Володимир
(Володимирко) Володарович

Володимир(Володимирко) Володарович.jpg
Володимир (Володимирко) Володарович (1104–1153) — князь звенигородський (з 1124 р.), перемишльський (з 1129 р.), галицький (з 1141р.). Другий син Володара Ростиславича — князя звенигородського (з 1085 р.) та перемишльського (з 1092 р.) і невідомої на ім’я поморської князівни. Праправнук великого князя київського Ярослава Мудрого. Володимир, чи Володимирко, як звали його сучасники, був видатним дипломатом, мав велику енергію, відзначався хитрістю і безпринциповістю. Коли Володимирові закинули, що він зламав присягу, дану Ізяславові II, він відповів: «Що може зробити цей маленький хрестик?». Володимир уважно стежив за Волинню, щоб не дати їй об’єднатися з Київщиною, і в зв’язку з тим провів кілька воєн. Він здебільшого ворогував з Київськими князями і підтримував Юрія Довгорукого проти Ізяслава II, ведучи боротьбу на три фронти: Київ, Польща, Угорщина. Із складних ситуацій виходив він переможцем,
 широко вживаючи не військової сили, а своєрідної дипломатії, інтриґ, підкупів. У 1124 р. Володимир (Володимирко) Володарович став звенигородським князем, а в 1129 р., після смерті брата Ростислава, заволодів Перемишлем. Поступово об’єднав Перемишльську, Звенигородську, Галицьку і Теребовлянську землі в єдине Галицьке князівство. Столицею князівства він зробив у 1141р. м. Галич, також зайнятий Володимирком після смерті його племінника Івана Васильковича. Володимир був основоположником могутности Галицького князівства. У Галичині створилися соціальні умови, відмінні від інших земель України. Насамперед тут дуже рано боярство відокремилося в міцний стан. Серед бояр було багато заможних людей, що, на зразок західньоєвропейських феодалів, жили в укріплених замках і мали сильні дружини. Зміцнення боярства М. Грушевський пояснює тим, що в Галичині протягом чотрьох поколінь правила та сама династія, не було припливу дружин чужого походження і представники тих самих боярських родин посідали незмінно високі пости. Придушив Галицьке повстання у 1144 р. Був одружений з дочкою угорського короля Коломана. Намагався об’єднати під своєю владою і волинські землі, проте в боротьбі за них з київським князем Всеволодом II Ольговичем зазнав невдачі. Оженив з дочкою Юрія Довгорукова Ольгою (у 1150 р.) свого сина Ярослава (прозваного Осмомислом). У 1151 р. видав заміж дочку Марію-Анастасію за краківського князя Болеслава ІV Кучерявого з династії П’ястів. Вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства, спираючись на союз з візантійським імператором Мануїлом І Комніним. У 1152 р. уклав мирний договір з угорським королем Гезою ІІ. За правління Володимирка Володаровича було закладено основи майбутньої могутності Галицько-Волинської держави.