Спосіб життя
мезолітичного населення


Своєрідне лісове природне середовище мезолітичної Європи з нестадними травоїдними потребувало специфічних методів полювання, сприяло формуванню неповторного життєвого укладу лісових мисливців. Подробиці життя цього суспільства ми дізнаємося завдяки дослідженню етнографами лісових мисливців си-
бірської та канадської тайги: ханти, мансі, селькупів, евенків, юкагирів, орочів, алгонкінів, атапасків та інші.
Культура лісових мисливців мезоліту відзначалася своєрідністю. Лук і стріли з різноманітними наконечниками з кременю та кістки були їхньою головною зброєю, а лижі, ручні нарти та видовбані зі стовбурів дерев човни — першими відомими людству транспортними засобами. Тільки завдяки їм первісні мисливці освоїли лісову зону Європи. Наприклад, без лиж було неможливо пересуватися зимовим лісом, заметеним глибоким снігом. Люди мешкали в долинах річок, які завдяки поширенню човнів стали головними транспортними артеріями.

Зимове полювання на лося у Поліссі 7—10 тис років тому. РеконструкціяПолювання

Основою господарства мезолітичних мисливців було полювання. Чоловіки полювали на великих копитних, м'ясо яких було основою харчування усієї мезолітичної Європи. Зайців, птицю промишляли зрідка, в голодні пори року, головним чином підлітки, жінки, літні люди. НезміннимПолювання на тура в Надпоріжжі. Реконструкція за матеріалами стоянки Ігрень 8 під Дніпропетровськом супутником і помічником мисливця доби мезоліту був собака.
Найбільш поширеними, традиційними способами полювання в лісі були гін, загін, скрад та примітивні пастки (ловчі ями, петлі). Гін — переслідування тварини мисливцями до знемоги жертви. Особливо результативним гін був узимку, коли тварина не могла швидко бігти через значну глибину снігу і мисливці на лижах наздоганяли її.
Під час загінного полювання група мисливців гнала тварин у напрямку засідок, з яких досвідчені мисливці били дичину стрілами чи списами. Загнана в болото тварина втрачала рухливість і добивалася мисливцями. Скрад — це вистежування тварини, чи полювання зі схованки. Наприклад, мисливець міг чекати на здобич у кущах, неподалік від звіриної стежки. Ловчі ями копали, а сільця розвішували поряд з такою стежкою, періодично перевіряючи влаштовані пастки.

Рибальство

Порівняно з полюванням, рибальству належала допоміжна роль. Лише криза мисливського господарства через зменшення чисельності промислових копитних у лісі в кінці мезоліту підняла значення рибальства, розвиток якого сягнув максимуму у наступну неолітичну добу.
Дані археології та етнографії свідчать, що мезолітична людність володіла чотирма основними способами рибної ловлі: лучіння, заколи з вершами, ставні сітки та гачкові снасті. Велику рибу били (лучили) гарпунами чи острогами влітку з човна, а взимку — з криги через ополонки. Заколи — запруди на річках з гілок та каміння з проходами для вершей, які періодично перевіряли рибалки. Ставні сітки з поплавками по верхньому краю і грузилами по нижньому ставили вертикально у воду вздовж берегових заростей, прив'язавши до увіткнутих у дно жердин. Двічі на добу рибалки на човні оглядали сітку, вибираючи з неї рибу, що заплуталася. Гачки з приманкою тяглися на мотузці за човном при пересуванні річкою.
Збиральництво рослинної їжі було другорядним заняттям. Продукти збиральництва (ягоди, горіхи, гриби тощо) грали незначну, допоміжну роль у лісових мисливців.
Через рухливий спосіб життя великих запасів їжі не робили. Більшість м'яса з'їдалося невдовзі після полювання, часто в сирому вигляді. М'ясо могли засмажувати на рожні чи варити в дерев'яному посуді, куди кидали розпечені на вогнищі камені. Переважно м'ясний раціон став причиною вживання великої кількості рідини (бульйон, трав'яний чай), яка виводила з організму шкідливі азотисті сполуки.

