Тимощук Борис
Онисимович

1006871_640.jpg             За період роботи у вузі (1968–1979 рр.) Б. О. Тимощук докладав чималих зусиль для зацікавленості студентів-істориків проблемами археології, очолював археологічну експедицію ЧДУ і підготував чимало фахівців, для яких археологія стала справою всього життя. У вузі він викладав студентам курс «Основи археології СРСР» та спецкурси «Історія Буковини» та «Основи Радянського краєзнавства», керував студентським археологічним гуртком і навчальною практикою. У студентів викладач користувався заслуженим авторитетом. Своєрідна манера спілкування з ними та притаманна демократичність постійно притягували до себе. Часто після лекцій вони приходили до нього додому і годинами слухати розповіді про різноманітні наукові проблеми, задавали питання, переглядали фахову літературу, займалися консервацією та фіксацією виявлених археологічних матеріалів. Фактично Б. О. Тимощук став засновником наукової школи з археології в Чернівецькому університеті. Завдяки його плідній діяльності на ниві археології зі стін вузу вийшла ціла когорта вітчизняних науковців, які стали гордістю української археологічної та історичної науки. Це Д. Я. Телегін, І. І. Винокур, О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко, І. П. Герета, Б. П. Томенчук, О. М. Масан, В. М. Войнаровський, М. А. Филипчук, М. О. Ягодинська та інші. Б. О. Тимощук.

        Продовжував Б. О. Тимощук й археологічні дослідження. У кінці 60-х рр. на землях краю розгорнулися інтенсивні пошукові роботи у зв’язку з будівництвом Новодністровської гідроелектростанції та створенням водосховища. Організована Інститутом археології АН УРСР розвідкова експедиція, яка працювала під загальним керівництвом С. М. Бібікова, провела суцільне обстеження нижніх терас берегів Дністра та зафіксувала нові археологічні об’єкти, в тому числі і середньовічного часу. Основну увагу під час цих досліджень Б. О. Тимощук звернув на городище поблизу с. Ломачинці. Внаслідок проведених робіт дослідник прийшов до висновку, що комплекс із трьох давньоруських городищ, поселень, печерного монастиря між селами Непоротово, Галиця та Ломачинці є рештками добре укріпленого населеного пункту ХІІ — першої половини ХІІІ ст. Науковець висунув гіпотезу, що це могли бути рештки давньоруського літописного міста Кучелміна. В ті ж роки було започатковано розкопки Перебиківського городища ХІ — XIV ст., матеріали з якого дозволили пролити світло на час занепаду Галицької Русі і включення її земель до складу сусідніх державних утворень. Поєднуючи, заняття наукою із викладанням в університеті Б. О. Тимощук розробив і видав конспект лекції «Археологічні пам’ятки Чернівецької області», в якому описав найбільш вивченні археологічні об’єкти. Ця невелика брошура стала для багатьох студентів посібником у ознайомлені із місцевими археологічними старожитностями. Згодом вийшли інші праці вченого, переважно науково-популярного характеру «Зустріч з легендою», «Слов’янські гради Північної Буковини», «Твердиня на Пруті». В них популяризувалися археологічні матеріали, на багатьох прикладах автор показував значення даних розкопок для реконструкції епох, про які збереглися тільки уривчасті згадки писемних джерел. Подібні роботи виявилися цінними посібниками для місцевого вчительства та краєзнавців.

           Аналіз накопиченого за тривалий час матеріалу дозволив Б. О. Тимощуку в 1972 р. опублікувати принципово важливу наукову статтю, в якій детально розглядалися археологічні дані про приналежність земель Буковини до Галицької Русі в ХІІ — XIV ст. У ній автор переконливо показав, що кордони князівства в регіоні проходили по лінії Ленківецьке городище на Пруті — літописний Кучелмін на Дністрі. А також, що всі дослідженні тут городища зведені за загальноруською системою і знаходять численні аналогії у військовому зодчестві з інших земель України. Система оборони в них добре продумана, наприклад, Ленківецьке городище захищалося додатково, крім цілої системи валів і ровів, ще й декількома сторожовими фортецями, розміщеними на правому березі Пруту. Дослідник також довів, що більшість керамічних знахідок із пам’яток краю представлені горщиками так званого «галицького типу», характерного саме для Галицько-Волинських земель. Він звернув увагу також на підплитові поховання, як один із визначних чинників у поховальній обрядовості українських земель Прикарпаття. Науковець першим спробував визначити роль Перебиківського городища в захисті території Середнього Подністров’я на останньому етапі існування Галицької Русі. Наведені в статті докази в подальших дослідженнях науковця отримали додаткову аргументацію і не викликають сумнівів у більшості дослідників.

