Еволюція культурних
традицій

Еволюція культурних традицій 

Пушкарі. Реконструкція довгого житла
Існує кілька підходів до реконструкції культурно-історичних процесів у верхньому палеоліті України. Застосовані методичні підходи, термінологія та визначення іноді досить суперечливі, а результати реконструкцій, які належать представникам різних наукових шкіл та окремим авторам, часто досить суттєво відрізняються. Попри всеТроянове V. Нуклеус і пластина це, особливості складу кам'яних знарядь — основного інструменту культурно-історичних побудов — дозволяють розрізняти у верхньому палеоліті Європи, зокрема й на території України, кілька культурних явищ, назви яких мають переважно французьке походження: селет, оріньяк, гравет, східний гравет, епігравет. Селет (від назви печери Селета в Угорщині) — культурне явище ранньої пори верхнього палеоліту, класичним знаряддям якого є пласкі двобічно оброблені наконечники. В Україні такі вироби наявні в індустріях Королевого І, шар 2, Буран-Каї ІІІ, шар С, Міри, Іллінки. Тут пам'ятки селетоїдного кола передували появі оріньякських і певний час співіснували з ними. Оріньяк — культурне явище періоду 35-28 тис. років тому, набору знарядь якого притаманні масивні нуклеоподібні скребки, зокрема з характерним виступом-"носиком", багатофасеткові різці, мікровкладні у вигляді лусочок кременю з ретушшю по краю і кістяні наконечники стріл з розщепленою основою. На території України оріньяк представлений стоянками Зелений Хутір, Анетівка І, Сагайдак, Ворона ІІІ, Мураловка та Сюрень І. Гравет (від назви французької стоянки) — культурне явище, поширене в прильодовиковій Європі у проміжок часу від 32 до 22 тис. років тому. Для нього характерні вістря на видовжених пластинах з притупленим краєм, кінцеві скребки та різці на пластинах, значні за розмірами призматичні нуклеуси. Художні витвори гравету належать до мобільного мистецтва і представлені гравійованими зображеннями. В Україні граветська традиція представлена переважно на заході. До неї належать верхньопалеолітичні шари стоянок Молодове І і V, Кормань ІV, Оселівка ІІ, Вороновиця І, Королеве ІІ, Троянове. Східний гравет — группа пам'яток періоду 23—17 тис. р. тому, класичними знаряддями яких є ножі костенківського типу та наконечники з бічною виїмкою. В Україні стоянки з такими виробами представлені тільки на півночі (Пушкарі, Погон, Клюси). Епігравет (або мікрогравет) є культурною традицією, яка була поширена у проміжок часу від 22 до 13 тис. років тому на величезному просторі прильодовикової Європи — від Атлантики до Дону. Культуровизначальними для нього є мікровістря з притупленим краєм, які слугували вкладнями до кістяних наконечників списів. Набір знарядь представлений кінцевими скребками та різцями на пластинах, які сколювали з призматичних нуклеусів через посередник або у відтискний спосіб. Амвросіївка. Кістяні наконечники списівНа заході це культурне явище відоме як мадлен. На території України пам'ятки з присутністю в крем'яному інвентарі пластинок з притупленим краєм поширені як на півночі, у пам'ятках, залишених мисливцями на мамонта (Межирічі, Мізин, Добранічівка, Гінці, Кирилівська, Фастівська, Бармаки, Семенівка), так і на півдні, у стоянках степових мисливців на стадних копитних (Амвросіївка, Велика Аккаржа, Анетівка ІІ). У матеріалах низки пам'яток епіграветського культурного кола наявні високохудожні мистецькі вироби, в тому числі скульптурки з бивня мамонта. Головним сюжетом останніх було зображення жінки з підкресленими, навіть гіпертрофованими формами.