Давні слов'яни

Яма для випалювання вугілля київської культури (с. Глеваха Київської обл.)Київська культура була генетично пов'язана із зарубинецькою через пізньозарубинецькі пам'ятки, хоч і не була прямим її продовженням.Житлонапівземлянка київської культури (с. Роїще Чернігівської обл.)
Ареал київської культури охоплює Подесення й Посейм'я, а також верхів'я Сули, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця. На Правобережжі Дніпра ці пам'ятки поширені від Могилева на півночі до Канева на півдні. Перші пам'ятки київської культури були відкриті наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років В. М. Даниленком на околицях Києва. Зафіксовано близько 300 поселень і могильників.
У поселеннях досліджені житла, які можна вважати зрубами, зведеними на рівні материка або навколо заглибленої частини. Опалювальними пристроями у них були глинобитні печі, вирізані в материковій стінці.
Вогнища просто неба, можливо, були залишками літніх кухонь. Від них збереглися черені, викладені уламками кераміки, інколи у декілька шарів, або камінням. Імовірно, такі вогнища використовували і як ритуальні споруди. Про це свідчить знахідка каменя з петрогліфами біля дев'ятишарового череня на поселенні Обухів 3.
У кількох похованнях з Козаровичів знайдено численні уламки перепаленого посуду. У верхів'ях Псла виявлено кілька поховань, де перепалені кістки було вміщено в посудини-урни. Фрагментована кераміка, яка походить із більшості поховань, вірогідно, засвідчує проведення ритуалів на кшталт тризни з розбиттям посуду під час спалення.
Уся кераміка київської культури ліпна. Кухонний посуд представлений різноманітними за формою горщиками і плоскими дисками — покришками чи сковорідками. Окрім кераміки, на київських пам'ятках зустрічаються знаряддя праці та побуту, досить скромні прикраси. Із заліза виготовлені ножі, шила, серпи, свердло, скобелі, пружинні ножиці, ботала та ін. Кістку застосовували для виготовлення кочедиків, голок, спиць тощо. Із глини робили тиглі, ллячки, численні пряслиця, з каменю — бруски, жорна, рідше зернотерки.Бронзова підвіска з емаллю (с. Баришівка Київської обл.)
Знахідки зброї обмежуються поодинокими наконечниками стріл та списів, спорядженням вершника — шпорами та унікальними срібними прикрасами для кінської збруї з поселення Роїще.
Специфічними для київської культури є ювелірні вироби, здебільшого підвіски, у тому числі місяцеподібної форми (лунниці), а також фібули, ланцюги та інші речі, прикрашені виїмчастою емаллю. Це литі бронзові речі, що мають заглиблення, заповнені різнокольоровою (червоною, білою, зеленою, жовтою) склоподібною масою. Вони також орнаментовані ажурними наскрізними отворами геометричної форми.Фігурний ланцюг іпідвіска-лунниця з емаллю (Київська обл.)
У своєму розвитку київська культура пройшла три етапи. Для раннього (ІІІ ст.) характерні контакти з балтськими племенами лісової зони. У цей час слов'яни виробили своє специфічне вбрання, до складу якого входили прикраси з виїмчастою емаллю. Типовим є вико- ристання шпор та пряжок середньоєвропейських типів. Провін-
ційно-римський імпорт надходив зрідка. Новаціями є підв'язні фібули.
Для середнього етапу (друга половина ІІІ — IV ст.) характерні торговельні зв'язки з черняхівською культурою. З'являються підв'язні і воїнські фібули, а також фібули з довгим при-
ймачем, різноманітні пряжки, "танаїські" амфори, рогові гребінці, столовий гончарний посуд черняхівського виробництва.
На пізньому етапі (кінець IV —перша половина V ст.), який збігається із заключною фазою черняхівської культури, вплив останньої поширюється на всі регіони київської культури, про що насамперед свідчать знахідки гончарного посуду черняхівського виробництва. У вжитку населення — скляні намиста, браслети з потовщеними кінцями та фібули прибалтійського типу.
Слід зазначити двобічний характер зв'язків київської культури. З одного боку, вона певною мірою пов'язана з населенням лісової зони Східної Європи, а з іншого — її носії у Середньо-
му Подніпров'ї й Лівобережжі перебували у тісному контакті з черняхівськими племенами.
Переважна більшість археологів розглядає київську культуру як ланку, що сполучає зарубинецькі та пізньозарубинецькі пам'ятки ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е. з ранньосередньовічними слов'янськими пам'ятками колочинської і пеньківської культур. Тому київські племена вважаються безпосередніми предками ранньоісторичних слов'ян.