        На початку 70-х рр. увагу археолога все більше привертають ранньослов’янські старожитності празько-корчакської культури. Пам’ятки цієї культури були знайдені вченим поблизу Чернівців. Після проведення невеликих досліджень і отримання перших результатів, які свідчили про унікальність виявленого матеріалу, Б. О. Тимощук запрошує до співпраці знаного фахівця з археології ранніх слов’ян, московську дослідницю І. П. Русанову. Протягом 1974–1979 рр. вони проводили спільні дослідження на одному з таких поселень, в ур. Кодин, поблизу с. Остриці. Завдяки проведеним роботам дослідники першими на території СРСР виокремили слов’янські старожитності другої половини V ст. н. е. і так простежили безперервність історичного розвитку старожитностей слов’ян від пізньоантичного часу до доби раннього середньовіччя. Згодом результати їх розкопок були видані у 1984 р. окремою роботою.

        Активну участь узяв Б. О. Тимощук у створені узагальнюючих праць з минулого Буковини. Він взяв участь у написанні колективної праці «Нариси з історії Північної Буковини». У роботі були узагальнені матеріали про історичний розвиток регіону від найдавніших часів до другої половини ХХ ст. Особливо важливими були розділи, які стосувалися середньовіччя. В них науковцем ґрунтовно охарактеризовані археологічні пам’ятки слов’яно-руського часу, проаналізована їх культурно-етнічна належність та встановлено, що в VIII — X ст. тут проживали племена тиверців і східних хорватів. Після походу київського князя на ці землі вони стають складовою частиною Київської держави, а в ХІІ — першій половині ХІІІ ст. входять до Галицько-Волинського князівства. На значному матеріалі був реконструйований соціально-економічний та культурний розвиток краю в даний період, простежені етапи формування феодальних відносин, виділені основні напрями торгово-економічних зв’язків місцевих мешканців тощо.

         Вагомим підсумком у вивченні минулого регіону стала праця Б. О. Тимощука «Давньоруська Буковина», в якій були узагальнені матеріали отримані дослідником за десятки років розкопок археологічних пам’яток. У порівнянні з попередніми працями монографія науковця мала декілька відмінних рис. Так, у ній уперше систематизована типологія давньоруських городищ краю, здійснена чітка періодизація та хронологія давньоруської кераміки, описані основні категорії пам’яток. До праці увійшли матеріали з понад 300 пам’яток Х — ХІV ст. виявлених вченим, серед них і вже відомі дані з розкопок літописного Василева, Ленківецького городища, Цецина, Перебиківців, Карапачева та інших пунктів. У роботі у довершеному вигляді були сформовані соціальні ознаки городищ різних типів. Автор виділив городища-общинні центри, князівські (державні) фортеці, городища -сторожові фортеці, феодальні замки і городища — давньоруські міста. Така типологія носила новаторський характер і дозволяла використовувати матеріали пам’яток для аналізу державотворчих процесів на буковинських землях від VІІІ до ХІV ст. Ще однією важливою рисою роботи стала публікація каталога давньоруських пам’яток регіону. Показово, що монографія також супроводжувалася понад сотнею карт, таблиць, фотографій із зображенням планів городищ і поселень, розкопаних об’єктів та предметів матеріальної культури. У цілому робота Б. О. Тимощука підсумувала стан розвитку середньовічної археології в регіоні на початок 80-х років ХХ ст. Дане дослідження стало однією із перших робіт, в якому підсумовувалося дослідження пам’яток ХІ — XIV ст. на матеріалах невеликого регіону і послугувала взірцем для науковців, що досліджували пам’ятки сусідніх територій.

        Спільна робота з вивчення слов’янських старожитностей Буковини Б. О. Тимощука та І. П. Русанової привела до плідних результатів не тільки на науковій ниві, але й до взаємної симпатії однодумців, а згодом і одруження в 1981 р. Так поряд з Б. О. Тимощуком знову був вірний і надійний друг.

