Довкілля верхнього
палеоліту

Довкілля верхнього палеоліту

Час останніх неандертальців та Homo sapiens, що співіснують з ними на теренах Східної Європи, а надалі — час безроздільного панування нового типу населення і асоційованої з ним верхньопалеолітичної культури — пов'язаний з останніми фазами плейстоцену.
Як на попередніх етапах, клімат і ландшафти останніх тридцяти тисяч років цього періоду (від 40 до 10 тис. р. тому) не були сталими та незмінними. За даними українських геологів та палеогеографів, у цей період часу на території України сталося кілька суттєвих кліматичних і ландшафтних змін. 
Бузький холодний інтервал(40—32 тис. р. до н.е.)

Початковий етап верхнього палеоліту (проміжок часу між 35 і 32 тис. р. тому), що співвідноситься з бузьким холодним інтервалом, позначений поширенням степових ландшафтів, які варіюють від посушливого степу на півдні до мозаїчного лісостепу на півночі України. Досить різкоконтинентальний клімат цього часу сприяв швидкому накопиченню лесів. Втім, у цих лесових верствах зустрічаються й горизонти похованих ґрунтів, що свідчить про кілька послідовних кліматичних змін, які мали місце в межах даного проміжку часу: від прохолодного до теплішого, і навпаки.
Дофіновський інтервал (32—22 тис. р. до н.е.) був позначений помірним вологим кліматом
Наступний період (дофіновський інтервал, час між 32 і 22 тис. р. тому) характеризується наявністю зони мішаних лісів на півночі і степової зони на півдні. Проміжок між ними заповнив лісостеп з березою та сосною. Клімат цього періоду оцінюється як помірний та вологий. Про його комфортність для існування первісних колективів свідчить комплекс похованих ґрунтів, що утворилися в цей час.
Причорноморський інтервал (22—10 тис. р. до н.е.) відзначився останнім максимумом холоду
У межах причорноморського інтервалу, що датується часом 22—10 тис. р. тому, сталося суттєве погіршення клімату. Максимум холоду останнього зледеніння припав на період 19—18 тис. р. тому. Як і під час попередніх різких похолодань, у цей час спостерігається падіння рівня світового океану, зокрема рівень води в Чорному морі впав більш ніж на 100 метрів. На півночі України відновлюються вже знайомі нам перигляціальні ландшафти, що закінчуються на півдні зоною посушливого степу. Протягом причорноморського інтервалу ці зони періодично переміщаються з півночі на південь, і навпаки — у залежності від короткочасних покращень чи погіршень клімату.
Пейзаж перигляціальної зони
Тваринний світ між 40 та 10 тис. років тому складався із звичайних видів пізнього мамонтового комплексу: мамонта, волохатого носорога та травоїдних стадних тварин, як-от бізон, дикий кінь, сайгак (здебільшого на півдні), різні види оленів і таке інше. Головний представник мамонтового фауністичного комплексуРазом з тим, кожному з названих кліматичних інтервалів були притаманні й певні відмінності — якщо не в загальному складі, то у поширенні тих чи інших ссавців у різних ландшафтних зонах. Так, у бузькому інтервалі мамонти й носороги паслися в перигляціальному лісостепу та передгір'ях, тоді як у відкритих степових ландшафтах поширеними були бізони, коні, північні олені. У період покращення клімату під час дофіновського інтервалу мамонти, носороги, коні, олені, бізони мешкали в лісостепу й передгір'ях Кримських гір, аборигенами яких завжди були сайгаки та плейстоценові віслюки. На крайній півночі України, в зоні мішаних лісів з'являються олені та бурі ведмеді, а у степах основний об'єкт полювання для верхньопалеолітичних мисливців, як і раніше, становили бізони та коні. Перигляціальний тундростеповий ландшафт причорноморського інтервалу був комфортним для мамонтів, носорогів, північних оленів. Натомість коні, бізони, разом з північними оленями, займали зону сухого південного степу. У максимум холоду в перигляціальній зоні поширені мамонти та носороги, натомість вони відсутні в зоні степу, де переважають бізони та коні. Після закінчення періоду максимального похолодання у складі фауни багатьох стоянок з'являється дикий кабан та бурий ведмідь.