Зникнення
трипільського світу

Чернинський могильник

Софіївський тип пам'яток трипільської культури етапу С ІІ виділений Ю. М. Захаруком. Відомо близько 30 поселень та 5 могильників, якіОлександрівський курган виявлено на піщаних дюнах на лівому березі Дніпра. Поховальний обряд — кремація на стороні, інвентар — посуд, знаряддя праці та зброя, прикраси.
Епонімна пам'ятка софіївського типу відкрита в 1947 році І. М. Самойловським. Абсолютне датування кісток з кремацій дало наступні дати: 2953±96 рр. до н.е., 2830±144 рр. до н.е., 2928±59 рр. до н.е. Софіївський могильник досліджувли Ю. М. Захарук та В. О. Круц, всього виявлено 148 поховань.
Червонохутірський могильник відкритий В. М. Даниленком під час роботи експедиції "Великий Київ" у 1950 році. Наступного року В. М. Даниленком та М. Л. Макаревичем досліджено 167 скупчень кальцинованих кісток із супровідним інвентарем. Датування по кістках: 2859±170 рр. до н.е., 2740± 144 рр. до н.е. На думку дослідників, близько 20 поховань було зруйновано траншеями часів Другої світової війни. 
У могильниках знайдено зброю — кам'яні сокири-молоти, деякі виготовлені з сировини з регіонів Карпат та Південного Бугу. Переважна більшість знарядь – з волинського кременю: вістря стріл, ножі та серпи на великих пластинах, скребачки.
У керамічному комплексі переважає посуд, виготовлений із глини з домішками черепашок,  оздоблений відбитками перевитого шнура, виступами, штампом. Рідкісні знахідки розписного посуду. Серед кераміки пам'яток софіївського типу є вироби, що мають аналогії серед посуду культур Баден, Коцофені, що вказує на широке коло контактів населення, яке залишило могильники софіївського типу. Окремі зразки кераміки знаходять аналогії у культурі кулястих амфор.

Маяки: 1 — вид на городище; 2 — поховання з ґрунтового могильникаНащадки і спадкоємці трипільців

Пам'ятки усатівського типу Трипілля С ІІ були ще в 1921-
41 рр. виділені М. Ф. Болтенком в археологічну культуру раннього бронзового віку, яка поширена у степовій смузі від Південного Бугу доУсатове: 1 – курган І—11, дослідження О. Ф. Лагодовської; 2 – бронзовий кинджал, дослідження М. Ф. Болтенка.За В. Г. Петренком Дунаю. Епонімна пам'ятка — комплекс об'єктів усатівської культури з городища та чотирьох курганних та ґрунтових могильників, які зараз розташовані в межах м. Одесса. Перші дослідження проводилися в 1921 р. М. Ф. Болтенком, пізніше розкопки проводили О. Ф. Лагодовська, Е. Ф. Патокова, В. Г. Збенович, В. Г. Петренко. Найдавніші комплекси усатівської культури синхронні фіналу Трипілля С І; в цілому, вона існувала у період Трипілля С ІІ в ІІІ тис. до н.е.
Ще один комплекс об'єктів усатівської культури біля с. Маяки досліджувався В. Г. Збеновичем (1964—1965 рр., 1970 рр.), Е. Ф. Патоковою та К. В. Зіньковським (1974—1975 рр.), В. Г. Петренком (1986—1990 рр., 2002—03 рр.). На думку В. Г. Петренка, маяцьке городище є обрядовою пам'яткою, на якій зафіксовано тільки один тип об'єктів — зольні рови глибиною 1,9 на 3,8 м, шириною зверху 2,7 на 5,5 м. На площі 130 на 40 м зосереджена структура з 6 таких ровів. Могильник займає площу 300 на 150 м. Досліджено 46 могил з 56 похованнями, серед яких переважають дитячі. Небіжчиків поховано у простих ямах, іноді з підбоями; характерні скорчені поховання, як правило, на лівому боці, переважно східна орієнтація, використання невеликої кількості вохри, наявність інвентарю, в основному, посуду, іноді – антропоморфної пластики, інших виробів. У ровах та похованнях знайдено посуд з розписним орнаментом, який належить до вихватинського типу Трипілля С ІІ.