Кістяний предмет зорнаментом зі стоянки Ігрень 8 під ДніпропетровськомМистецтво

На відміну від натуралістичного печерного мистецтва палеолітичної Європи, витвори мезолітичного мистецтва вирізняються крайнім схематизмом. Композиції на скелях (Кам'яна Могила у Надазов'ї) та на різних речах демонструють сюжети з геометричних орнаментів, що найчастіше включаютьГеометричний орнамент на кам'яній "чуринзі" зі стоянки Балін-Кош, що під Ялтою у Криму зиґзаґ, хвилясті лінії, трикутники, хрести тощо. Прикладом можуть слугувати кам'яні "чуринги" зі стоянки Балін-Кош на Ялтинській яйлі у Криму, гравіювання на кістяних наконечниках та вжиткових речах зі стоянок Ігрень 8 під Дніпропетровськом, Мирне під Одесою, В'язівок 4а під Лубнами та інші.

Одяг, житло

Лісові мисливці мезоліту носили своєрідний одяг. Виготовляли його зі шкір оленів, які обробляли жінки. Головним його елементом була своєрідна куртка зі шкіри оленя (парка), поли якої зв'язувалися спереду поворозками. Нижня частина одягу складалася з трьох окремих частин: шкіряних трусів, ногавиць (шкіряних холош, що надягалися на ноги і поворозкою прив'язувалися до пояса) та примітивного шкіряного взуття (так званих поршнів). 
Головним типом житла була кругла у плані, конічна конструкція з жердин, укрита шкірами або корою берези (берестою). Вона нагадувала чум корінних народів Сибіру чи тіпі індіанців Північної Америки. Взимку таке житло для утеплення обкладалося дерниною, а підлога дещо заглиблювалася в землю. На місцях мисливського та рибальського промислів влітку будувалися з жердин та гілок різноманітні курені.

Господарчий рік

Дані археології та етнографії свідчать, що влітку лісові мисливці мешкали на берегах великих річок в общинних таборах, що складалися з кількох сімейних чумів. Харчувалися рибою та впольованими в прирічкових лісах копитними. На осінь перебиралися в глибину лісу, де будували заглиблене в землю тепле зимове житло. З випаданням снігу полювали на копитних, переслідуючи їх по глибокому снігу на лижах. Навесні переселялися ближче до річки, перечікуючи повінь на підвищеному місці. З приходом літа пливли човнами до минулорічного літнього стійбища на березі річки і поновлювали общинне селище.
Такий спосіб лісового життя надзвичайно поширився в мезолітичній Європі. Адже континент у цей час був вкритий густими лісами. Разом з тим, завдяки природній специфіці півдня України, де поряд з лісовими масивами збереглися степи, у Кримських горах та Карпатах, у Дніпровському Надпоріжжі спосіб життя мезолітичних мисливців мав певну своєрідність.
Зокрема, у Надпоріжжі поряд з полюванням на копитних (і, перш за все, на пращура сучасних корів, тура) значну роль відігравала риболовля. Дослідження поселення Ігрень 8 під Дніпропетровськом свідчать, що мисливці та рибалки Дніпровського Надпоріжжя взимку жили у великих (до 10 метрів у діаметрі) землянках, по кілька сімей у кожній. На літо переселялися у легкі сімейні курені на березі річки, де до осені ловили рибу ставними сітями. Гірські мисливці Криму зимували в печерах вкритих лісом передгір'їв, а на літо піднімалися слідом за благородними оленями, косулями та іншими тваринами на високогірні пасовиська (яйли). У лісостеповій смузі України лісова модель мисливського суспільства включала в себе елементи степового господарства, наприклад, промисел диких коней, що паслися на вкритих степовою рослинністю вододілах. Яскравий приклад такого лісостепового господарства дають багаті матеріали розкопок стоянки В'язівок  під Лубнами.

Суспільство

Суспільства мезолітичної доби принципово не відрізнялися від мисливських суспільств фінального палеоліту і мали три головні соціальні підрозділи: сім'ю, общину, плем'я.
Разом з тим, мезолітичним суспільствам властива більша індивідуалізація способу життя, яка виявилася в частковому господарсько-побутовому відособленні сім'ї від общини. Це було зумовлено нестадним способом життя лісових травоїдних, методи полювання на яких не потребували великих колективів. Завдяки поширенню ефективної індивідуальної мисливської зброї — луків та стріл — мезолітичний мисливець став більш самодостатнім, ніж мисливець попередньої палеолітичної доби, хоча й лишався нерозривно пов'язаним зі своєю общиною.

