Ярослав Осмомисл

Ярослав Осмомисл.jpgЯрослав (Осмомисл) Володимирович (бл. 1130–01.10.1187, м. Галич) — один із найвидатніших князів Київської Русі, син створювача могутнього Галицького князівства Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана (Кальмана Книжника), князь галицький. Названий у «Слові о полку Ігоревім» Осмомислом, тобто мудрим, розумним (той, хто має «вісім мислів»). Учені припускають, що він побачив світ на початку 30-х рр. ХІІ ст. Єдина точна дата в його тогочасному житті — 1150 р., коли батько одружив Ярослава з Ольгою, дочкою ростово-суздальського князя та свого союзника Юрія Володимировича Долгорукого. Посівши галицький престол, Ярослав Володимирович спершу змушений був обороняти своє князівство від нападів великого князя київського Ізяслава ІІ Мстиславича і свого племінника Івана Ростиславича Берладника. Він надіслав до Києва грамоту зі словами покори й проханням вважати себе за сина (тоді це означало визнання васалітету). Але завойованих його батьком київських порубіжних з Галичиною міст так і не повернув. У 1153 р. поблизу галицького міста Теребовля відбулася битва воїнів Ярослава з Ізяславовими полками. На самому її початку галицькі бояри, як оповідає київський літописець, гордовито заявили своєму князю: «Ти ще молодий і маєш із валів Теребовля спостерігати за битвою-то є наша справа. А твоя, княже, — годувати й любити нас так, як твій батько нас годував і любив». Коли померлого в листопаді 1154 р. Ізяслава Мстиславича невдовзі змінив на київському престолі Юрій Долгорукий, Ярослав почав допомагати тестеві в усьому, перебуваючи вже у справжній, а не у формальній (як від Ізяслава) васальній залежності від нього. У 1155 р. Ярослав допоміг тестеві у боротьбі з Ізяславом Даниловичем (Чернігівським), ще одним претендентом на київський великокнязівський престол. І надалі галицький князь слухняно ходив на заклик Долгорукого у далекі й близькі походи. Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав боровся проти боярської опозиції, яка намагалася втрутитися в управління державою і навіть у родинні справи князя. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукого, Ярослав покинув її і взяв собі, як нешлюбну жінку, Настасю із знатного боярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які, не добившися від нього розлуки з Настасею, оголосили її чарівницею й спалили в 1170 році. У 1172 р. внаслідок цього конфлікту частина бояр разом із його дружиною Ольгою залишила Галичину. За правління Ярослава Володимировича Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Брав участь у збройних змаганнях за Київ. Спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців. Уклав союзницькі договори з Угорщиною і Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. За його правління у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст; у 1153–1157 рр. у Галичі споруджено Успенський собор. У «Слові о полку Ігоревім» згадується про могутність Галицького князівства за Ярослава Осмомисла, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю». Ярослав Володимирович мав двох синів — Володимира (від Ольги Юріївни) та Олега (від Настаськи), ще у нього було три дочки. В інтересах держави він віддав одну з них — Вишеславу — за познанського і калішського князя Одона (старшого сина Мешка ІІІ Старого), іншу (невідому на ім’я) — за угорського і хорватського короля Стефана (Іштвана) ІІІ, а третю — Єфросинію — за новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (поетична Ярославна, оспівана у «Слові о полку Ігоревім»). Цікаво, що Стефан ІІІ був сином давньоруської князівни Єфросинії Київської, дочки великого князя київського Мстислава Володимировича.