        Археологічні дослідження Б. О. Тимощука та І. П. Русанової в той час були присвячені вивченню пам’яток райковецької культури. Роботами спільних експедицій було проведене суцільне обстеження території Буковини та окремих місцевостей Івано-Франківщини і виявлені поселенські структури (гнізда поселень) слов’ян, які складалися із городища (вони були декількох типів), могильників та певної кількості землеробських поселень. Застосування нових методик пошуку поселень у залісненій місцевості, по западинам, які зберігалися на місцях, де свого часу були житла-напівземлянки, дозволили деталізувати плани поселень і характеризувати їх розташування на місцевості без розкопок. Усе це дало можливість висунути ряд новаторських поглядів на формування та еволюцію общинного ладу східних слов’ян. Результатом цих дослідження стала докторська дисертація Б. О. Тимощука на тему «Общинний лад східних слов’ян VI — X ст. (за археологічними даними Північної Буковини)», яка була успішно захищена в Інституті археології АН СРСР у 1983 р. Неординарність теми, важливість її результатів та обґрунтованість і логічність висновків, викладені в роботі, поставили Б. О. Тимощука в один ряд із провідними спеціалістами в сфері ранньослов’янської проблематики у колишньому Радянському Союзі. Одразу ж після захисту директор Інституту археології академік Б. О. Рибаков запропонував науковцю перейти на роботу в сектор слов’яно-руської археології. Б. О. Тимощук переїжджає до м. Москви й оселяється у дружини.

         У житті науковця розпочинається новий життєвий етап — московський. Працевлаштувавшись у науковій установі, Б. О. Тимощук активно включається в дослідницьку роботу. Він працює над плановими темами, бере участь в роботі археологічних експедицій. В Інституті археології він пройшов шлях від виконуючого обов’язки старшого наукового працівника до провідного працівника-консультанта. Тільки важка хвороба та інвалідність змусили відійти його від активної діяльності.

         Під час роботи в інституті Б. О. Тимощук та І. П. Русанова здійснювали спільні експедиції на західноукраїнських землях. Основною проблематикою, якою вони зацікавилися, стали язичницькі культові пам’ятки середньовічного часу. Дослідники вивчають слов’янські святилища на Буковині у Нагорянах, Бабиному, Кулішівці, Горбовому, а також ведуть пошуки місця, де стояв відомий Збруцький ідол, знайдений у 1848 р. Протягом декількох сезонів Прикарпатська експедиція, яку вони очолювали, проводила стаціонарні дослідження городища на г. Богіт на Тернопільщині, де віднайдено початкове місце розташування кам’яного чотириликого ідола, так званого «Святовіта». Незабаром неподалік (с. Крутилів) було виявлено ще одне городище із чіткими ознаками культової пам’ятки. Матеріали, які отримали дослідники, мали величезний науковий резонанс. З’ясувалося, що християнська релігія на території Давньої Русі остаточно не витіснила язичницьку навіть у першій половині ХІІІ ст. Острівки останньої зберігалися по важкодоступних місцях у лісовій гущі зі святилищами і жерцями довгий час. Повідомлення про відкриття викликали гостру дискусію серед дослідників. Загалом вони поділилися на тих, хто підтримував, і тих, хто повністю заперечував існування у ХІІ — ХІІІ ст. великого язичницького центру на Збручі. Парадоксально, що якщо передові кола західних спеціалістів позитивно відгукнулися на відкриття І. П. Русанової та Б. О. Тимощука, значна частина вітчизняних науковців зустріла їх «у штики». Самі автори розкопок стверджували, що дана дискусія не є закритою, оскільки вимагає систематичного розгляду аналогів на інших територіях. Така робота була проведена науковцями, і її результатом став вихід у 1993 р. чергової спільної монографії «Язичницькі святилища древніх слов’ян». Загалом, як зазначила дослідниця Л. А. Хорошкевич: «ця праця надзвичайно важлива не тільки і не стільки для археологів, як для істориків духовної культури, причому не тільки древності, але і нашого часу». Праця, яка вийшла вже після розпаду СРСР, мізерним тиражем на газетному папері, зразу ж стала бібліографічною рідкістю. Тільки нещодавно відбулося її перевидання у московському видавництві"Ладога-100», що свідчить про актуальність даної проблематики й сьогодні.

