Василь Карпов

Василь Карпов.jpgПорівняно з І. Скворцовим, що обмежувався формально-логічним зіставленням філософських положень, вигляд більш вільного філософствування носили погляди його учня В. Карпова, який, закінчивши в 1825 р. Київську духовну академію, протягом десяти років викладав тут філософію. Погляди В. Карпова носили в цілому теїстичний характер, проте він зробив значний крок у засвоєнні європейських методів викладання філософії, якими змінював церковнослов'янську традицію і схоластику, вольфіанство. Крім Платона (твори якого він переклав російською мовою) на формування його поглядів суттєво вплинула філософія Канта і Гегеля. Філософію Карпов розумів як науку, що розглядає буття одним гармонічним цілим у надчуттєвому або мислимому, оскільки воно може бути виведене із свідомості і виражене в системі. її завдання полягає в тому, щоб знайти закон гармонійного буття Всесвіту і вказати в ньому місце, значення і відношення людини. Таке розуміння філософії у Карпова грунтувалось на двох принципах: самосвідомості і об'єднання всіх наук в одне ціле, а відповідно дослідження буття не в чистому вигляді, а в цілому, єдиному бутті, що вже само по собі підносить нас над досвідом і вводить в метафізичне. Останнє, на його думку, не є ні фізичним, ні духовним, оскільки дійсне духовне, поєднуючи в собі повноту досконалості, виступає абсолютним, безумовним і безконечним, стоїть вище від умов людського буття і діяльності.

Як метафізичне людина також не є ні фізичним, ні духовним. Вона — результат взаємного обмеження того й іншого. Галузь метафізичного, яка не є духовним, не є недосяжною і, не будучи фізичним, є доступною почуттям. Вона є особливою сферою надчуттєвості з боку цих начал. В пізнанні їх співвідношення існує у вигляді взаємного зв'язку суб'єкта і об'єкта, між якими існує особливий світ — світ мислимого, що є умовою їх зв'язку і водночас ланкою, яка поєднує пізнання з відчуттями. Вони є царство думки, а не речі в собі і однобічними формами прояву нашого "Я".

Методом, формою викладення мислимого, як другої характеристики, де здійснюється філософія, визначається її предмет, який має називатися систематичним, таким, що об'єднує суб'єктивне і об'єктивне начала. Суб'єктивним началом філософії є свідомість, а об'єктивним — мислиме як безпосереднє усвідомлення. Звідси Карпов виводить положення про те, що свідомість є началом буття і пізнання. Психологізуючи останнє, першим моментом пізнання він вважав людину, а першою наукою в галузі філософії виділяв науку про самосвідомість, самопізнання, або чуттєве в сфері мислення. Саме таким способом Карпов намагався розрубати "Гордіїв вузол" проблеми співвідношення віри і знання, віднести дух до недоступної для метафізики галузі, через що уже не боявся ніяких компрометуючих філософських висновків, щоб тільки вони не суперечили істинам Св. Письма. Залишаючись релігійним мислителем, користь філософії вбачав у тому, що істинна філософія-діє як настанова релігії і політиці, відкриваючи суттєві вимоги людської природи, узгоджується з ними, а також із законами віри та умовами вітчизняного життя.

Джерело: Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В.

http://pidruchniki.ws/10480304/filosofiya/ivan_skvortsov