Климент Смолятич

Даних про життя та діяльність Климента Смолятича небагато. Відомо, що він був монахом Зарубського монастиря біля Києва. У 1147 р. київський князь Ізяслав Мстиславович і собор єпископів без санкції константинопольського патріарха поставили Климента Смолятича київським митрополитом, однак тільки в 1152 р. він міцно утримався на митрополичій кафедрі, залишаючись на ній до смерті Ізяслава (1154). Поставлений Візантією митрополит Костянтин скасував усі канонізовані розпорядження Климента, звільнив його послідовників. Подальша доля Климента Смолятича невідома. Помер, вірогідно, після 1154 р.

Другий митрополит-русич був високоосвіченою людиною свого часу, багато писав, проте до нас дійшло тільки "Послання пресвітеру Хомі" з доповненнями Афанасія-мніха, що збереглися у списках XV—XVI ст. і які свідчать про видатні здібності Климента Смолятича як проповідника, оратора, книжника і мислителя. Знавець античної філософії, Смолятич прагнув використати її для тлумачення божественних заповітів, вважаючи, що потрібно "випробувати писання", осмислити праву віру з позицій філософії.

Значне місце Климент Смолятич відводив проблемам походження та суті знання, стверджуючи, що основна мета пізнання — розуміння слави і величності Бога, можлива тільки через дослідження речей природи. Провідне місце у цьому процесі він відводив розуму, який, спираючись на органи чуттів, виявляється здатним досягти істини. На Його думку, душа розумна, але все, чим вона володіє, поставлено її почуттями. Розум зобов'язаний управляти почуттями, бо він є господарем, а почуття його слугами. В розумі людський дух отримує своє земне буття, спрямоване на пізнання Бога, захованого у "тварі", тобто створеного Богом. Витлумачуючи Св. Письмо в дусі Іларіона, Климент Смолятич алегорично пояснював його у формі емпіричного божественного, зводячи до земного, де "тварне буття" стає джерелом всякого теоретизування про Бога. Пізнання світу, на думку Климента Смолятича, є ступінь до Бога, і іншого шляху тут не існує. Категорично відхиляв збагачення духовенства, виступав за духовне самопізнання, самовдосконалення людини.

Починаючи з другої половини XII ст. загострюються усобиці на Русі, посилюються удільні князівства, і Київ поступово втрачає значення загальноруського політичного центру, хоча номінально залишається столицею Русі. Саме на цей період припадає життя та діяльність Кирила Туровського, прозваного "Златоустом, паче всіх просіявших на Русі".

Джерело: Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В.

http://pidruchniki.ws/20080215/filosofiya/kliment_smolyatich