Загальна інформація
про Верхній палеоліт

Загальна інформація про Верхній палеоліт

Основні верхньопалеолітичні пам'ятки на території України1 — Королеве І: 1а; 2 — Королеве ІІ: 2; 3 — Берегове І; 4 — Сокирниця; 5 — Шаян І: 1; 6 — Молочний Камінь; 7 — Шаян І: 2; 8 — Львів VII: нижній шар; 9 — Галич І: 1; 10 — Межигірці: середній шар; 11 — Межигірці: нижній шар; 12 — Бармаки; 13 — Липа І; 14 — Іваничі; 15 — Липа VI: 1-4; 16 — Липа VI: 5; 17 — Куличівка: 3-4; 18 — Жорнів: 2а; 19 — Молодове І: 3; 20 — Молодове V: 10; 21 — Оселівка: 3; 22 — Молодове V: 6-7; 23 — Бабин І: 1-2; 24 — Кормань IV: 7; 25 — Вороновиця: нижній шар; 26 — Врублевці: верхній шар; 27 — Бабин І: 3; 28 — Атаки І: 2-4; 29 — Кормань IV: 1-4;  30 — Вороновиця: верхній шар; 31 — Молодове І: 2-0; 32 — Молодове V: 5-1;  33 — Оселівка І: 1; 34 — Оселівка ІІІ; 35 — Володимирівка: V; 36 — Фастів; 37 — Кирилівська; 38 — Семенівка; 39 — Межирічі; 40 — Добранічівка; 41 — Чулатове; 42 — Новгород-Сіверський; 43 — Пушкарі І; 44 — Погон; 45 — Мізин; 46 — Гінці; 47 — Гордашівка; 48 — Леськи; 49 — Троянове IV; 50 — Володимирівка: 6; 51 — Володимирівка: 7-8; 52 — Володимирівка: 5; 53 — Володимирівка: 4-1; 54 — Анетівка ІІ; 55 — Івашкове VI; 56 — Анетівка І; 57 — Зелений Хутір; 58 — Велика Аккаржа; 59 — Іллінка; 60 — Сагайдак І: нижній шар; 61 — Осокорівка І: 5а; 62 — Осокорівка ІV; 63 — Ненаситець ІІІ; 64 — Ворона ІІІ: нижній шар; 65 — Кайстрова Балка ІV; 66 – Кайстрова Балка VI; 67 — Підпоріжний; 68 — Дубова балка; 69 — Осокорівка І: ІІІв; 70 — Міра: І; 71 — Міра: ІІ/2; 72 — Сомова балка; 73 — Нововолодимирівка; 74 — Любимівка І; 75 — Димитрівка; 76 — Каштаєва Балка; 77 — Ями; 78 — Минівський Яр; 79 — Рогалик VII; 80 — Говоруха; 81 — Амвросіївка; 82 — Янісоль; 83 — Федорівка; 84 — Сюрень І: середній шар; 85 — Сюрень І: верхній шар; 86 — Сюрень І: нижній шар; 87 — Грот Скалистий: VII-IV; 88 — Аджі-Коба: верхній шар; 89 — Буран-Кая ІІІ: С; 90 — Буран-Кая ІІІ: 2-6; 91 — Вишенне: A, Б, В; 92 — Буран-Кая ІІІ: FA1-FB2, GA-GB2; 93 — Буран-Кая ІІІ: 4.
Періодом верхнього палеоліту закінчується доба палеоліту на теренах нашої країни. Ми вже знаємо, що в антропологічному сенсі верхній палеоліт — це час повсюдного поширення Homo sapiens або кроманьйонця (так назвали викопну людину сучасного фізичного вигляду за місцем першої знахідки в печері Кро-Маньйон, у Франції). Кроманьйонець (реконструкція М. М. Герасимова)У геологічному сенсі цей період збігається з кінцем плейстоцену та заключними фазами останнього зледеніння. Нарешті, в археологічному сенсі, верхній палеоліт — це час безроздільного панування на території України кількох глобальних культурних явищ, що мають пан-європейський статус — так звану оріньяку, селету, гравету й епігравету. Як уже згадувалося при розгляді схеми археологічної періодизації палеоліту, верхній палеоліт поділяють на кілька етапів: ранній (35—24 тис. р. тому), середній (24—17 тис. р. тому) пізній (17—13 тис. р. тому) та фінальний палеоліт (від 13 до 10 тис. р. тому).
Верхній палеоліт досліджується в Україні вже понад 125 років. Наразі в Україні відомо близько 900 стоянок та місцезнаходжень верхньопалеолітичного часу. Визначними дослідниками верхнього палеоліту Ук-
раїни були Ф. К. Вовк, Г. А. Бонч-Осмоловський, П. П. Єфименко, М. Я. Рудинський, М. І. Островський, П. Й. Борисковський, С. М. Бібіков, І. Г. Шовкопляс, І. Г. Підоплічко, О. П. Черниш та інші. Нині дослідження проводять М. І. Гладких, В. Н. Станко, І. В. Сапожников, О. О. Кротова, Л. А. Яковлева, М. П. Оленковський, Л. Л. Залізняк, О. С. Ситник, Л. Г. Мацкевий, Ю. Е. Демиденко, О. Ф. Горелік, Д. Ю. Нужний, О. О. Яневич, В. І. Усик, В. Ю. Коен, В. М. Степанчук, В. І. Ткаченко.


