Спосіб життя
верхньопалеолітичної людини

Житло мисливців на мамонтів (Межирічі)Характер існування і життєдіяльності верхньопалеолітичного населення не був сталим, він теж змінювався під час глобальних змін довкілля. Основою життєдіяльності було полювання на стадних тварин, доповнене збиральництвом. У періоди з більш комфортним кліматом у харчовому раціоні збільшувалася частка рослинної їжі. І навпаки, суттєві зміни клімату у бік похолодання були стимулом до зростання ролі полювання. Перебудова фауністичного комплексу вносила зміни в характер полювання, які вели й до змін у способі життя. Так, переважання рухливих тварин — бізонів, коней, північних оленів  — визначало й більш мобільний спосіб життя спільноти, який передбачав досить значні міграції, іноді на кілька сот кілометрів. На території України у верхньому палеоліті умовно розрізняють кілька господарсько-адаптивних укладів. Приміром, на півночі, в Середньому й Верхньому Подніпров'ї в цей період склалося суспільство мисливців на мамонтів; на півдні, у зоні степу — суспільство мисливців на бізонів та коней.Мисливці на мамонтів
Рухливий спосіб життя значною мірою визначав особливості побуту, у тому числі й специфіку житлобудівництва. У мисливців на степових тварин були відсутні довготривалі поселення із фундаментальними житлами, натомість споруджувалися легкі конструкції із жердин та шкур тварин, які легко було розбирати та транспортувати. Більш постійні житла споруджувалися у перигляціальному тундростеповому ландшафті: тут для їх конструювання, окрім дерев'яних деталей та шкур, використовувалися кістки мамонтів, імовірно, робилися земляні підсипки. Але самі по собі житла з використанням кісток мамонта не є свідоцтвом багаторічної осілості населення. Натомість вважається, що ці масивні конструкції, матеріалом для спорудження яких слугували кістки мамонтів, слугували помешканням лише взимку. Влітку ж поселення на певний термін полишали, мігруючи за традиційним об'єктом полювання. Житла, в яких мешкали під час таких полювань, мали менш фундаментальну конструкцію.
На першому етапі верхнього палеоліту набута в попередній період стратегія мисливської діяльності — полювання на стадних тварин та хоботних — суттєво не змінилася. Певні зрушення спостерігаються лише в тому, що вже у верхньопалеолітичних стоянках на території України з'являються численні кісткові рештки хутряних тварин: лисиць, песців тощо. Ці тварини іноді ставали об'єктом полювання і в давніші часи, але лише в верхньому палеоліті сформувався новий напрямок мисливської діяльності — хутряний промисел. Певні зміни в орієнтованості мисливської діяльності сталися вже на заключних етапах середнього палеоліту.

Мисливці степової зониЦі зміни відбилися, зокрема, в тому, що регулярною знахідкою стають рештки бурих ведмедів та кабанів, особливості етології яких вимагають застосування дещо відмінних способів мисливства, яке набуває перших ознак індивідуального полювання. Дехто припускає, що саме у верхньопалеолітичний час мали місце перші спроби з приручення диких тварин, зокрема собаки, якого на заключних етапах верхнього палеоліту вже могли використовувати під час полювання. Та все ж головним постачальником білкової їжі у верхньому палеоліті були стадні копитні (бізони, коні, олені тощо) та мамонти з носорогами. А отже, основним способом полювання впродовж усього верхнього палеоліту залишався загінний, що передбачав спільні дії колективу. 
Але відбулися значні зміни в тактиці полювання, пов'язані з застосуванням нових технологій та нових технічних засобів. 
До таких належить винайдення списометалки, в основу ідеї якої покладено принцип важеля, що посилював м'язовий імпульс. Завдяки використанню списометалки верхньопалеолітичний мисливець подвоїв дистанцію польоту списа. Отже, удвічі збільшилася й зона ураження тварини (до 30 метрів). Вже згадуваний кістяний чи роговий наконечник дистанційного списа мав ще одну перевагу у порівнянні з суцільнокам'яними наконечниками більш ранніх періодів. Кістяні наконечники почали оснащувати крем'яними вкладнями. Гострі ріжучі кромки цих вкладнів значно підвищували проникаючу спроможність списа. За ефективністю кістяний чи роговий наконечник, озброєний крем'яними вкладнями, був не гіршим за крем'яний наконечник. Але він мав і значні переваги: на відміну від суцільнокрем'яного ламався значно рідше. Крім того, його відновлення — вставлення нових вкладнів замість зламаних — займало менше часу, ніж повний цикл виготовлення нового кам'яного вістря замість пошкодженого. Припускають, що вже у верхньому палеоліті були винайдені й пасивні способи полювання — з використанням різноманітних пасток (від ловчих ям до петель та сіток). 
Наконечник, обладнаний вкладнями, є прикладом складаного знаряддя.