ПоселенняНеолітичне поселення культури лінійно-стрічкової кераміки. Худ. З. Буріан

Численні стоянки мезолітичної доби розташовані на території України нерівномірно. Особливо багато їх відомо в Поліссі, на Сіверському Дінці, у гірському Криму, на Одещині, в Надпоріжжі. В рівнинних районах вони розташовані на невисоких піщаних узвишшях уздовж річок, а в гірському Криму — в печерах і гротах. Залягання культурного шару більшості стоянок на піщаних терасах біля річок зумовило погану цілість органічних матеріалів (кістки, дерева тощо). Тому на більшості мезолітичних пам'яток України збереглися лише вироби з кременю.
Поселення зі збереженим шаром становлять собою кілька скупчень знахідок діаметром до 10 метрів, які нерідко зливаються в одну велику пляму археологічних матеріалів. Тобто, за планіграфією мезолітичні стійбища нагадують верхньопалеолітичні і складаються з невеликих стоянок окремих сімей, що мешкали в невеликих житлах. На відміну від невеликих літніх жител окремих сімей, зимові напівземлянки мали діаметр 5—10 метрів і могли вміщати 2—4 малі сім'ї. Приклади таких великих зимових поселень дають відомі мезолітичні стоянки Ігрень 8, В'язівок, Мирне. Однак більшість стоянок мезолітичних мисливців, які вели бродячий спосіб життя, становлять собою невеликі стійбища однієї чи кількох сімей, тривалість існування яких не перевищувала одного-трьох місяців.
Печери Кримських гір були надзвичайно привабливим житлом для мисливців кам'яної доби і неодноразово заселялися ними. Тому печерні стоянки гірсько-кримського мезоліту, як правило, багатошарові. Вони містять по кілька насичених знахідками культурних горизонтів, що належать до різних мезолітичних культур. Серед стоянок мезолітичних мисливців гірського Криму особливо відомі печери Шан-Коба, Фатьма-Коба, Мурзак-Коба, Заміль-Коба, Алимівський навіс, Буран-Кая, Сюрень, Таш-Аїр, Шпан-Коба та інші.

Реконструкція за черепами похованих у могильниках Волоське (зліва) та Василівка ІІІ (справа).НадпорожжяПоховання

Мезолітичні могильники України — колективні поховання біля сіл Волоське та Василівка на березі Дніпра у Надпоріжжі. Волоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним палеолітом. На ранньомезолітичному могильнику Василівка І розкопано 24 скорчених, а наМогильник Василівка І у Надпоріжжі пізньомезолітичному Василівка ІІІ — 34 скорчених і 7 випростаних кістяків. Частина похованих, серед яких переважали чоловіки, була вбита метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікровістрями з притупленим краєм.
Антропологічні матеріали могильників демонструють зміну грацильного населення середземноморського антропологічного типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, ІІІ), а пізніше — масивними північними європеоїдами вовнизького типу. 
Два мезолітичних поховання досліджено в печерах Криму: поховання чоловіка у печері Фатьма-Коба та парне поховання чоловіка та жінки в печері Мурзак-Коба.
Скорчене поховання з могильника Василівка ІІІ у НадпоріжжіРіст населення та інтенсивне полювання за допомогою ефективного дистанційного озброєння, яким були лук та стріли, призвели до скорочення поголів'я промислових тварин. У лісовій смузі Європи поглиблюється криза мисливського господарства, коли вдосконалення мисливського озброєння і способів полювання не тільки не збільшувало кількість добутого м'яса, а навпаки ставило общини на грань голоду, оскільки призводило до винищення тварин. Нестачу м'яса компенсує зростаюча з пізнього мезоліту роль рибальства. В наступну неолітичну добу ця галузь буде відігравати провідну роль у первісного населення лісової смуги Центральної та особливо Східної Європи.
Криза мисливського господарства кінця мезоліту заклала передумови для неолітизації автохтонів Європи. Останні змушені були шукати нові, більш ефективні способи добування їжі, ніж деградуюче, через винищення дичини, мисливство. На новий, неолітичний етап розвитку мезолітичне населення Європи перейшло у VI-ІV тисячоліттях до н.е. під прямим впливом ранніх мотичних землеробів Балкан та Подунав'я. Саме від них мезолітичні автохтони Європи запозичили неолітичні новації — навички землеробства, скотарства, разом з домашніми тваринами (вівця, коза) та рослинами (пшениця, ячмінь, жито, горох), а також глиняний посуд, який став археологічною ознакою наступної неолітичної доби.