Остання ланка еволюційного ланцюга

Де, коли і за яких обставин з'явилися Homo sapiens? Це питання таке ж дискусійне, як і проблема зникнення неандертальців. Найбільш переконливою на сьогодні виглядає теорія моноцентризму, або "модель заміщення". Згідно з нею, людина сучасного фізичного вигляду з'явилася на африканському континенті близько 160—150 тис. р. тому, а потім освоїла й інші ареали, витіснивши з них більш архаїчні форми гомінідів. Опоненти такої думки вважають, що сучасні люди незалежно виникли в різних місцях світу на основі локальних архаїчних форм. Ця точка зору зветься теорією поліцентризму, або "моделлю безперервності". Як ми вже знаємо, існує також думка, згідно з якою Homo sapiens'и виникли в Африці, але пізніше їхнє розселення, зокрема в Європі, супроводжувалося контактами з місцевим неандертальським населенням. Концепцію гібридизації прийшлих Homo sapiens'ів і аборигенів-неандертальців підтримує сьогодні чимало дослідників. Розбіжності виникають лише відносно питання інтенсивності такого змішування: одні вважають, що вона була мізерною, інші відводять їй значне місце.
У молекулярній біології, порівняльній анатомії та інших галузях науки накопичується все більше даних, які свідчать, що висхідними предками європейської популяції Homo sapiens'ів була кількісно невелика сапіентна група африканського походження, яка 150—100 тис. років тому просунулася на Близький Схід. Генетичні та палеоантропологічні дані вказують на те, що поширення цього населення до Європи набрало масового характеру після 50 тис. років тому. У процесі освоєння нових територій, як про це вже йшлося вище, мали місце процеси гібридизації прийшлого населення з місцевими пізніми неандертальцями, що відбилося в наявності симбіотичних кам'яних індустрій.
Найменш дискусійним у комплексі питань, пов'язаних з кроманьйонцями, є їх фізичний вигляд. По-
перше, у розпорядженні антропології є значно більше викопних решток цього виду, і тому ми з певністю можемо говорити, що Homo sapiens ("людина розумна"), або кроманьйонець, відрізнявся від сучасних людей лише міцнішою статурою та масивнішими черепом і зубами. Він мав низьку кутасту черепну коробку з обсягом мозку понад 1400 см3, широке й дещо видовжене обличчя з високим і вузьким носовим отвором. Надбрівні дуги були слабко виражені або й зовсім відсутні, щелепи порівняно невеликі, підборідний виступ добре розвинений. Останнє, а також особливості ендокранів, свідчить про розвиток центрів мови та асоціативного мислення. Остаточне перетворення людини в істоту соціальну призвело до практичного припинення в кінці палеоліту дії природного добору. Процес антропогенезу в цілому завершився, і сучасна трансформація людського організму пов'язана тільки з процесами грацилізації та акселерації.