Історична довідка про
місто Чернівці

Перші письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону.
За час свого існування місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії, в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. – Румунії.

З середини XIV ст. край увійшов до складу новозаснованого Молдовського князівства. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго «Уставництво о митах» від 8 жовтня 1408 р. Чернівці згадуються як митний пункт. На той час через місто проходив торговий шлях, що сполучав Львів з Північним та Західним Причорномор'ям. З 1457 р. Чернівці стали центром волості. Вперше як місто Чернівці згадані в грамоті господаря Штефана Великого від 15 березня 1490 р. У 1538 р. місто у складі Молдовського князівства потрапило під зверхність Османської імперії.

У 1774 р. згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором місто і вся Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. У «габсбурзький» період своєї історії (до листопада 1918 р.) Чернівці власне й отримали свій образ центральноєвропейського міста з характерним для Австро-Угорщини типом архітектури та міської інфраструктури. У цьому найвіддаленішому на схід місті імперії сформувався космополітичний, поліетнічний склад населення. Клімат «габсбурзьких» Чернівців творили різноманітні релігійні та культурні традиції українців, румунів, поляків, євреїв, німців (німецький вплив був особливо сильним).

Чернівці почали процвітати у 1778 р., коли герцог Карл фон Енценберг був призначений другим главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоби вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міста надав Петрівський ярмарок, який проводився 1-15 липня починаючи з 1786 року (сьогодні традиціяПетрівського ярмарку відновлена). На початку XIX ст. Чернівці вже нагадували справжнє місто.

26 лютого 1861 р. після проголошення Буковини автономним коронованим краєм (герцоґством) Чернівці стають його столицею. 8 березня 1864 р. місту було надано право повного самоврядування і були обрані перші члени міської ради. Першим автономним бургомістром міста було обрано Якова фон Петровича.

У роки Першої світової війни Чернівці потрапили в центр бойових дій, у результаті чого в місті тричі за роки війни змінювалася влада і лише 3 серпня 1917 р. остаточно відновилася влада австрійського імператора. Внаслідок поразки у війні розпочався розпад Австро-Угорщини і 3 листопада 1918 р. українці Буковини прийняли ухвалу про створення Західно-Української держави та побажали «прилучення української часті австрійської землі до України». Проте 11 листопада 1918 р. Чернівці були окуповані румунською армією. 30 грудня 1918 р. король Румунії Фердинанд І підписав законо-декрет про об'єднання Буковини з Румунією.

28 червня 1940 р. згідно з нацистсько-радянським пактом Молотова-Ріббентропа Північна Буковина з Чернівцями відійшла від Румунії до Радянської України. Відповідно до цього пакту з Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що нанесло місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. 2 серпня 1940 р. було створено Чернівецьку область у складі УРСР.

У роки Другої світової війні під час німецької окупації 1941-1944 рр. до Чернівців повернулась румунська влада (Румунія тоді була союзником фашистської Німеччини). Війна не принесла значних руйнувань місту: були зруйновані кілька будинків на Центральній площі та Поштовій вулиці, підпалено Темпль. 29 березня 1944 р. до міста повернулась радянська влада.

Протягом радянських часів місто розвивається і майже подвоює своє населення. У Чернівцях з’являється чимало промислових підприємств, будуються нові мікрорайони. Проте майже повністю втрачається унікальний місцевий колорит, а новозбудована архітектура – це типові зразки радянського містобудування.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. місто поступово відновлює свій старий урбаністичний колорит та повертається до історичних коренів.