         Продовжував у цей час Б. О. Тимощук і вивчення розвитку слов’янського суспільства. Певними підсумком цих досліджень стала нова робота «Східні слов’яни: від громади до міст», в якій було розкрито основні механізми трансформації слов’янського суспільства протягом VІ — ХІІІ ст. та шляхи виникнення на основі ремісничих центрів перших міст. Розуміючи важливість проведеного дослідження, видання було профінансоване російським фондом фундаментальних досліджень, а автор нагороджений спеціальною премією Президії Російської Академії Наук.

         У 1997 р. у Б. О. Тимощука почалися проблеми зі здоров’ям, далися взнаки військові лихоліття, перебування у концтаборах, напружена атмосфера столичного інституту, не коректні напади заздрісних опонентів і критиканів. А після перенесеного інсульту він опинився в ліжку. І. П. Русанова доглядала за чоловіком то того часу, поки сама важко не захворіла. У 1998 р., після важкої тривалої хвороби вона відійшла у вічність. За наполяганням родичів, Б. О. Тимощук переїхав із Москви під опіку дочок і внуків до Чернівців, де й провів останні роки життя. Але навіть будучи хворим, він не полишав занять наукою. Учений багато читав, спілкувався з учнями, надиктовував мемуари. У 1999 р. у Чернівцях вийшла остання книга археолога «Східні слов’яни VII — X ст.: полюддя, язичництво, початки держави», де були розглянуті найбільш вагомі питання формування державності у слов’ян. Книгу переклав із російської мови та підготував до друку один із учнів науковця, чернівецький історик О. М. Масан. Вийшла вона за сприяння Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ. Зі значним розмахом учні та громадськість краю відзначили 80-ліття Б. О. Тимощука. На пошану ювіляра був виданий бібліографічний покажчик його праць та короткий життєпис, які підготували О. М. Масан і Ю. В. Мисько. Тоді ж побачив світ перший номер «Археологічних студій», що був присвячений двом видатним археологам — І. П. Русановій та Б. О. Тимощуку. Не оминула увагою особистості видатного археолога і місцева преса, в якій з нагоди ювілею вийшло кілька статей біографічного характеру. Характеризуючи життєвий шлях археолога, варто декілька слів сказати й про його суспільну діяльність, яка особливо яскраво проявилася на початку 90-х рр. ХХ ст.

        Б. О. Тимощук із захопленням зустрів демократичні перетворення в тодішньому СРСР. Він намагався не пропустив жодного мітингу в Москві, ходив на них в українській колоні під жовто-синіми знаменами. Перебував під барикадами під час путчу ДКНС. Часто вчений говорив рідним, друзям і своїм учням: «Я знаю з історії, що всі імперії рано чи пізно розпадаються, але ніколи не думав, що Україна стане вільною за мого життя, та же й безкровно, без війни вийде з СРСР». Активна громадянська позиція не заважала суспільно-громадській роботі в межах академічної установи, де тривалий час науковець був головою ради ветеранів Інституту археології. Не дивно, що після створення у квітні 1995 р. у Москві українського історичного клубу відомого історика та археолога обрали його головою. Він з притаманним йому запалом включився в роботу нової структури, регулярно виступав на засіданнях та друкувався у «Науковому віснику українського історичного клубу».

         У грудні 1995 р. у Посольстві України у РФ українським історичним клубом проведено презентацію книги Б. Тимощука «Східні слов’яни: від громади до міст», яка була схвально оцінена в наукових колах Росії й Україні та інших державах. На початку 2003 р. здоров’я Б. О. Тимощука погіршилося, після другого інсульту він довго не прожив і 26 лютого відійшов у вічність. Поховали Бориса Онисимовича на кладовищі в м. Чернівцях по вул. Руській, поряд із першою дружиною — Марією Василівною. Пам’ять про Б. О. Тимощука — видатного буковинського археолога увіковічена в його численних працях, а також дослідженнях великої когорти учнів і послідовників, які пам’ятають свого Вчителя і Наставника. На будинку, де він проживав, установлена стараннями родини і громадськості меморіальна дошка, а одна із вулиць нового мікрорайону, неподалік досліджуваного вченим Ленківецького городища, рішенням Чернівецької міської ради названа на честь Б. О. Тимощука.»