискованого пізньомайкопського та пізньотрипільского мальованого посуду. При цьому, майкопський посуд досягав західної межі Запоріжжя, зокрема, р. Інгулу, а трипільський — південно-східної межі Запоріжжя, р. Кальміус, де біля сіл Благодатне та Вишневате було знайдено поховання з трипільським мальованим посудом. 
Що спонукало людей до таких далеких переходів, хто був активною стороною в цьому русі, якими є його наслідки? Ці питання залишаються відкритими. Зрозуміло одне: цей рух не був Верхня частина поховання скелянської культурив м. Кривий Рігпереселенням якоїсь групи населення в одному напрямку, це був своєрідний міст між далекими регіонами, що з'єднав останні з обох сторін. І, все-таки, все більше джерел засвідчують активність кавказьких племен. Цікавий факт зафіксовано в одному з поховань на р.Робочий момент розчистки кромлехів на о. Хортиця та загальний вигляд дослідженої ділянки Самарі. Серед інших посудин був чудернацький грубо виліплений горщик, якому намагалися надати форми трипільської амфорки з двома ручками. Важко повірити, що до такого результату змогли дійти трипільці. Наймовірніше, це була невдала спроба мігранта з Кавказу виліпити посудинку, притаманну іншому населенню. 
Справжня міграція почалася в цей же період з лісостепового межиріччя Дону та Сіверського Дінця, зі Слобожанщини. Вона простежується завдяки появі на поселеннях і в похованнях у степовій зоні Запоріжжя та Донеччини нової кераміки так званого репінського типу, за назвою поселення, хутора Репіне на Середньому Дону. Основна територія розповсюдження пам'яток репінської культури в Україні охоплює лівобережну частину степового Запоріжжя та Донеччину. Поселення з насиченим культурним шаром невідомі. Для поховань характерні прямокутні ями, в яких померлих клали у скорченому положенні на спині з підігнутими в колінах ногами. Часто поховання репінської культури оточували кам'яні кільця — кромлехи, споруджені з вертикально поставлених кам'яних плит. Класичний тип посуду репінської культури — це округлодонні горщики з мішкуватою формою тулуба і невисокими, часто жолобчастими вінцями. Глина має домішку мушлі, поверхня вкрита досить грубими гребінцевими розчосами. В орнаментації переважають горизонтальні ряди з відбитків гребінця та мотузки, які вкривають плічка та шийку. Зріз вінець також орнаментований. За цими ознаками цей посуд нагадує кераміку стогівської культури. Але специфічною особливістю орнаментації є ряди перлин або заглибин (зворотніх перлин) на місці переходу шийки до тулуба, – риса, притаманна кераміці лісостепового неолітичного населення. 
Крім горщиків, в похованнях зрідка траплялися бронзові вироби, зокрема черешкові ножі та шила, а також крем'яні вироби — ножі, скребачки та ін.
Всі окреслені вище культури завершують добу міді на Україні. Нова доба ранньої бронзи позначалися появою могутнього культурного явища, відомого під спрощеною назвою — ямна культура.